Стояновський федір пилипович

Народився у 1918 році в селі Глинську на Кіровоградщині у багатодітній сім'ї. Батько доглядав коней для Червоної Армії, мати працювала у колгоспі. На долю Федора Стояновського випали тяжкі випробовування. Голод 1933-го року знищив у селі багато людей, не минув і їх родину. Федір Пилипович згадував: "Лежимо на лавах опухлі, чую, вже поряд брат Іван не дихає.”

У 1937 році Федір Пилипович закінчив десятирічку і отримав атестат зрілості. Мріяв стати льотчиком, але за станом здоров'я не пройшов в училище. У рідному селі став працювати вчителем початкових класів, одночасно здобував заочно вищу освіту. Тут і побрався із молодою медсестрою. Та незабаром війна розлучила молодих на довгі сім років.

421

Федір Стояновський почав службу у 1939 році у 24-й кавалерійській дивізії, що розквартировувалися у Білорусії, яку згодом передислокували в Азербайджан.

З початком війни дивізія, розташовується біля Тегерана (Іран). Звідси дивізію перекидають під Москву, де вона в районі Волоколамського шосе в кровопролитних боях втратила більшість особового складу і була розфор­мована. Далі шлях Федора Стояновського проходив че­рез Москву, Кенігсберг, Порт-Артур і був пов'язаний із

армійською розвідкою. Під час війни закінчив курси при Генеральному штабі. У 1945 році підполковник Стояновський брав участь у Параді Перемоги.

У повоєнні роки працює начальником відділу кадрів на одному із заводів Харкова, завершує заочно навчання у педінституті. В 50-х рр. дуже складним було ста­новище на селі. На підняття села посилалися кращі партійні кадри і працівники різних галузей народного

422

господарства. У число 30-тисячників ввійшов і Ф. Стояновський.

У день від’їзду викликав його секретар обкому; “Прошу тебе, як друга, поїдь у Жигайлівку. Колгосп там битий-перебитий, керівники змінюються, а толку нема. Може, тобі вдасться там лад навести”. 6 серпня 1955 року збори колгоспників, які пройшли на узліссі, благословили Ф. Стояновського на керівну посаду. “Були, були у нас голови, - дивувалися старі люди, - а щоб такого бравого, всі груди - в нагородах, ще не було”.

Село бідувало: хати-мазанки під солом’яною стріхою, а де-не-де ще й землянки траплялися, розбиті дороги. Більше 17 центнерів зернових та 43 центнери буряків з гектара не збирали, молока від корови надоювали по 750 кілограмів. Новий голова привіз дружину з Харкова, а житла не було. Ще довгі роки квартирували з двома дітьми у вдови в невеличкій хатині. Як будуватися, коли ні грошей, ні цегли. І почав 17-й голова колгоспу піднімати господарство з доволі прозаїчного - цегельного заводу.

У 1959-му році два жигайлівські колгоспи об’єдналися в один і на паях із боромлянським збудували завод потужністю 2 мільйони цегли в сезон. Від цього дуже виграли: мали свій будівельний матеріал і продавали його іншим. Побудували тваринницькі комплекси, відкрили двері нова школа, дитсадок, Будинок культури, контора, прикрасили вулиці ошатні будинки, проклали 16 кілометрів дороги.

Він вважав, що в багатому колгоспі повинні люди бути багатими. У жнива на полях працювало вже 12 комбайнерів, випасалось півтори тисячі корів, і надої сягнули до 3,5 тисячі кілограм, свинопоголів’я досягло тисяч голів, півтисячі мали коней. Посадили 100 гектарів саду, за досвідом до них їздили з інших районів. Поряд пасіка стояла, качали мед із 320 вуликів.

423

В 1969 році колгоспники обрали Ф. П. Стояновського делегатом Третього Всесоюзного з’їзду колгоспників.²¹⁰

У травні 1971 року Батьківщина високо оцінила роботу Ф. П. Стояновського, нагородивши його орденом Леніна. Це був перший у районі голова колгоспу, удостоєний такої великої нагороди як керівник.