Плутарх про герусію в Спарті

Геронтів Лікург призначив спочатку, як кажуть, з осіб, що брали участь в його задумі. Пізніше він встановив порядок, щоб на місце померло­го призначали з людей старших від 60 років, хто буде визнаний найкращим доблестю. І це здавалось найвеличнішим і найбільш гідним змаганням серед людей. Треба було бути визнаним на суді не найбистрішим серед бистрих і не найсильнішим серед сильних, але найкращим і найрозсудливішим серед добрих і розсудливих, щоб потім все життя володіти, як переможною наго­родою, всією, так би мовити, силою в державі, маючи владу карати смертю і позбавляти громадянської честі і взагалі вирішувати найважливіші справи. А робився добір так: коли збирались народні збори, обраних для винесення судження людей замикали в приміщенні, що було поблизу, так що вони не бачили того, що діялось, і самі були сховані, а тільки чули крики учасників народних зборів. Річ в тому, що як усіх взагалі, так і тих, що змагалися на. виборах в герусію, вони обирали по крику, причому кандидатів вводили на_і збори не всіх відразу, а за жеребом одного за другим, і проходили вони пе­ред зборами мовчки. Замкнуті, маючи дощечки для письма, відмічали на₍ них за кожним силу крику не знаючи, до кого це стосується, а знаючи тіль- ! ки, що це перший, другий, третій або будь-який по черзі з тих, кого прово- _

60

дять. При появі кого було криків більше і вони лунали найголосніше, того і оголошували обраним.

Хрестоматія з історії стародавнього світу / За ред. академіка В. В. Струве. — Том II. — К., 1954. — С 89.

Арістотель про спартанські установи

...Погано стоїть справа і з ефорією¹. Ця магістратура веде найважли­віші галузі управління в Лакедемоні, а поповнюється колегія ефорів з усього громадянського населення, так що до уряду потрапляють часто люди дуже бідні², яких через їх незабезпеченість легко можна підкупити, і в давні часи такі факти підкупу нерідко траплялися, та й недавно вони мали місце в анд-роській справі³, коли деякі ефори, спокушені грішми, погубили, наскільки це принаймні від них залежало, всю державу. Через те що влада ефорів дуже велика і подібна до влади тиранів, то й царі лакедемонські бували змушені вдаватися до демагогічних прийомів, від чого також, в свою чергу, була шкода для державного ладу: з аристократії виникала демократія. Ефорія обіймає собою всю державну організацію, тому що народ, маючи доступ до вищої влади, залишається спокійним. Чи створилось таке становище завдя­ки законодавцеві, чи зобов'язане простій випадковості, воно корисне для справи: адже метою того державного устрою, який розраховує на довговіч­не існування, повинно бути те, щоб усі елементи, які входять до складу дер­жави, визнавали бажаним саме це існування в незмінній формі. В Лакедемо­ні царі відповідають цьому побажанню внаслідок властивої їм пошани, ари­стократія — завдяки її участі в герусії [(призначення геронтом є немовби нагородою за чесноту, властиву аристократові)], нарешті, народ — внас­лідок того, що з-посеред нього поповнюється ефорія. Що ефори повинні бу­ти обирані з усіх громадян, це добре, але тільки не тим надто вже дитячим способом⁴ повинно провадитися обрання, як це робиться тепер. В руках ефорів, крім того, знаходиться влада постановляти свої рішення по важли­вих судових процесах; проте ефорами можуть виявитися перші, хто трапив­ся; тому було б правильніше, коли б вони постановляли свої присуди не з власного переконання, а за буквою закону. Самий спосіб життя ефорів не відповідає загальному духові держави: ефори можуть вести цілком вільний спосіб життя, тимчасом як щодо інших громадян помічається в цьому відно­шенні швидше зайва суворість, так що вони, не будучи спроможні витриму­вати її, таємно, обминаючи закон, втішаються фізичними насолодами. Нега­разд стоїть справа в Лакедемоні і з інститутом геронтів. Якщо вони люди морально благородні і в достатній мірі мають завдяки вихованню якості, властиві довершеній людині, то кожний відразу визнає користь цього інсти-

61

туту для держави, хоч би навіть виникав сумнів, чи правильно те, що герон-ти є довічними вершителями всіх важливих рішень; адже як у тіла, так і у розуму буває своя старість. Але якщо геронти дістають таке виховання, що сам законодавець ставиться з недовір'ям до них, як до недовершених мужів, то й самий інститут їх не небезпечний для держави.

Особи, що виконують обов'язки геронтів, бувають і доступні підкупо­ві, і часто державні справи приносять в жертву своїм особистим вигодам. Тому краще було б, якби геронти не були такі безвідповідальні, якими вони є тепер. Правда, на це можна зауважити, що всі магістратури підвладні кон­тролю ефорів. Але саме ця обставина і дає в руки ефорії надто велику пере­вагу, та й самий спосіб, яким повинен здійснюватися зазначений контроль ефорів над геронтами, на наше розуміння, неправильний. Крім того, самий спосіб обрання геронтів — теж дитячий, так само як неправильно й те, що та особа, яка прагне удостоїтися честі обрання в геронти, сама клопочеться про це, тоді як насправді слід, щоб достойний бути геронтом став ним, хоче він цього чи не хоче.

Якщо навіть царська влада⁵ і має за собою переваги, то в усякому разі кожний з [двох] лакедемонських царів повинен обиратися на царство не так, як це робиться тепер, а обрання повинно залежати від способу життя наступ­ника на царський престол. Але ясно, і сам законодавець не розраховує на те, щоб можна було зробити царів людьми довершеними; в усякому разі, він не вірить в належну міру такої довершеності в царях. Ось чому разом з царями, коли вони покидали країну, посилали як осіб, що їх супроводжували, їх особистих ворогів і вважали порятунком для держави, коли між царями бу­ли незгоди.

Не можуть вважатися правильними і ті законоположення, які були за­проваджені при першому встановленні сиситій, так званих фідитій⁶. Кошти на влаштування їх повинна давати скоріше держава, як це має місце на Кріті. В Лакедемоні ж кожний учасник сиситій повинен вносити на них свої гроші, незважаючи на те, що дехто, з причини крайньої бідності, не може тратитися на зв'язані з сиситіями видатки, так що в результаті сиситії виявляються уста^ новою, яка суперечить намірам законодавця. Він бажав, щоб інститут сиситій був демократичним; але при тих законоположеннях, які до них відносяться, сиситії виявляються інститутом найменш демократичним. Річ в тому, що бра^ ти участь в сиситіях людям дуже бідним нелегко, тимчасом, за традицією, участь в них є показником належності до стану громадян, тому що той, хто не.. спроможен робити внески в сиситії, не має прав громадянства.

Щодо закону про навархів⁷, то його осуджували вже й інші, і осуд цей цілком слушний, тому що законоположення про навархію буває причинок) і незгод: справді, поряд з царями, що є незмінюваними проводирями, наварні хія виявилась майже другою царською владою. Вся система лакедемонсько-tl

62

го законодавства розрахована тільки на частину чесноти, саме на чесноту, що стосується війни, тому що ця остання виявляється корисною для здобут­тя панування. Тимто лакедемоняни трималися, поки вони вели війни, і поча­ли гинути, досягши гегемонії: вони не вміли користуватися дозвіллям і не могли зайнятися якою-небудь іншою справою, яка була б [(в їх очах)] важ­ливішою, ніж військова справа.

Погано стоїть справа у Спарті і з державними фінансами: коли державі доводиться вести великі війни, її скарбниця стає порожньою, і внески в неї надходять туго. Оскільки ж більша частина земельної власності зосередже­на в руках спартіатів, то вони і не контролюють один у одного податків [(які треба платити)]. І в даному разі вийшов результат, протилежний тій користі, яку мав на увазі законодавець: державу він зробив бідною коштами, а в при­ватних особах розвинув корисливість.

¹5 ефорів — орган спартанської олігархії, що керував всіма сторонами життя спартіатів.

² Згадка про бідність окремих ефорів пояснюється тим, що Арістотель судив по відносинах (V ст. до н. є., коли в аристократичному середовищі спартіатів сталося різке майнове розшарування.

³ Подробиці невідомі.

⁴ Як обирали ефорів — невідомо. Оскільки спосіб обирання і ефорів, і геронтів Арістотель нази­ ває дитячим, то можна припустити, що їх обирали схожим способом.

Царська влада в Спарті була спадковою і належала двом царським родам.

⁶ Сиситії — так греки називали обов'язкові громадські обіди спартанців. Самі спартанці їх назива­ ли фідитіями.

⁷ Наварх — головнокомандуючий військово-морським флотом.

Хрестоматія з історії стародавнього світу / За ред. академіка В. В. Струве. — Том II. — К, 1954. — С 89—92.

Плутарх про виховання спартанців

Батько не міг сам вирішити питання про виховання своєї дитини, він приносив її в місце, що називалося «лесха», де сиділи старші члени філи, які оглядали дитину. Якщо вона була міцною і здоровою, вони дозволяли бать­кові годувати її, виділивши йому при цьому одну з дев'яти тисяч земельних ділянок, а якщо дитина була квола або виродлива, її кидали в так звані «апофети», прірву біля Тайгету¹. На їх думку, для самого того, хто при своєму народженні був слабий і хирний тілом, так само як і для держави, бу­ло краще, щоб він не жив...².

Всіх дітей, яким тільки виходило сім років, збирали разом і ділили на «агели» або стада. Вони жили і їли разом на однакових умовах і привчалися гратися і проводити час один з одним. Начальником «агели» ставав той, хто відзначався серед інших кмітливістю і сміливістю у військових змаганнях. Іншим слід було брати з нього приклад, слухатися його наказів і мужньо

63

зносити його кари, так що школа ця була школою послуху. Старики нагля­дали за іграми дітей і часто навмисне доводили їх до сварки і на підставі цього добре пізнавали характер кожного — чи хоробрий він і чи не втече з поля бою.

Читати й писати вони вчилися заради практичної користі, а інше їх вихо­вання зводилось до того, щоб безсуперечно слухатися, бути виносливим в біді і перемагати в боротьбі. Тому з роками їх виховання ставало суворішим — їм наголо стригли волосся, привчали ходити босими і гратися разом, звичайно без одежі. Коли їм виходило дванадцять років, вони скидали сорочку і діста­вали на рік по одному плащу. їх шкіра була грубою. Вони звичайно не ми­лись і ніколи не мазались; лише кілька днів на рік брали участь з іншими в догляді за своїм тілом. Спали вони разом по «ілах», тобто відділах, і «аге-лах», на підстилках з очерету, що росте на берегах Євроту, який збирали са­мі для себе, причому рвали його руками, не вживаючи ножа... Старики звер­тали на них більше уваги, частіше ходили в їх школи для гімнастичних вправ, дивились, як вони билися, або сміялись один з одного, причому роби­ли це не мимохідь, — всі вони вважали себе батьками, вчителями і настав­никами молодих людей, так що не було такого моменту, ні такої схованки, де б провинений юнак міг уникнути догани або кари. Крім того, до них при­ставляли з кращих найдостойніших громадян ще другого вихователя — «педонома», самі ж вони обирали з кожної агели завжди найрозумнішого і найсміливішого в так звані «ірени». «Іренами» називалися ті, хто вже дру­гий рік як вийшов з дитячих літ. «Меліренами» називали найстарших з хлоп­чиків. Такі двадцятилітні ірени начальствували над своїми підлеглими в битвах, а дома користувались їх послугами за обідом. Дорослим вони нака­зували збирати дрова, маленьким — овочі. Вони приносили все, вкравши де-небудь: одні робили це в садах, інші прокрадалися в сиситії дорослих му­жів, стараючись діяти спритно і обережно. Якщо хто попадався, того нещад­но били батогом як поганого, невмілого злодія. Якщо траплялась нагода, во­ни крали і їжу, причому вчилися нападати на заснулих і недбалих сторожів. Кого ловили на крадіжці, того в покарання били батогом і примушували го­лодувати: їжа спартанців була дуже бідна, для того, щоб змусити їх власни­ми силами боротися з нестатками і бути сміливими і спритними.

¹ Гірський хребет, що відділяє Лаконію від Мессенії.

Вбивство кволих новонароджених дітей — пережиток від часів родового суспільства, що було на дуже низькому економічному рівні. Все виховання нагадує вікові групи і чоловічі союзи в родово­му суспільстві.

Хрестоматія з історії стародавнього світу /Заред. академіка В. В. Струве. — Том II. — К, 1954. — С 92—93.

Ксенофонт про суспільне життя в Спарті

•

...Заставши у спартанців порядок, при якому вони, подібно до всіх ін­ших греків, обідали кожний у своєму домі, Лікург побачив у цьому причину дуже багатьох легковажних вчинків. Лікург зробив публічними їх товарись­кі обіди, сподіваючись, що завдяки цьому найшвидше зникне можливість порушувати накази. їжу він дозволив споживати громадянам в такій кілько­сті, щоб вони надто вже не наїдались, але й не терпіли недостачі; а втім, не­рідко подається, на додаток, дичина, а багаті люди приносять іноді й пшенич­ний хліб¹; таким чином, поки спартанці живуть разом по наметах, стіл у них ніколи не знає недостачі страв і не буває надто дорогий. Так само і від­носно пиття: припинивши зайву пиятику, яка розслабляє тіло, розслабляє розум, Лікург дозволив кожному пити тільки для заспокоєння спраги, вва­жаючи, що пиття при таких умовах буде і найменш шкідливим й найприєм­нішим. При спільних обідах хіба міг би хто-небудь завдати серйозної шкоди собі і своєму господарству вишуканістю їжі або пияцтвом? В усіх інших державах ровесники перебувають, здебільшого, разом і найменше соромля­ться один одного; а Лікург у Спарті з'єднав молодих людей різного віку, щоб вони виховувались переважно під керівництвом досвідченості стар­ших. На фідитіях звичайно розповідають про діла, вчинені ким-небудь в державі; тому там майже немає місця зарозумілості, п'яним вихваткам, не­пристойному вчинку, лихослів'ю. І ще ось яку хорошу сторону має це впо­рядження обідів не дома: повертаючись додому, учасники фідитіїв повинні йти пішки і остерігатися, щоб по-п'яному не спіткнутися; вони повинні зна­ти, що їм не можна залишатися там, де обідали, що їм треба йти в темноті, як удень, тому що і з смолоскипом не дозволяється ходити тому, хто ще відбу­ває гарнізонну службу. Далі, помітивши, що та сама їжа, яка дає хороший колір лиця і здоров'я трудящому, дає потворну повноту і хвороби бездільно-му, Лікург не знехтував і цим... От через те і важко знайти людей більш здо­рових, більш виносливих фізично, ніж спартанці, тому що вони однаково вправляють і ноги, і руки, і шию.

На протилежність більшості греків, визнав Лікург необхідним і таке. В інших державах кожний розпоряджається сам своїми дітьми, рабами і майном; а Лікург, бажаючи зробити так, щоб громадяни не шкодили один одному, а приносили користь, полишив кожному однаково розпоряджатися як своїми дітьми, так і чужими: адже коли всякий знатиме, що перед ним батьки тих дітей, якими він розпоряджається, то неминуче він ними розпо­ряджатиметься так, як він хотів би, щоб ставилися до його власних дітей. Якщо хлопчик, побитий ким-небудь стороннім, скаржиться батькові, вважа­ється ганебним, якщо батько не поб'є сина ще раз. Так спартанці впевнені в тому, що ніхто з них не наказує хлопчикам нічого ганебного. Дозволив

64

5 2-51

65

також Лікург в разі потреби користуватися чужими рабами, встановив також і спільне користування мисливськими собаками; тому ті, що не мають своїх собак, запрошують на полювання інших; а в кого немає часу йти самому на полювання, той охоче дає собак іншим. Так само користуються і кіньми: хто захворіє або кому стане потрібна повозка, або хто захоче швидше куди-не­будь поїхати, — той бере першого коня, який трапиться, і, коли мине потре­ба, ставить його знов назад. А ось і ще звичай, не прийнятий у інших греків, але введений Лікургом. На той випадок, коли запізняться люди на полюван­ні і, не взявши з собою запасів, матимуть потребу в них, Лікург встановив, щоб той, хто має запаси, залишав їх, а той, що має в них потребу, — міг відімкнути запори, взяти, скільки треба, і те, що залишилось, знов замкнути. Таким чином, завдяки тому, що спартанці так діляться один з одним, у них навіть люди бідні, коли їм що-небудь стане потрібне, мають пайку в усіх ба­гатствах країни.

Так само на протилежність іншим грекам Лікург встановив у Спарті і такі порядки. В інших державах кожний в міру можливості створює собі до­статок: один займається землеробством, другий — судновласник, третій — купець, а дехто годується ремеслами; в Спарті ж Лікург заборонив вільним займатися чим би там не було, зв'язаним з наживою, але встановив визнава­ти підходящими для них тільки такі заняття, які забезпечують державі сво­боду. І дійсно, яка рація добиватися багатства там, де своїми встановлення­ми про рівні внески на обіди, про однаковий для всіх спосіб життя законода­вець відвернув всяку охоту набувати гроші заради приємної наживи? Не треба дбати багатство і для одежі, тому що в Спарті прикрасою служить не розкіш убрання, а здоров'я тіла. І для трати на товаришів теж не варто зби­рати гроші, тому що Лікург внушив, що більше слави допомагати товари­шам особистою працею, ніж грошима, — перше вважав він ділом душі, а друге — тільки ділом багатства. Недобросовісно збагачуватися Лікург заборонив також і такими розпорядженнями. Насамперед він встановив таку монету, що нехай попаде її в дім всього на десять мін, це не могли б не помітити ні господарі, ні домашні раби, тому що для неї треба було б багато місця і цілий віз для перевезення. За золотом і сріблом стежать, і коли у кого виявиться його скільки-небудь, власника штрафують. То навіщо ж було прагнути до збагачення там, де володіння дає більше прикростей, ніж тра­та — втіхи?

¹ Звичайно у греків вживався ячний хліб.

Хрестоматія з історії стародавнього світу /Заред. академіка В. В. Струве. — Том II. — К., 1954. — С 93—95.