29. Визначення напрямків використання субсидій в контексті вимог сот.

Регулювання політики державного субсидування в рамках СОТ здійснюється через те, що субсидії створюють для їх реципієнтів необґрунтовані конкурентні переваги та спотворюють конкуренцію. Уряди багатьох країн використовують інструменти державного субсидування для підвищення конкурентоспроможності своїх виробників на внутрішніх та міжнародних ринках. Однак конкурентні переваги, отримані через субсидування, зумовлені не економічною ефективністю виробників, а можливостями окремих країн здійснювати субсидування, а також доступом окремих виробників до

державного фінансування.

Норми та правила СОТ у системі міжнародної торгівлі зобов’язують країни зменшувати обсяги субсидування для обмеження недобросовісної конкуренції на міжнародних ринках.

У міжнародній торгівлі субсидування розглядається як форма втручання держави в

діяльність підприємств та ринку, яка використовується з метою підтримки окремих видів

економічної діяльності.

Три основні наслідки субсидування для суб’єктів міжнародної торгівлі:

1) субсидії можуть підвищити стимули для експорту товару на ринки країн, що виробляють аналогічний товар;

2) субсидії можуть підвищити стимули для експорту товару на ринки третіх країн, де вони конкурують з подібними товарами інших країн- виробників;

3) субсидії можуть обмежити імпорт у країну, що субсидує.

Напрями неадресних горизонтальних програм субсидування, які можна вільно використовувати в рамках СОТ для вирішення економічних та соціальних завдань:

1) державна підтримка доконкурентної науково-дослідної діяльності підприємств — вивчення інформації та проведення досліджень, необхідних для розвитку технологічних потужностей, впровадження інновацій, управлінських технологій та адаптації до міжнародних стандартів;

2) послуги у сфері маркетингу — сприяння проведенню маркетингових досліджень для поширення серед національних виробників інформації про зовнішні ринки збуту: технічні стандарти та вимоги щодо якості, маркетингові канали збуту, потреби та уподобання зарубіжних споживачів тощо;

3) сприяння впровадженню міжнародних стандартів якості — програми адаптації до міжнародних стандартів якості, санітарних та фітосанітарних норм безпеки є суттєвими факторами конкурентоспроможності товарів;

4) розвиток загальної інфраструктури обслуговування виробництва та експорту — транспортної, телекомунікаційної інфраструктур та сектора фінансових послуг сприяють зменшенню виробничих транзакційних (операційних) витрат та поліпшенню доступу до зовнішніх та внутрішніх ринків збуту та ринків ресурсів;

5) навчання та перекваліфікація робочої сили та управлінців — важливий напрям субсидування для підвищення конкурентоспроможності робочої сили, оскільки в жодній країні без участі держави ринок не забезпечує оптимального обсягу таких навчальних послуг;

6) підтримка малого бізнесу — важливий напрям горизонтальних субсидій, який вирішує як завдання розвитку та адаптації до конкуренції в міжнародних масштабах, так і соціальні завдання;

7) впровадження підприємствами нових стандартів охорони довкілля — субсидування спрямовується з метою забезпечення сталого соціально-економічного розвитку та адаптації до міжнародних правил охорони довкілля.