14. Школи неолібералізму, їх взаємозв’язок з сучасністю.

Неолібералізм — напрям в ек теорії (виник у 1938 році), що базується на неокласичній методології і захищає принципи саморегулювання ек, вільної конкуренції та економічної свободи.

Ринок - ефективна система, що якнайбільше сприяє ек зростанню і забезпечує пріоритетне становище суб’єктів ек діяльності.

Роль держави неолібералізм обмежує організацією та охороною побудованої на класичних засадах економіки. Держава має забезпечувати умови для конкуренції і здійснювати контроль там, де конкуренції бракує.

Неолібералізм репрезентований багатьма школами: лондонська (Ф. Хайєк), чиказька (М. Фрідмен), фрейбурзька (В. Ойкен та Л. Ерхард), паризька (М. Алле).

А) ЛОНДОНСЬКА: основоположник - Фрідріх фон Хайєк.

Провідною складовою методології - ідея «спонтанного порядку». Хайєк фактично відмовляється від неокласичної доктрини ек рівноваги, стверджуючи, що такого стану реально не існує. Хайєк замінює її теорією «спонтанного порядку», заснованого на індивід. свободі. Хайєк негативно ставиться до макроек аналізу, визнаючи лише мікроек рівень досліджень, результати яких можуть бути застосовними за конкретних обставин. Конкуренція — багатогранне явище, котре має кілька рівнів. Економічний індивідуалізм забезпечує конкурентність будь-яким формам приватної економіки, у тім числі й монополіям.

Система приватної власності — головна умова ек свободи й конкуренції.

Функція держави, за Хайєком, полягає в охороні природного соціального порядку — свободи конкуренції, свободи монополії, свободи вибору, свободи розвитку. Держава не повинна займатись питаннями соц страхування, освітою, охороною здоров’я, визначати ставки квартплати чи рівень цін, не повинна надавати соц гарантій (максимум, що можна допустити, — це пенсії по старості та допомогу по безробіттю). Людина сама мусить дбати про свій ек та соц добробут.

Отже, економічну концепцію Хайєка побудовано на принципі економічної свободи та невтручання держави в економіку. Економічна роль держави, за Хайєком, полягає в перерозподілі тих засобів, які надано їй у розпорядження. Він рішуче виступає проти бюджетних методів втручання, що призводять до дефіциту, проти розширювальної грошової політики з метою фінансув. державних витрат.

Б) ФРЕЙБУРЗЬКА (ордолібералізмом): представники не обмежуються методологією неокласиків, а застосовують інституціональні підходи, розроблені ще історичною школою. Німецька неоліберальна теорія поєднує ідеї сильної держави, що виконує інституціональні, організаторські та виховні функції, і має на меті свідомо створити сильну конкурентну ек, спираючись на особливий менталітет нації, здатної до самоорганізації і самопожертви, та на неокласичні ідеї саморегулю. економіки. Основоположник – Ойкен. + теоретики Бем, Рюстов, Репке та Ерхард.

Ойкен розрізняв два «ідеальні типи» господарських систем — центрально-кероване господарство та вільне ринкове господарство. Він класифікував їх, виходячи зі способу управління господарським процесом, форм координації діяльності окремих господарських одиниць.

Виріш чинник ек розвитку - потреби, які вільно формуються і потребують негайної реакції з боку виробника. Виробник має бути заінтересованим у тому, щоб задовольнити будь-які потреби споживача. Таку заінтересованість можна реалізувати тільки за умови, що виробник отримуватиме прибуток і вільно ним розпоряджатиметься.

ОТЖЕ, складовими соц-ринкового господарства є: конкурентна ринкова ек на засадах приватної власності та держава, що з допомогою ек механізмів перерозподіляє нац дохід з метою забезпечення соц справедливості.

В) ФРАНЦУЗКА (дирижизм): виникла у 20-30 рр 20 ст. – Рюеф. Представники: Малінво, Монбріаль, Столерю, Кольм, Алле. Засадна позиція цієї школи - у визнанні пріоритетності ринкового саморегулювання. Метою ек досліджень було визначення особливостей урівноважування ек та дії чинників ек зростання за умов панування державно-монополістичної форми власності. Але представники нової школи (і сам Рюеф) на той час уже не були такими категоричними щодо невтручання держави в економічні процеси. Неоліберальна модель сусп. розвитку враховувала цю особливість, закріплюючи за державою дирижистські функції.

Алле- теорія локальниї ринків.

Особливості фр школу:

1. формування ек незалежного суспільства здійснюється державою на основі особливої державної структурної політики;

2. ринкові, конкурентні відносини підпорядковуються загальносуспільним інтересам, наслідком чого може бути розбалансування ек. Важіль збалансування - державне планування в особливій формі, що не суперечить ринковим відносинам;

3. соц політика держави є похідною від її ек політики і залежить від успіхів ринкової ек.

Г) ЧИКАЗЬКА (монетаризм): Монетаризм — ек теорія, за якою кількість грошей в обігу є визначальним фактором формування господарської кон'юнктури та існує прямий зв'язок між зміною маси грошей в обігу та величиною валового й національного продуктів. Започаткував теорію – Фрідман.

Монетаризм - альтернативна кейнсіанству ек теорія, згідно з якою сукупний обсяг продукту і рівень цін змінюються в залежності від зміни пропозиції грошей, і, отже, досягнення безінфляційного зростання економіки вимагає контролю за оборотом грошової маси.

Монетаристи вважають, що держава має обмежити своє втручання в господарське життя, лише підтримуючи стабільний темп росту грошової маси. Монетарна політика спирається на здатність грошово-кредитної системи істотним чином впливати на функціонування і розвиток економіки.

Монетарну доктрину Фрідмена - треба порівняти з теоретичною моделлю Хайєка (лонд школа).

Фрідмен пропонує модель, основою якої є стабілізація ек державою монетарними засобами (у Хайєка — створення державою умов для вільного функціонування ек). Вона спирається, по-перше, на особливу грошову теорію, згідно з якою грошова сфера визнається важелем державного регулювання ек (модель Хайєка будується на маржиналістській теорії вартості, крім того, він пропонує демонополізувати грошову емісію, позбавити державу можливості втручання в цю сферу); по-друге, відкритість ек розглядається Фрідменом як можливий чинник грошової дестабілізації;

по-третє, Фрідмен пропонує державі маніпулювати соц витратами залежно від стану розвитку ек (Хайєк розглядає соц витрати як дестабілізуючий чинник та такий, що підриває основи ринкових відносин). Ці основні відмінності зумовлені тим, що модель Фрідмена формувалась багато пізніше моделі Хайєка, була реакцією на активне використання кейнсіанства та його негат. наслідки.