Революційні події у нашому краї

Перемога лютневої революції 1917 року привела до активізації суспільно-політичного життя в нашому краї. Люди виступали за корінні зміни, які б покращили їх життя. В Охтирському повіті у цей час працювали лише окремі члени партії більшовиків Із демобілізованих солдатів і робітників.

У березні 1917 року було обрано Тростянецьку волосну раду робітників і селянських депутатів. Значну більшість у ній становили представники есерів і меншовиків. Рада проводила політику Української Центральної Ради. Почало діяти волосне земство, головою якого став управляючий маєтку Кеніга. Земство виконувало розпорядження тимчасового уряду.

У кінці травня 1917 році за ініціативою члена Харківської партійної організації РСДРП(б) В.І.Межлаука в місті Охтирка створюється організація із десяти чоловік. У серпні більшовицька партійна організація з

30

десяти чоловік створюється у с. Тростянці.

Протягом травня-червня 1917 року особливо загострилася боротьба селян за землю, проходить самовільне захоплення поміщицьких земель та вирубки лісів. Відбулися виступи селян у Тростянецькій, Боромлянській, Білківській, Дернівській і Жигайлівській волостях. На початку травня жителі в с. Боромлі захопили маєток поміщиці Линтваревої і розподілили між собою землю і майно.

6 червня 1917 року за ініціативою демобі­лізованого солдата Мар’єнкова 8 с. Печинах була ство­рена сільська Рада у складі 20 чоловік.

9 червня 1917 року на мітингу робітників Тростянецьких ремонтних майстерень була створена профспілка, до якої ввійшли 300 чоловік.

21 червня 1917 року Смородинський земельний комітет оголосив про перехід лісу, що належав Кенігу, у власність сільської громади.

Серпень 1917 року. На цукровому заводі в Трос­тянці створено нелегальний пункт для розповсюдження більшовицьких газет, які доправлялися із Харкова. Піс­ля розгрому корніловщини більшовицькі газети стали легально розповсюджуватися серед населення.

У серпні 1917 року у Тростянці створюється загін Червоної гвардії на чолі з більшовиком Володимиром Семеновичем Залавським. Це був один із перших загонів в Охтирському повіті.

9 вересня 1917 року на цукровому заводі в селі Тростянці відбувся з’їзд робітників і службовців цукро­вої промисловості Харківської, Курської і Полтавсь­кої губерній. Делегати від 34 цукроварень висловилися за встановлення восьмигодинного робочого дня, підвищення заробітної плати, роботу на цукрових заводах до 26 днів на місяць, за роботу у неділю підприємці повинні виплачувати подвійну заробітну

31

плату, звільнення робітників і службовців адміністрація може здійснювати лише з дозволу профспілки, звільненим виплачувати вихідну тримісячну допомогу. На з’їзді був обраний комітет профспілки цукрової промисловості.

Наприкінці вересня 1917 року залізничники станції Смородине на підтримку сумських машинобудівників та друкарів м. Охтирки оголошують страйк.

Восени 1917 року селяни масово переходять до розподілу поміщицьких земель і майна. У Тростянці був створений волосний земельний комітет.

25 жовтня 1917 року перемогла Велика Жовтнева соціалістична революція. Населення Тростянецької, Боромлянської, Дернівської, Білківської, Жигайлівської волостей на сходках підтримало Декрети про мир і землю, прийняті II Всеросійським з'їздом Рад. У краї продовжували діяти ради робітничих і селянських депутатів як представники Української Центральної Ради.

10 листопада 1917 року більшовики Охтирки, на­слідуючи приклад робітників Петрограда, Москви і Харкова, на позачергових зборах партійної організації обрали революційний комітет під головуванням І. Ф.Гончаренка. У наступні дні ревкоми були сфор­мовані в Боромлі та Тростянці. Охтирський ревком 2 грудня 1917 року усунув від влади повітового комісара Центральної Ради.

У листопаді 1917 року для посилення політичної і організаторської роботи із Сум до Тростянця були направлені більшовики Тарасов і Семченко. Тарасова обрали заступником голови волосного ревкому. Тоді ж на пленумі повітового комітету партії більшовиків представник Тростянецького комітету відзначив, що “населення палко підтримує декрети Леніна”.

16 листопада 1917 року на засіданні Охтирського

32

повітового земельного комітету, де обговорювався Декрет про землю, представник Тростянецького волосного земельного комітету заявив, що у селян волості гаряче прагнення на основі ленінського декрету про землю забрати всі землі, житло та інвентар, що належить поміщикам, і передати їх під контроль Рад робітничих і селянських депутатів". Цю позицію під­тримали представники Боромлянської та Білчанської волостей.

Кінець листопада - початок грудня 1917 року. На Дон, до генерала Каледіна залізницею їдуть офіцери-корніловці. Командуючий військами на півдні країни В.О. Антонов-Оваєнко надсилає з Харкова залізничною лінією спеціальний бойовий загін. На станцію Сморо­дине прибувають червоногвардійці під командуван­ням балтійського моряка Кривоноса. Розсіюються окремі групи корніловців.

Перша декада грудня 1917 року. Залізничники ст. Смородине вирішили не виконувати розпоряджень Центральної Ради про заборону пропуску ешелонів із хлібам і продовольством у Російську Радянську Республіку.

12 грудня 1917 року і Всеукраїнський з’їзд Рад у Харкові проголосив Україну республікою Рад. У роботі з'їзду брав участь делегат із Охтирщини.

29 грудня 1917 року в Охтирці відбулися збори робітників, селян і солдатів, що повернулися з фронту, їх учасники схвалили рішення ревкому передати владу не тільки в місті: але й у повіті Охтирській Раді робітни­чих. солдатських і селянських депутатів. Це число вважається офіційною датою проголошення радянської влади в Тростянецькій, Боромлянській, Білківській і Дернівській волостях. Після перемоги Жовтня першими органами влади робітників і селян стали військово-революційні комітети. Протягом січня 1918 р. у всіх

33

волостях краю були проведені з’їзди Рад робітничих і селянських депутатів. На них обирали виконавчі комітети Рад, яким ревкоми передавали свої повноваження.

12 січня 1918 року відбувся перший з’їзд Тростянецької волосної Ради робітничих, селянських і солдатських депутатів у приміщенні бібліотеки Кеніга та дворянського зібрання. Колишній голова виконко­му Г.Бондаренко про це згадував:

“У грудні 1917 року в Тростянці і навколишніх селах ще не були створені Ради. На своєму місці, хоч і деморалізований, залишався есерівський комітет. Діяло земство. Есери займали приміщення в центрі Тростянця, виступали там із демагогічними промовами. В один з грудневих днів 1917 року я, П. Ложечник і В. Столяренко завітали в цей комітет. За столом сидів його керівник Пивоваров.

- Чого ви тут сидите, пане есере?

- Я представник народу і ...

Ще щось хотів сказати він, та на півслові осікся. Ложечник показав такого матроського кулака, що той без зайвих слів позадкував до дверей.

Таким же чином ми розігнали і земство, покінчивши із залишками старої влади в Тростянці.

Більшість із нас тоді ще не були членами біль­шовицької партії, але вважали себе більшовиками. З царських фронтів, з армії і флоту ми привезли з собою ідеї, на яких нас вже не один рік виховували біль­шовицькі агітатори.

Почали з того, що створили так звану “трійку”, яка й провела організаційну роботу по створенню Ради робітничих, селянських та солдатських депутатів. У цю "трійку” ввійшли Пилип Ложечник, Юхим Шимко і я.

Із великою енергією взялися за роботу. У завкомі цукрозаводу на друкарській машинці надрукували

34

У цьому приміщенні бібліотеки Кеніга та дворянського зібрання відбувся перший з'їзд Тростянецької волосної Ради робітничих, селянських і солдатських депутатів.

оголошення про волосну сходку або волосний з’їзд, як тоді говорили. З цими оголошеннями 13 наших представників розійшлися по селах.

На з’їзді тон задавали ті, хто йшов за Леніним, за більшовиками. Тут було 105 представників від усіх сіл волості, які повинні були обрати волосну Раду. Ці представники зібрались у приміщенні тодішньої бібліотеки Кеніга і зі свого складу обрали виконавчий комітет волосної Ради у складі 16 чоловік. До складу першого виконкому ввійшли Пилип Ложечник, Василь Столяренко, Денис Півненко, Олександр Головченко та інші. Мене обрано головою виконкому Ради депутатів.

Перше організаційне засідання новообраної Ради відбулося в приміщенні нинішнього клубу цукро­заводу. Тоді ми розподілили між собою обов’язки. Створено було відділи виконкому - земельний,

35

соціального забезпечення й інші.

Робота була важкою, працювати доводилося вдень і вночі. Та ніхто з нас про відпочинок і не думав”.⁸

Січень 1918 року. Робітники Тростянецького цук­рового заводу виділяють цукор для дітей м. Петрогра­да. Цукор відправлено разом з іншим продовольством, яке надіслала у Петроград Охтирська повітова Рада робітничих, солдатських і селянських депутатів.

19 січня 1918 року на цукровому заводі Кеніга було конфісковано значну кількість цукру, частину якого відправили в Москву.

25 січня 1918 року. Представники заводського комітету цукровиків Тростянця взяли участь у створенні Сумської економічної ради. Вона керувала цукровою промисловістю і мала свій банк, який здійснював фінансування підприємств. Завдяки цьому цукровий завод вийшов із фінансових труднощів.

Лютий 1918 року. У м. Харкові відбувся з’їзд представників волосних Рад селянських депутатів. На ньому розроблено заходи з проведення обліку всіх земель, складання списків тих, хто відчував потребу в землі, було вироблено правила розподілу її, намічено звернути особливу увагу на забезпечення допомоги бідноті. Це були одні з перших документів, за якими, накреслювалися шляхи ведення сільського господарства в умовах диктатури пролетаріату.

Делегатом на з їзді від Тростянецької волості був робітник цукрозаводу Григорій Кожушко.

Лютий 1918 року. У Тростянецькій волості розпо­чалась конфіскація маєтку Кеніга. Конфіскувалися цукровий та рафінадний заводи, паровий млин, паркет­на фабрика та інші підприємства. На підприємствах було введено восьмигодинний робочий день. Ради Трос­тянця, Боромлі, Білки, Жигайлівки, Дернового почали розподіл поміщицької землі і майна між безземельними

36

і малоземельними селянами. До квітня 1918 року було розподілено майже 60 відсотків поміщицької землі.

Березень 1918 року. Трудящі Тростянеччини вирушають на боротьбу проти німецьких військ. Великий загін тростянчан, семереньківців, станівців влився до радянських військ.

Початок квітня 1918 року. Вдень і вночі напружено працюють залізничники ст. Боромлі. Завдяки їх чітким діям удалося вивезти єдиною, не відрізаною ще воро­гом залізничною лінією на Баси і Готню велику кількість цінних вантажів - хліба, худоби, цукру. Організовано виїхав до Радянської Росії лебединський загін Червоної гвардії чисельністю близько двох тисяч чоловік.⁹