5. Сучасний методологічний потенціал теорій абсолютних і порівняльних переваг.

Розвиток МТ в епоху після Великих географічних відкриттів і переходу провідних країн до крупного машинного виробництва зумовив появу теорії абсолютних переваг. Її автором став Адам Сміт, який, використовуючи трудову теорію вартості, у відомій праці «Дослідження про природу та причини багатства народів» піддав критиці меркантилізм. Учений стверджував, що для держави можуть бути вигідними не тільки продаж, а й купівля товарів на зовнішньому ринку.

Крім того, була зроблена спроба визначити, які саме товари вигідно експортувати, а які — імпортувати. Згідно з принципом абсолютної переваги країні доцільно спеціалізуватися на виробництві таких товарів, з яких вона має найменші, порівняно з іншими країнами, витрати на виробництво. Необхідною умовою застосування теорії абсолютних переваг є вільна торгівля.

Однак А. Сміт не розглядав ситуацію, за якої яка-небудь країна має абсолютну перевагу з усіх товарів.

Це зробив Давід Рікардо, який у праці «Початки політичної економії та оподаткування» сформулював принцип взаємовигідної торгівлі та міжнар спеціалізації, що включає як окремий випадок модель А. Сміта.

Д. Рікардо створив модель МТ, в якій показав, що недотримання принципу А. Сміта не є перешкодою для взаємовигідної переваги: країна повинна спеціалізуватися на експорті товарів, у виробництві яких вона має найбільшу абсолютну перевагу (тобто абсолютні переваги щодо кількох товарів) або найменшу абсолютну неперевагу (тобто абсолютні непереваги щодо жодного з товарів).

Тобто, теорія відносних переваг стверджує, що у МТ доцільно брати участь усім країнам. Згідно з цією теорією країні вигідно імпортувати той товар, відносні затрати на виробництво якого у ній перевищують затрати на експортований товар. Інакше кажучи, якщо якась країна має переваги над іншими країнами за рядом товарів, то їй доцільно зосередитись на виробництві і міжнародній торгівлі тих з них, щодо яких її переваги є найвагомішими. Теорія відносних переваг є теоретичною основою міжнародної спеціалізації. Отже, міжнародна торгівля вигідна всім країнам-учасницям, щоправда, вигоди країн не однакові, хтось їх має більше, а хтось — менше.

Базуючись на принципі порівняльних витрат, світова економіка досягла (і може ще досягти) ефективнішого розміщення та використання виробничих ресурсів, вищого рівня матер. благополуччя, на що вказують в своїх працях, наприклад, К. Макконнелл і С. Брю. Разом з тим, вважають вони, це стимулює конкуренцію і обмежує монополії. Теоретично все ніби так, а у реальній практиці часто, як кажуть, все навпаки. Наприклад, хіба можуть стати в один ряд у взаємних ек відносинах згідно з принципом порівняльних переваг більшість країн Африки, Азії і постсоціалістичних країн з перехідною економікою водночас із США або іншими розвинутими державами світу? Міжнародна практика свідчить: ні, не можуть, хоча про переваги цього принципу ми читаємо у С. Брю та К. Макконнелла. А що дала вільна торгівля (відкрита економіка) українській автомобільній промисловості чи сільськогосподарській галузі, де потенційно (особливо в останній) наша країна могла б використати відповідні переваги? Відповідь очевидна — економічне їх придушення або повний розвал. Справа в тому, що принцип порівняльних переваг економічно доцільний, якщо країни близькі за рівнем економічного розвитку та структурою економіки. Тому досить сумнівно, щоб сучасні країни-монополісти дали «зелену вулицю» для розвитку нашої автомобільної, сільськогосподарської чи іншої галузі.

Одночасно треба наголосити що теорія порівняльних переваг і нині зберігає свою актуальність і, як зазначив П. Самуельсон, у своїй основі вона «неприступна для критики».