4. Мотивація прямих зарубіжних інвестицій.

Прямі зарубіжні інвестиції — категорія міжнародних інвестицій, за допомогою яких резидент однієї країни придбає довгострокові інтереси у підприємстві-резиденті іншої країни.

Для фірми пряме інвестування можна розглядати як діяльність, що задовольняє основні підприємницькі потреби, серед яких: по-перше, потреба у ринках; по-друге, потреба в ефективності виробництва; по-третє, потреба в сировині; по-четверте, потреба в інформаціях та технологіях; по-п’яте, потреба мінімізувати чи диверсифікувати ризики.

Мотиви здійснення прямих зарубіжних інвестицій можна пояснити:

1)недосконалістю ринку та роллю уряду на ринку - може виникнути: 1) природно – обсяг і розміщення ресурсів, 2) унаслідок діяльності уряду країни - введення тарифів і нетарифних бар’єрів для імпорту, податкових стимулів, субсидій і контролю за фінансовими угодами.;

2)інтерналізацією та електричною теорією - Дж. Даннінга, яка дістала назву «правило OLI», враховані фактори, які впливають на можливості реалізації тієї або іншої форми виходу на зарубіжні ринки ТНК. специфічні конкурентні переваги (переваги власності) — owner­ship(О) – отримання Пр; по-друге, переваги розміщення — location (L)-більш вигідні умови в країні; по-третє, перевага інтерналізації – закордоном краще ніж всередині нац країни;

3)теорією портфеля - диверсифікований портфель може забезпечувати кращі загальні результати діяльності. ТНК можуть досягти кращих співвідношень ризику і прибутку, ніж ті, хто діє в межах однієї країни.

Головними мотивами використання ПІІ як стратегії входження в зарубіжний ринок є виробничо-економічна мотивація:

Зменшення капітальних витрат і ризиків при створенні нових потужностей

Придбання джерел сировини або нової виробничої бази

Розширення діючих виробничих потужностей

Реалізація переваг дешевих чинників виробництва

Можливість запобігти циклічності або сезонності виробництва

Пристосування до процесу скорочення життєвого циклу продукції.

маркетингова мотивація: підвищення ефективності існуючого маркетингу; придбання нових каналів торгівлі; можливість проникнення на конкретний географічний ринок; вивчення потреб; набуття упрвлінського досвіду на нових ринках; пристосування до країни, яка приймає капітал.

пропагандистські та престижні, характерні як для діяльності за кордоном великих корпорацій, так і для міжнародного бізнесу в окремих сферах (туризм, сервіс тощо);

персональні, коли ПІІ створюються засновниками однієї національності або на родинних засадах; екологічні, коли розв’язуються завдання виведення за межі розвинутих країн екологічно брудних виробництв.

У свою чергу фірми країн, що розвиваються, при залученні інвестицій орієнтуються на: можливість доступу до нових технологій та передових методів управління, використання збутової мережі партнера й відомих у світі торгових марок, мобілізацію додаткових фінансових ресурсів тощо.

Слід зазначити, що інвестиції за кордон використовуються не тільки для освоєння ринку приймаючої країни, а й з метою подальшого виходу на ринки сусідніх до неї країн або цілих регіонів світу.