9. Міжнародні фінансові центри, передумови формування та порівняльна оцінка розвитку.

МФЦ – це центри зосередження банків, спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів, що здійснюють валютні, кредитні, фінансові операції, операції з цп та золотом.

Стадії розвитку:

1. розвиток місцевого ринку;

2. перетворення в регіональний фінансовий центр;

3. розвиток регіон фін центру до стадії міжнародного фін ринку.

Основні умови існування МФЦ:

1. стійка фін система та стабільна валюта;

2. існування інститутів, що забезпечують раціональне функціонування фін ринків;

3. гнучка система фін інструментів;

4. достатні правові гарантії;

5. людський капітал, що володіє спеціальними фін знаннями (систематичне навчання і перепідготовка);

6. здатність спрямовувати іноз капітал через всеохоплюючі мобільні ринки;

7. ек свобода (лібералізація) – свобода діяльності, споживання, накопичення та інвестування;

8. існування найсучаснішої технології і засобів передачі зв’язку.

Найбільші центри:

1. Нью-Йорк, Чикаго;

2. Лондон, Париж, Цюрих, Женева, Люксембург, Франкфурт-на-Майні;

3. Токіо, Гонконг, Сінгапур, Бахрейн;

4.Сідней.

Наступним стандартам міжн фін центру відповідають на сьогодні Лондон, Нью-Йорк та Токіо:

1. широкий спектр інструментів фін ринку;

2. всесвітня участь у внутр. та іноземних секторах ринку;

3. ефективні міжн системи зв’язку.

За індексом світових фінансових центрів (GFCI) за 2011 рік, що розраховується фінансовими аналітиками Лондонського Сіті перша десятка найважливіших фінансових центрів виглядає так: Лондон, Нью-Йорк, Гонконг, Сінгапур, Шанхай, Токіо, Чикаго, Цюрих, Женева, Сідней. Спеціалісти виділяють такі особливості фінансових центрів: 1. Лондон – сильний кадровий потенціал, доступ до ринків (ЄС, Східна Європа, Росія, Близький Схід), ефективне фінансове регулювання. Серед проблем Лондону виділяють транспортну інфраструктуру, високі операційні витрати та ставки податку на прибуток. 2. Нью-Йорк – центр ринку капіталу у США. Тут діють найбільші інвестиційні банки світу, саме тут йде розміщення облігацій американських підприємств, які розподіляють нові випуски облігацій за нижчою ціною, ніж інші іноземні банки. Нью-Йорк це перш за все доступ до високоліквідного ринку США та значні кадрові ресурси. 3. Гонконг – місто, що дуже швидко витіснило Токіо на фондовому ринку Далекого Сходу. 4. Сінгапур має високу загальну конкурентоспроможність, тому там досить складно розпочинати бізнес з нуля. Водночас, ефективне регулювання банківського сектору робить це місто дуже привабливим для всіх ТНБ. 5. Цюрих має власний сегмент – обслуговування багатих клієнтів (private banking) та управління активами. Нажаль, під час кризи довіра до швейцарських банків почала падати – виною цьому є історія з банком UBS, який на вимогу американської податкової розкрив інформацію про деяких своїх клієнтів та їх офшорні рахунки.

10. Офшорні зони (центри), механізми і наслідки здійснення офшорних операцій.

Офшорний банківський (фінансовий) центр — фінансовий центр, де можна проводити операції, що не підпадають під націо¬нальне регулювання і не вважаються складовою економіки.

Основна причина виникнення офшорних фінансових центрів (час їх появи — після Другої світової війни) передусім полягала в існуванні надто високих ставок податків на доходи банків у розвинутих країнах і країнах, що розвиваються.

Причинами привабливості офшорних фінансових центрів як для іноземних, так і для місцевих суб’єктів господарювання є: виконання посередницьких функцій для позичальників і депонентів; мінімальне офіційне регулювання; практично відсутні податки і контроль за управлінням портфельними інвестиціями; діяльність іноземних банків на їх території сприяє збільшенню зайнятості місцевого населення; підвищення рівня життя в країнах розміщення офшорних банківських центрів завдяки накопиченню коштів від видачі ліцензій, витрат банків та інших платежів.

Сумарна вартість активів міжнародного офшорного ринку складала на початку ХХІ ст. приблизно 6 трлн дол. У середньому 30 % ВВП офшорних фінансових центрів припадає на фінансові послуги. Для багатьох країн і територій (наприклад для Багамських островів), створення офшорних фінансових центрів стало єдиним шляхом розвитку економіки, ураховуючи практично повну відсут¬ність там корисних копалин.

До загальних рис офшорних банківських центрів можна віднес¬ти такі: майже відсутність регулювання руху коштів; міжнародна основа операцій; високоефективні засоби зв’язку і транспортна інфраструктура; надійні взаємовідносини з фінансовими органами влади промислово розвинених країн; внутрішня політична стабільність; забезпечення таємниці угод; ефективне функціонування центральних банків; основна або альтернативна англійська мова; розташування в годинних поясах, що перебувають між поясами основних ринків; висококваліфікована робоча сила.

Існують певні види офшорних фінансових центрів, серед яких розрізняють так звані паперові центри, що зберігають документацію, а банківські операції проводять у незначних розмірах або не проводять зовсім, та функціональні центри, що здійснюють депозитні операції і надають позики.

Існує три типи офшорних банківських (фінансових) центрів:

I тип — нью-йоркська модель — передбачає спеціальні формально встановлені домовленості з такими авторитетними фінцентрами, як Нью-Йорк, Токіо, Сінгапур. На цих ринках установлюються спеціальні рахунки окремо від внутрішніх, і ці рахунки вільні від обмежень, які відносяться до внутрішнього фінансового ринку (наприклад, резервні вимоги). Існує корпоративне оподаткування; місцевий гербовий збір (на ринку Токіо), може допускатися (Сінгапур), а може не допускатися оподаткування ділових цінних паперів (ринок Нью-Йорку, Токіо);

II тип — лондонська модель. У Лондоні, Гонконзі фінансові угоди вільні від обмежень, незалежно від того, резиденти чи нерезиденти є учасниками ринку. У цих містах офшорний ринок — це просто офшорні угоди між нерезидентами, тому що внутрішні і зовнішні угоди об’єднані. На офшорних ринках даної моделі існує корпоративне оподаткування і допускається оподаткування ділових цінних паперів;

III тип — «податкове сховище». До даного типу офшорних ринків відносять ринки Багамських та Кайманових островів. На цих ринках угоди укладаються нерезидентами і зовсім не оподатковуються, відсутні корпоративне оподаткування й оподаткування ділових цінних паперів, але існують реєстраційні внески і плата за ліцензії.