12. Стан і проблеми інтеграції в межах снд.

Співдружність Незалежних Держав – міждержавне об’єднання більшості країн колишнього СРСР. Співдружність Незалежних Держав створена 8 грудня 1991 року в садибі Віскулі (Біловезька пуща, Білорусь) як господарський, політичний та економічний союз Білорусі, Росії та України. 21 грудня на умовах Алма-Атинської угоди приєднались ще вісім колишніх республік СРСР (Азербайджан, Вірменія, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Таджикистан, Туркменістан та Узбекистан). 23 жовтня 1993 року до СНД приєдналася Грузія. 26 серпня 2005 року зі складу СНД вийшов Туркменістан. Україна є співзасновницею СНД, але Статут організації Україною досі не ратифіковано, тому формально Україна залишається лише спостерігачем і не є членом СНД. 14 серпня 2008 парламент Грузії прийняв рішення залишити СНД, і, згідно зі Статутом СНД, 18 серпня 2009 Грузія офіційно перестала бути членом Співдружності.

Основна проблема інтеграції в межах СНД полягає в тому, що за Статутом організації кожна держава може висловити свою «незацікавленість» в певному питанні, має право призупинити дію існуючого договору або окремих його частин, повідомивши учасників СНД за рік. Тобто, фактично, СНД характеризується словом «необв’язковість». На сьогоднішній день СНД, не дивлячись на формальний статус суб’єкта міжнародного права, є недієвою організацією – не узгодженні питання, що сильно хвилюють пострадянську спільноту – культурну та наукову інтеграцію, питання присутності та участі у військово-політичних блоках (або, як альтернатива, створення спільної системи безпеки у рамках СНД), недостатня роль СНД в економічний співпраці. На сьогодні велику роль грає вже не СНД, а Митний союз за участі Росії, Казахстану та Білорусі, а також Євразійського економічного співтовариства (членами Ради Євразес є Білорусь, Казахстан, Росія, Киргизтан, Таджикистан та Узбекистан). На думку фахівців, ця організація і всі процеси, які зараз створюються за її участю, є більш дієвими, ніж СНД, яке має майбутнє, можливо, у гуманітарній сфері.

13. Організація Чорноморського економічного співробітництва.

ОЧЕС створ 92р главами 11 держав і урядів, (Болгарія, Вірменія, Греція, Грузія, Молдова, Росія, Румунія, Сербія, Туреччина) серед яких і Укр.

Цілі: перетвор Чорн моря в море миру і добробуту, поглибл двостор і багатостор співр-ва, сприяння ек, соц та техн прогресу, вільному підпр-ву.

Гол. мета - сприянні зміцненню миру, стабільності та довіри у регіоні, забезпеченні добробуту та процвітання народів країн Причорномор’я на шляху до нової європ. спільноти. Розбудова всебічного спів роб з дер-вами Чорномор. регіону є одним із важлив. напрямків зовн. пол-ки Укр. ЧЕС належить важливе місце у процесах створення загєвроп. ек. простору. Тому роль організації у цьому контексті полягає у сприянні процесам інтеграції Укр. у світогосп. життя.

Туреччина і Україна надають особливе значення ОЧЕС як організації, яка підвищує їх статус в переговорах про майбутній можливий вступ до ЄС. Росія не ставить перед собою такі цілі, проте, як і інші учасники, зацікавлена в забезпеченні своєї участі в проектах, які стосуються розвитку спільного ринку енергоносіїв, транспортної інфраструктури, прикордонної співпраці.

Населення країн, що входять до ОЧЕС складає більше 330 млн. чол. Регіон багатий на ресурсу, має потужну виробничу базу, кваліфіковану робочу силу.

Одна з принципових відмінностей від інших регіональних інтеграційних угрупувань (СНД, ГУАМ, ЄврАзЕС) — ОЧЕС об'єднує країни, які залучені в інших інституційний міцно розвинені міжнародні структури. ЄС, НАТО — це організації, членство в яких є прагненням багатьох країн, що є членами ОЧЕС

.