9.Регулювання трудової міграції на національному, міжнародному і наднаціональному рівнях.

Контролю і регулюванню підлягають соц, віковий та професійний склад мігрантів, рівень в'їзду та виїзду іноземних трудящихся. Державна міграційна політика – це цілеспрямована діяльність держави з регулювання процесів експорту та імпорту робочої сили в дану країну чи з неї. Функції міждержавн та внутрішньодержавн роз­поділу роб сили, регулювання обсягу та структури міграційних потоків дедалі більшою мірою виконують мін праці, внут­р та закордон справ, а також спеціально створені держ та міждерж органи. Є пріоритет норм міжнарод права над нац законодавством. На нац. рівні - сукупність держ нормативно-правових актів і адмін рішень щодо еміграційної або імміграційної політики Проблемами трудової міграції на наці рівні - мін праці, юстиції, внутр справ, закордон справ через свої структури. Нац імміграційне законодавство кожної країни має свої особливості, проте основні риси- загальні:

1) встановлення жорстких вимог до рівня освіти і стажу роботи за спеціальністю. Мін вимога до освітнього рівня - загальна середня освіта або професійно-технічна освіта, підтверджена відповідними документами. В більшості випадків Диплом необхідно перезахищати (переоцінювати) на предмет відповідності вимог до спеціаліста в даній країні і в країні експортері робочої сили. В багатьох країнах, крім диплому, при найманні на роботу необхідно мати відповідний стаж роботи, а на окремі види робіт - ще й рекомендаційного листа.

2)законодавства країн-імпортерів висувають жорсткі вимоги щодо здоров'я іммігрантів. В країни не допускаються наркомани, психічно хворі, заражені вірусом СНІД. Іммігранти зобов'язані подати довідку про стан здоров'я, завірену консульською установою країни, в яку вони в'їжджають, або пройти спец мед обстеження. Встановлюють певні вимоги щодо віку іммігрантів, їх політ та соц стану (забороняється в'їзд членам терористичних та профашистських організацій, особам, що притягалися до кримінальної відповідальності).

3)країни-імпортери встановлюють кількісні квоти на іммігрантів. Квотування може торкатися всієї економіки, окремих галузей, окремих підприємств.4) законодавство багатьох країн передбачає заходи щодо ек регулювання імміграції.-встановлення мін обсягу товарообороту фірми, після досягнення якого вона має право наймати іноземних працівників; -дозвіл на імміграцію тільки тим фіз особам, які-здатні інвестувати в ек країни визначену законом суму, попередньо доказавши її легальне походження, і створити певну кількість роб місць. - в окремих країнах за оформлення імміграції і працевлаштування на місцеві підприємства іммігранти зобов'язані внести плату.5) законодавство більшості країн встановлює максим строки перебування іноземних робітників на території, після закінчення яких необхідно залишити країну, або одержати дозвіл на продовження перебування в ній.6) в законодавстві кожної країни має місце явна та прихована заборона наймати іноземну роб силу, оформлена у вигляді заборони іноземцям займатися певним видом діяльності.Країни-імпортери робочої сили під тиском профспілок здійснюють заходи щодо стимулювання рееміграції - повернення іммігрантів на батьківщину-надання ек допомоги країнам масової еміграції (надання інвестицій країнам-експортерам роб сили з метою створення нових підпр, на яких могли б працювати реемігранти. Найбільшого розвитку така допомога набула у відносинах ФРН з Туреччиною);-професійна підготовка іммігрантів (надання іноземним робітникам можливості одержати професійну освіту, яка дозволяла б їм одержувати високооплачувану роботу на батьківщині. В цьому плані багато роблять ФРН, Франція, Швеція);-виплата іммігрантам спец допомоги (запроваджується в тих випадках, коли іноземні працівники погоджуються добровільно звільнитися і виїхати на батьківщину. Така форма стимулювання рееміграції застосовується в Нідерландах, ФРН, Франції).Регулюванням займається МОП та Міжнародна організація з міграції.