Овчаров степан полікарпович

Степан Полікарпович Овчаров народився в 1903 ро­ці у с. Василівці (тепер Набережне) Тростянецького

374

району в сім'ї селянина-бідняка. Після закінчення початкової школи допомагав батькам у господарстві. Коли в селі була організована артіль, одним з перших серед односельчан став трудитися в громадському господарстві. Із серпня 1943 року брав участь у боях із німецько-фашистськими загарбниками. Воював на Воронезькому, 1-му Українському фронтах. Був поранений.

У вересні 1943 року підрозділи 309-ї Пирятинської стрілецької дивізії підійшли до Дніпра. Серед сміливців, які в ніч на 22 вересня під градом куль і снарядів першими дістались правого берега ріки, був рядовий Овчаров. Ворог зустрів радянських воїнів нищівним кулеметним і автоматним вогнем. Але це не зупинило наших воїнів. Першим піднявся на весь зріст і кинувся в траншею противника Степан Овчаров. Автоматним вогнем, гранатами і прикладами група бійців вибила фашистів із зайнятих позицій. У цьому бою рядовий Овчаров знищив понад 20 гітлерівців.

На світанку під прикриттям авіації і артилерії німці пішли в контратаку. Тричі успішно відбивали наші воїни наступ значно переважаючого в силі ворога. Степан Овчаров знову виявив надзвичайну мужність. У рукопашній сутичці він знищив 12 гітлерівців. Під час відбиття однієї з контратак противника відважний солдат був поранений, але поля бою не залишив.

Група радянських воїнів утримала зайняті позиції на Дніпровському плацдармі, до підходу головних сил полку. За мужність і відвагу, виявлені під час форсування Дніпра і утримання плацдарму на його правому березі, рядовому Степану Полікарповичу Овчарову Указом Президії,Верховної Ради СРСР від 23 жовтня 1943 року було присвоєно високе звання Героя Радянського Союзу.

375

Вийшовши з госпіталю, Степан Овчаров брав участь ще у багатьох боях, а після перемоги над фашистською Німеччиною повернувся в рідне село. Разом з односель­чанами він самовіддано трудився на відбудові зруйно­ваного ворогом колгоспного господарства. Та давалося взнаки серйозне поранення: стан здоров!я його погіршу­вався. У 1950 році Степан Полікарпович Овчаров помер.

Скринько василь григорович

Василь Григорович Скринько народився у 1912 році в с. Боромлі. Після закінчення неповної середньої школи працював у колгоспі. У 1934 році був призваний до лав Червоної Армії. Коли розпочалась Велика Вітчизняна війна, навчався на курсах підготовки командирів автобронетанкових військ у Казані.

Вже другий рік лютувала війна. Сіяла смерть, пали­ла землю... Фронтові дороги. Скільки їх? І всіма ними

376

потрібно йти до однієї мети - перемоги. У той грізний час вона була ще далеко. Але вірили в неї. Вірив і старший лейтенант Скринько, і його танкісти, і всі ті, хто встав на битву за Батьківщину...

За лісом яскраво-червоні спалахи і гуркіт бою. Танковий батальйон із ходу прорвав оборону фашистів і вклинився на декілька кілометрів. Але німці швидко отямились і затиснули танки в клітці. Командир корпусу Бєлов викликав до себе старшого лейтенанта Скринька і наказав іти на виручку. .

Колону з одинадцяти танків веде командирська машина. “Тридцятьчетвірки" йдуть тихо із виключеними фарами. Танк командира роти Скринька першим зупинився на березі річки. “Форсувати, не відкриваючи вогню!” ~ передано наказ по машинах.

Клекоче вода, набігаючи на розпечену броню. А гусениці вже місять протилежний берег. Ніч розривають постріли гармат. Розбризкуючи вогонь, танки мчать уперед. Гуркотіння і брязкіт сталевих машин підіймають німців на ноги. Для багатьох із них оця весняна задумлива ніч стала фатальною... Брязнув гарячий свинець на "тридцятичетвірку”, що йшла зліва танка старшого лейтенанта. Вибух стрясонув повітря. Машина зупинилась на місці. На цей раз назавжди. Через хвилину запалав смолоскипом ще один танк. Та навальна атака зробила своє діло. Рота Скринька розірвала мертве кільце і приєдналась до батальйону капітана Аверіна.

Короткі хвилини перепочинку після бою. Стомлені танкісти вилізають із машин.

- Думаю, що німці не пробачать нам такої зухвалості, розгортаючи карту, говорить Аверін. - Незабаром з'являться “тигри”.

- Мої хлопці вже зустрічались з ними, зуміють по­частувати “гостинцями”, - відповів старший лейтенант.

377

Аверін говорив, наче в воду, як кажуть, дивився. Фашистські танки не примусили себе довго чекати. Бій розгорівся з новою силою. Хоробро боронились ра­дянські танкісти. Втративши декілька машин, німці повернули назад.

Скринько вишикував роту. Власне від неї залиши­лась тільки половина. Подякував бійцям за відвагу і дозволив відпочивати.

Нічна тиша огортала землю. Небо ясно засіяли зорі. У зелених шатах несміливо подавав голос соловейко. Заспівав і прислухався. Ніч мовчала. І тоді весняний чарівник щедро розсипав радісну пісню.

"Йому нема діла до війни", - подумав старший лейтенант.

... Солов’ї, солов’ї, не тривожте солдат,

Хай солдати хоч трохи посплять...

Забриніла в серці пісня... Хай солдати посплять... Скільки їх залишилось, спати назавжди, щоб була весняна ніч, щоб співали солов’ї, щоб було життя. Ми відплатимо за вас... Стигли в душі слова клятви.

- Товаришу командире, - почувся з темряви зна­йомий голос водія другого танку. - Неподалік на дорозі фашистська колона.

Рішення з’явилось відразу: “Атакувати!”.

- Ти що, Скринько? - підвівся назустріч капітан Аверін. ~ У тебе ж усього п’ять машин.

Але, зустрівшись з вогниками очей танкістів, замовк.

- Дій!

Шквальний вогонь танкових гармат зупинив колону. Німці аж ніяк не сподівались на атаку радянських танкістів. Мерехтливі постаті нанизують на кулеметні черги, і скошені вогнем, падають. Злітає вгору жовто-червоне шмаття від машин. Раптом Скринько помітив, як поблизу розвертається важкий "тигр”.

378

- Всади йому в бік, Миколо, пару гаряченьких, - дає команду Скринько своєму стрільцю.

... І знов бої. Скільки їх було на рахунку Василя Григоровича Скринька і його бойових друзів. Багатьох із тих, з ким починав війну, втратив на фронтових дорогах, із новими здружився у походах.

... Йшов 1945 рік.

Радянські війська швидко наближались до лігва фашистського звіра. Ворог запекло огризався, ство­рював міцну оборону в будь-якому придатному для цього місці. Не обминула доля і невелике місто Бенздень, у самому центрі Сілезії, на березі річки Варта.

Річка, біля якої зробили привал танкісти Скринька, навіть після лютих січневих морозів не замерзла.

І згадалися Василеві Григоровичу річки рідної Тростянеччини, по кризі яких хоч поїзд взимку пускай - витримають. У бінокль тим часом продовжував обдивлятися протилежний берег. Міст (капітан це чудово знав) замінований. Проти дороги, що веде до нього, розташувалася батарея протитанкових гармат. Вона зустріне ураганним вогнем кожного солдата, кожний танк, що з’являється на відкритій місцевості. А здійснювати прорив треба і доручено це батальйонові Скринька.

А якщо зробити так? Відомо, що німці - народ пунктуальний. Обідають і відпочивають завжди за годинником. От і вдарити у цей час.

По команді Скринька батальйон відкрив вогонь по мосту. Одночасно три “тридцятьчетвірки” на макси­мальній швидкості помчались до ворожих позицій, увірвалися в розташування батареї. І ось вони вже в місті. Справдилися передбачення комбата: захоплені зненацька, німці навіть не встигли добігти від бліндажів до гармат, зробити хоча б один постріл. Прямим попа­данням було знищено пост мінерів, що чергував біля електрорубильника.

379

- Уперед! - вигукнув Василь Григорович. І коман­дирська машина першою помчалася до Бендзеля. Могутньою лавиною покотився слідом батальйон.

За годину все було скінчено. Фашисти в паніці тікали, залишаючи техніку та озброєння. З’їхались на централь­ному майдані танки. Прибули командири бригади, корпусу. Всі радісно посміхалися, наперебій тиснули руки і вітали танкістів. До гурту під’їхав “Вілліс“. Із нього скочив командуючий 4-ю гвардійською танковою армі­єю генерал-лейтенант Лелюшенко.

- Де тут герой?

Скринько ніяково виступив уперед. Хотів було вимовити: ніякий він не герой, просто виконував наказ. Але не встиг.

- Молодець! Одне слово - молодець! Діяв, як і нале­жить гвардійцям, - схвильовано сказав командарм. Об­няв і міцно поцілував Василя Григоровича. - Завжди так воюй!

Пролунала команда:

- По машинах!

Танкісти поспішали. Попереду лежала дорога на Берлін.

Але ще не раз фашисти намагалися перерізати шлях танкістам. Біля невеликого села Тешвау, зайнявши кругову оборону, танкісти Скринько два дні вели бій із переважаючими у кілька разів силами ворога. 22 ‘ тигри” назавжди залишилися на полі бою.

За мужність і відвагу, проявлені в боях із ворогом за переправу через річку Варта, 10 квітня 1945 року командиру, танкового батальйону 61-ї гвардійської Червонопрапорної Свердловсько-Львівської танкової бригади 10-го гвардійського Уральсько-Львівського корпусу 4-ї танкової армії гвардії капітану Василю Григоровичу Скриньці було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

380

У боях за Віслу і Одер Василь Григорович був тяжко поранений. Після виходу з госпіталю В. Г. Скринько в кінці 1945 року повернувся у рідну Боромлю. До останніх днів свого життя він брав активну участь у військово-патріотичному вихованні молоді. Помер герой 10-го лис­топада 1984 року.

У пам'яті односельчан Василь Григорович залишився простою Чуйною людиною. Про нього часто згадують люди. Його подвиги не забуті. У сільському краєзнавчому музеї йому присвячена спеціальна експозиція. Одна з вулиць села носить його ім’я. На приміщенні загальноосвітньої школи, де навчався герой, відкрита меморіальна дошка на його честь.