7. Експортна спеціалізація країн світу.

Ступінь міжнародної спеціалізації країни визначається двома показниками:

а) коефіцієнт відносної експортної спеціалізації – допомагає визначити коло товарів і галузей, які для даної країни є міжнародно спеціалізованими.

б) експортна квота – показує у якій мірі національна промисловість, окремі її галузі та фірми орієнтуються на зовнішні ринки, і, в той же час, показує ступінь відірваності національного ринку, галузей чи фірм від зовнішних ринків.

Якщо в експорті країни переважає продукція переробної промисловості – це свідчить про високий рівень міжнародної спеціалізації виробництва країни, а перевага в експорті продукції добувних галузей і продукції сільського господарства – свідчить про пасивну роль в міжнародній спеціалізації виробництва.

Експортна стратегія країн з ринковою економікою спрямовується, у першу чергу, на виробництво виробів з високими техніко-економічними характеристиками, зниження їх ціни, підвищення надійності та безпеки в експлуатації, сервісне обслуговування, дизайн, екологічність. У той же час вона орієнтується на наявність широкомасштабного, динамічного внутрішнього ринку, розробку і прийняття законів, що забезпечують необхідні правові норми, на встановлення податкових пільг експортерам, широку підтримку заходів у сфері НДДКР і інновацій, на розвиток малих організаційних форм господарювання, створення спеціальних економічних зон та ін.

ЕКСП Спеціаліз УКр: Експорт товарів 2010:

34% недорогоцінні метали та вироби з них

13% мінерал продукти

11% механічне обладнання

8% продукти рослинного походження

6% транспортні засоби

5% рослинні жири та олії

5% готові харч продукти

2% текстиль

ЕКСП спеціалізація Німеччини: Німеччина експортує машинобудівну продукцію, автомобілі, хімічну продукцію, метали та вироби з металу, продукти харчування, текстиль.

ЕКС спеціалізація Фр: машинне обладнання, ядерні реактори, бойлери, транспортні засоби, електротехнічне та радіоелектронне обладнання, літаки, космічні літаючі засоби, фармацевтична продукція тощо.

8. Неофакторні моделі в теорії міжнародної торгівлі: основні вихідні положення і сфери застосування.

Нові явища у стр-рі міжн. торгівлі після II світ. війни, динамічний НТП (з точки зору світогосподарської практики) та виявлення “Парадоксу Леонтьєва” обумовили розвиток теорії міжн. торгівлі двома шляхами, що характеризувалися появою так званих неофакторних моделей та моделей неотехнолог. напряму.

Неофакторний підхід в цілому зберігає методологію неокласичної торгової моделі. Одночасно “неофакторні моделі” характериз-ся багатоваріантністю.

До неофакторних відносяться:

А) модель з урахуванням різної інтенсивності факторів: на відміну від Леонтьєва, який робив розрахунки по продукції, що заміщувала імпорт, а не за фактичними витратами заруб. виробників, розробники цієї моделі працювали у напрямку розрахунків не по імпортозаміщенню, а по реальному імпорту;

Б) модель з урахуванням особливостей попиту: надлишок капіталу, напр., у США, обумовлюючи капіталомістне спожмвання, спричиняє його нестачу для експорту і, таким чином, формує велику трудомісткість товарів, що експортуються;

В) модель з урахуванням неоднорідності факторів (виділення “фіз.” і “людського” капіталу; обґрунтування переважаючої значущості кваліфікованої праці тощо);

Г) модель з урахуванням нових факторів (поряд з трудом і капіталом також прир. ресурсів).