Плутарх про майнові відносини серед спартанців

(Витяги)

Єгиптяни вважають, що Лікург приходив до них і переніс від них у Спарту виділення військового стану серед усіх інших станів; це виділення найбільше його вразило; виділивши також ремісників і майстрів, він зробив державний устрій міста Спарти справді прекрасним і чистим...

Лікург намагався також провести поділ рухомого майна, щоб зовсім знищити нерівність і суперечності суспільства, але коли побачив, що грома­дяни тяжко зносять пряму втрату свого майна пішов іншим шляхом і своїм управлінням вижив корисливість серед громадян. Насамперед він скасував всі золоті й срібні гроші і дозволив користуватися тільки залізними, але й вони, маючи велику вагу і об'єм, були тільки незначною цінністю, так що для них, на десять мін¹, потрібне було в домі велике приміщення, а возити їх доводилось на парному возі... Після того Лікург усунув з міста всі некорисні і зайві ремесла. Однак більшість з них зникла б, навіть якби ніхто їх не усу­вав, тому що продукти їх виробництва не знаходили собі збуту при таких державних грошах. Залізні гроші не мали обігу у інших еллінів і, будучи ви­сміювані, не мали в їх очах цінності, так що на них не можна було купити ніякого чужоземного дрібного товару; у спартанські гавані не привозилось торгових вантажів... не появлялось там ніяких майстрів золотих і срібних прикрас, тому що не було там відповідних для такої торгівлі монет.

Таким чином, втративши те, що її живило і підтримувало, розкіш по­малу сама собою вивелась. У людей, які надбали велике майно, не було ніякої переваги перед іншими, тому що у них не було можливості виставити своє багатство на показ; воно залишалось у них немовби замурованим в до­мі і без ужитку. Тому і звичайні речі, і все потрібне, як-от: ліжка, стільці, столи почали виготовляти найкращої якості самі спартанці, а з глечиків ла-конські, як говорить Крітій², мали найбільше застосування в походах... За­конодавець досяг також і того, що ремісники, звільнившись від виробницт­ва непотрібних речей, набули великої умілості у виробленні предметів необ­хідних...

(Ще одна постанова Лікурга) була спрямована проти розкоші: дахи в усіх будинках мали бути зроблені тільки сокирою, двері тільки пилкою; не можна було користуватися ніяким іншим інструментом.

₂ Міна егінська срібна = 630 г. Крітій — афінський олігарх періоду Пелопоннеської війни, один з «тридцяти тиранів».

Хрестоматія з історії стародавнього світу / За ред. академіка В. В. Струве. — Том II. — К, 1954. — С 95—96.

66

5'2-51

67

Б. Суспільно-політичний лад Афін

Арістотель про найдавніший державний лад Афін

На вищі посади обирали за благородством походження і за багатст­вом; правили урядові особи спочатку довічно, а пізніше протягом десяти ро­ків (2). Найважливішими і першими в часі з посад були цар, полемарх і ар­хонт. З них першою була посада царя, вона була успадкованою від батьків. Другою приєдналась до неї посада полемарха, через те що деякі з царів по­казали себе у військових справах слабими. З цієї причини і запросили Іона¹, коли настали трудні обставини (3). Останньою є посада архонта. Більшість говорить, що вона виникла за Медонта², а дехто, що за Акаста. На доказ останні посилаються на те, що дев'ять архонтів³ клянуться давати присягу таким же порядком, як за часів Акаста, тому що за нього, на їх думку, Код-ріди відмовились від царського сану заради привілеїв⁴, даних архонтові. Як би там не було в дійсності, різниця в часі в тому і другому випадку невелика. А що ця посада встановлена останньою з вищих посад, доказом є і те, що ар­хонт не розпоряджається ніякими із справ, успадкованих від батьків, як цар і полемарх, а все тільки новозаведеними. Тому тільки недавно ця посада на­була важливого значення, будучи розширена додатковими обов'язками (4). Що ж до фесмофетів, то вони були обрані багато років пізніш, коли вже оби­рали урядових осіб на рік. Вони повинні були записувати правові положен­ня і зберігати їх для суду над суперечними сторонами. Ось чому з вищих по­сад ця одна була не більш як річною (5). Отже, в часі ось в якій послідовнос­ті ідуть одна за другою...

Архонти мали право вирішувати справи остаточно, а не так, як тепер, провадити тільки попереднє розслідування. Ось як стояла справа з посадами архонтів.

(6) Нарешті, рада ареопагітів⁵, хоч мала обов'язок бути тільки охорон­цем законів, розпоряджалася більшістю найважливіших справ у державі, на­кладаючи кари і стягнення безапеляційно на всіх порушників порядку. Це пояснюється тим, що вибір архонтів робився за благородством походження і за багатством, а саме з них і обиралися ареопагіти.

Іон — міфічний цар (басилей), син дочки Ерехфея Креуси і фессалійського героя Ксуфа. За ін­шим міфом — син Креуси і Аполлона. Спочатку був полемархом (воєначальником) афінського царя Ерехфея, під час війни з Елевсіном. Елевсінськими військами невдало командував Єв-молп.

68

² Медонт — син Кодра, останнього афінського царя, перший архонт Афін; Акаст — наступник Ме­ донта.

³ 9 архонтів утворювали вищу урядову колегію в VII—VI ст. до н. є. Перший архонт називався епо­ німом, тобто тим, що дає назву року; другий —• царем (басилеєм), виконуючим жрецькі функції; третій —І полемархом, воєначальником; інші 6 — фесмофетами. Вони виконували судові функ­ ції. Обиралась колегія на 1 рік. Починаючи з V ст. колегія 9 архонтів втрачає своє колишнє зна­ чення.

⁴ Фраза не зовсім ясна. Інший переклад: «За його царювання Кодріди відмовились від привілеїв, даних архонтові».

⁵ Ареопаг — верховна державна рада знаті, що поповнювала свій склад архонтами, які вже відслужили строк.

Хрестоматія з історії стародавнього світу /Заред. академіка В. В. Струве. — Том II. — К, 1954. — С 106—107.

Закони Драконта (621 р. до н. є.)

(Витяги)

...І якщо хто уб'є кого-небудь навмисне, то він повинен іти у вигнан­ня; а судити повинні царі за звинуваченням в убивстві; або якщо хто стане звинувачувати кого-небудь, що він замишляв убивство, то ефети повинні розібрати. Помиритися можуть всі спільно, якщо буде батько або брат, або сини; інакше той, хто не погоджується, бере верх. Якщо таких родичів не буде, тоді можуть помиритися родичі аж до родичів другого ступеня і до двоюрідного брата, коли всі погодяться на примирення, але повинні при цьому принести клятву. Коли ж нікого з них не знайдеться, а вбивство вчи­нить людина навмисне і визнає комісія п'ятдесяти одного, саме ефети, що він убив навмисне, тоді десять членів фратрії, якщо побажають, повинні дозволити йому доступ у країну. Ці особи обираються комісією п'ятдесяти одного з благородних. І ті, що раніше вчинили вбивство, повинні підляга­ти цьому законові. Оголосити про судове переслідування тому, хто вчинив убивство, треба на майдані всім родом аж до родичів другого ступеня і двоюрідного брата; а переслідування вести спільно — і двоюрідним бра­там, і їх синам, і зятям, і тестям, і членам фратрії. Коли ж хто-небудь уб'є людиновбивцю або буде причиною вбивства, він повинен бути позбавле­ний права з'являтися на пограничному майдані і брати участь в змаганнях і святинях амфіктіонських, як той, що вбив афінянина, і підлягає тим самим заборонам. А розглядати справу належить ефетам. Навпаки, дозволяється вбивати і арештовувати людиновбивців на їх власній землі, і це не повинно вважатися обезчещенням і потребувати спокути; у противному випадку винний мусить в подвійному розмірі сплатити за заподіяну шкоду... при-

69

звідника насильства... якщо хто вб'є ненавмисне під час змагання або зада­вить на дорозі, або вб'є на війні, через непорозуміння... так само підлягає звинуваченню в убивстві, коли вб'є раба чи вільного... якщо хто людину, яка насильно намагалася беззаконно забрати неживе чи живе майно, тут же вб'є в стані самооборони, це вбивство не підлягає карі... Якщо хто — чи буде це службова чи приватна особа — буде винний в ушкодженні або зміні цього закону, він підлягає позбавленню громадянської честі — і сам, і діти, і весь його достаток.

Гроссман Ю. М., Лісовий І. А. Історія старо­давнього світу. Практикум. —Львів, 1985. — С 131.