Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ШПОРЫ МАГИСТР 2011 ВСЕ.doc
Скачиваний:
16
Добавлен:
28.09.2019
Размер:
2.02 Mб
Скачать
  1. Стратегічна орієнтація країн базування та приймаючих країн.

Міжнародна інвестиційна діяльність — це сукупність дій її суб’єктів (інвесторів і учасників) щодо здійснення інвестицій за рубіж та іноземних інвестицій з метою одержання прибутку.

На масштаби, динаміку та результативність міжнародної підприємницької інвестиційної діяльності впливає сукупність багатьох взаємопов’язаних факторів, під їх впливом формуються відповідні стратегічні орієнтації країн базування та приймаючих країн, які в свою чергу впливають на мотивацію безпосередніх партнерів.

Фактори:

Глобально-економ - стан розвитку світової ек.ки, міжн факторних ринків, у т. ч. інвестиційного; • стабільність світової валютної системи; • рівень транснаціоналізації та регіональної інтеграції; • розвиток міжн інвестиційної інфраструктури

Загально-економ - темпи ек росту; • співвідношення споживання і заощаджень; • ставка позикового %; • норма чистого прибутку; • рівень і динаміка інфляції; • конвертованість валюти; • стан платіжного балансу

Ресурсно-економ - наявність природ. ресурсів; • демографічна ситуація; • географ. положення

Політико-економ - політ стабільність; • ступінь втручання уряду в ек.ку; • ставлення до зарубіжних та іноз інвестицій; • наявність дотримання два- і багатосторонніх угод

Вони формують стратегічну орієнтацію.

Для країн базування, традиційно головними серед яких є промислово розвинуті країни, вирішальним макроекономічним фактором експортної орієнтації прямого підприємницького капіталу є стан балансу ввозу і вивозу інвестицій. У зв’язку з цим виділяють три групи країн: 1) ті, що переважно експортують капітал (наприклад, Японія); 2) ті, що зберігають приблизну рівновагу експорту і імпорту капіталу (ФРН, Франція); 3) нетто-імпортери (Ірландія, Іспанія, Португалія, США, Туреччина). У останні роки крупними експортерами капіталу стали також Південна Корея, Тайвань, Китай, країни Близького Сходу.

Для приймаючої країни привабливість прямих інвестицій зумовлена тим, що:

  • збільшує в країні виробничі потужності та ресурси; сприяє поширенню передової технології і управлінського досвіду, підвищенню кваліфікації трудових ресурсів;

  • сприяють розвиткові національної науково-дослідної бази;

  • такий імпорт підвищує попит та ціни на національні (місцеві) фактори виробництва;

  • у країні збільшуються бюджетні надходження у вигляді податків на діяльність міжнародних спільних підприємств;

Одночасно слід вказати на стримуючі фактори розвитку іноземної підприємницької діяльності:

  • імпортовані ресурси працюють задля окупності та отримання прибутку, який потім репатріюється.

  • цілі іноземного інвестора можуть не збігатися з національними. суттєві надходження іноземних інвестицій найбільш реальні у сировинних галузях,

  • нерегульований розвиток ПІІ може посилити соціальне розшарування, маргіналізацію населення приймаючої країни.

  1. Мікромотивація прямих зарубіжних інвестицій.

Прямі інвестиції — це вкладення капіталу з метою набуття довгострокового економічного інтересу та отримання підприємницького прибутку (доходу), що забезпечує контроль інвестора над об’єктом інвестування. Прямі зарубіжні інвестиції — категорія міжнародних інвестицій, за допомогою яких резидент однієї країни придбає довгострокові інтереси у підприємстві-резиденті іншої країни.

Головними мотивами використання ПІІ як стратегії входження в зарубіжний ринок є виробничо-економічна мотивація:

Зменшення капітальних витрат і ризиків при створенні нових потужностей

Придбання джерел сировини або нової виробничої бази

Розширення діючих виробничих потужностей

Реалізація переваг дешевих чинників виробництва

Можливість запобігти циклічності або сезонності виробництва

Пристосування до процесу скорочення життєвого циклу продукції.

маркетингова мотивація: підвищення ефективності існуючого маркетингу; придбання нових каналів торгівлі; можливість проникнення на конкретний географічний ринок; вивчення потреб; набуття упрвлінського досвіду на нових ринках; пристосування до країни, яка приймає капітал.

пропагандистські та престижні, характерні як для діяльності за кордоном великих корпорацій, так і для міжнародного бізнесу в окремих сферах (туризм, сервіс тощо);

персональні, коли ПІІ створюються засновниками однієї національності або на родинних засадах; екологічні, коли розв’язуються завдання виведення за межі розвинутих країн екологічно брудних виробництв.

Мікромотивація інвесторів для здійснення інвестицій (в порядку пріоритетності):

  1. Забезпечення потенційних ринків збуту

  2. Вихід на нові ринки збуту

  3. Подолання бар’єрів для імпорту

  4. Збереження та розвиток існуючих ринків збуту

  5. Підвищення конкурентоспроможності продукції шляхом організації виробництва у країні збуту

  6. Нижча вартість робочої сили

  7. Нижчий рівень оподаткування

  8. Кращі можливості для організації закупок та матеріального забезпечення

  9. Доший робочий тиждень

  10. Спрощені адміністративні процедури

  11. Довший строк експлуатації обладнання

  12. Не такі жорсткі вимоги щодо екологічного забруднення

Ключовими факторами інвестиційної привабливості країни є: освічена, кваліфікована і водночас відносно дешева робоча сила; наявність значних (унікальних) природних ресурсів; місткість ринку; розвинута інфраструктура; дієва і справедлива правова система (рівні можливості для іноземних і вітчизняних інвесторів); послідовна макроекономічна політика; підприємницька культура тощо.