17. Сутність, критерії та параметри відкритої економіки.

Відкрита економіка – нац господ комплекс, який бере участь в системі МПП та опосередковує в ході міжнар кооперації вагому частину сукупного продукту, причому макроек рівновага такого комплексу забезпечується за акт ї ролі міжнар сектору.

Відкритість ек-ки залежить від об’єкт. факторів:

1. розмір внутр ринку; 2) купівельна спроможність тощо.

Осн риси ВЕ:

1) наявність у суб’єктів широких прав виходити на зовн. ринки та співпрацювати з закордонними партнерами;

2) міжн. контакти мають велике значення для підтримки макроек. балансу;

3) ринковий простір є ефективним, а суб’єкти конкурентноспроможними.

Критерії відкритості ек-ки:

I.Макрорівень:

1)усталена зовн-ек спеціалізація країни на основі порівняння переваг еквівалентного обміну;

2)зіставленість пропорції віт. та св. цін на основні товари;

3)стабільність валютно-фін. стану;

4)між. конвертація нац.валюти.

II Мікрорівень:

1)вільний вихід під-в усіх форм власності на зовн. ринки товарів та послуг, капіталів, включаючи вільний вибір зарубіжних партнерів.

Умови відкритості ек-ки:

1)сприятливий інвест. клімат;

2)сприятливе тарифне і нетарифне державне регулюв ЗЕД;

3)доступність внутр ринку для іноземних технологій, інформації, роб. сили, управл досвіду.

Діяльність Держави повинна орієнтув на:

1)відкриття внутр ринку для іноземної конкуренції у поєднанні з гнучкою системою захисту нац виробників;

2)забезпечення прав та ек гарантій, нормального функціонув іноземних підприємств;

3)зближення вітчизняного господарськ права з міжнар;

4)застосування загально-прийнятих засобів і методів регулюв ЗЕД України.

УКР: Ступінь відкритості ек. Укр є вищим, ніж можна було очікувати, знаючи низьку конкурентоспром. вітчизняного вир-ва.

Ек Укр є відкритою, оскільки належить до ек систем із високим значенням як Е квоти – більше 45-50%, так і І квоти – 40-45%. Квота ЗТО= більше 80 % у 2010 р.

Водночас при існуючій ситуації – високій частці як Е, так і І у ВВП країни – відбувається формування серйозної залежності функціонування і розвитку вітч. ек від кон’юнктури від св. ринків і вразливості до кризових явищ.

ПІІ в Україну станом на середину 2010 р.= 40007,4 млн. дол, у той час як ПІІ з Укр в ек кран світу майже у шість разів менші – 6793,2млн. дол. США.

18. Світова економіка та характеристика ключових тенденцій її розвитку.

Світова ек (або світове господарство) – сукупність нац економік країн світу та усіх видів МЕД їх суб’єктів, які знаходяться в тісній взаємодії та взаємозалежності за допомогою МЕВ. МЕВ – це система різном ек зв’язків, які реалізуються за межами націон господ. МЕД – це сукупність дій різном суб’єктів у процесі яких вони вступають в активні міжнар ек відносини.

Основу системи складає міжнародне й обмежене рамками окремих держав національне виробництво матеріальних і духовних благ, їхній розподіл, обмін і споживання.

Суб'єктами світової економіки є: національні господарства, регіональні (зональні) інтеграційні угруповання країн, транснаціональні корпорації, міжнародні організації, інституціональні інвестори (інвестиційні фонди, банки, холдинги і т. ін.). Для суб'єктів характерні як взаємодія, так і протистояння.

Галузева структура світової економіки подається таким чином:

1. Промисловість.

2. Сільське господарство.

3. Будівництво.

4. Виробнича інфраструктура.

5. Невиробнича інфраструктура (сфера послуг).

До особливостей сучасного етапу розвитку світового господарства відносяться:

А) лібералізація зовнішньоекономічних зв’язків країн. Зняття бар’єрів на шляху переміщення капіталів, робочої сили, товарів між державами.

Б) активно проявляється тенденція до уніфікації та стандартизації в різних галузях міжнародного соціально-ек життя. Все ширше застосовуються єдині для усіх країн стандарти на технологію, екологію, діяльність фінансових організацій, бухгалтерську і статистичну звітність. Міжнародні економічні установи впроваджують єдині критерії макроекономічної політики, відбувається уніфікація вимог до податкової політики, до політики в галузі зайнятості.

В) розвиток процесу транснаціоналізації виробництва. Економічна діяльність все більше зосереджується в транснаціональних, багатонаціональних підприємствах, що багато в чому визначає напрямки міжнародного руху факторів виробництва, міжнародної торгівлі; впливає на економіку і політику окремих країн (500 найбільших ТНК абезпечують більше ¼ загальносвітового виробництва товарів та послуг. Їх доля в торгівлі технологіями та управлінськими послугами 4/5. 407 ТНК – належить країнам G7.24 тис.ТНК мають штаб-квартири у 14 найбагатших країнах світу.300 найбільших ТНК належить 25% всього капіталу, що використ у світовій економіці та забезпечують 70% прямих зарубіжних інвестицій. ТНК здійснюють 2/3 світової торгівлі, лише половина останньої припадає на торгівлю між ними та іншими фірмами, а інша – внутрішньо фірмовий оборот);

Г) в системі управління світовою економікою поступово втрачається колишня роль ООН. Її функції переходять до урядів країн “великої сімки”. Крім того, управління світовим господарством починає концентруватися у тріаді: Світова організація торгівлі — Міжнародний валютний фонд — Світовий банк.

Д) подальший розвиток процесу глобалізації господарського життя. На макроекономічному рівні глобалізація означає загальне прагнення країн до економічної активності поза своїми межами. Ознаками такого прагнення є лібералізація, перехід від замкнутих національних господарств до економіки відкритого типу. На мікроекономічному рівні під глобалізацією розуміється розширення діяльності підприємства за межі внутрішнього ринку, зокрема для використання переваг великомасштабного спеціалізованого виробництва.

Процеси лібералізації, відкриття національних економік приводять до таких наслідків: а) посилення конкуренції між національними та закордонними виробниками, банкрутств вітчизняних підприємств; б) зміни відносних цін; в) структурних зрушень. Не завжди лібералізація зовнішньоекономічних відносин країни із зовнішнім світом обумовлює підвищення ефективності функціонування національної економіки. Наприклад, в Чилі в результаті великомасштабної лібералізації, замість того, щоб модернізуватись, значна частина промислового сектору практично зникла.