Гірка доля остарбайтерів

Остарбайтери ( в перекладі з німецької мови - “схі­дні робітники”) - особи, які були вивезені гітлерівцями зі східних окупованих територій протягом другої світо­вої війни 1939-45 на примусові роботи до Німеччини. Вивезення робітників до Рейху не було передбачене фашистськими окупаційними планами. Однак, коли ста­ло зрозумілим, що швидкої перемоги на Східному фро­нті не буде досягнуто, у листопаді 1941 розпочалася насильна депортація робітників до Німеччини. За 1941-44 рр. загальна кількість їх досягла 2,8 млн. чол., у т.ч. 2,2 млн. українців. Більшість вивезених працюва­ли на приватних підприємствах. Продуктивність праці була досить високою і становила серед чоловіків 60-80%. У Німеччині остарбайтери жили в спеціальних таборах під суворим наглядом адміністративно-полі­цейських спецслужб. Заробітна платня становила 30% платні німецького робітника, з чого більша частина йшла на оплату харчування і житла. За спробу втечі остар­байтери каралися смертю або ув’язненням у концта­борі. Остарбайтери носили обов’язкову дискриміна­ційну відзнаку "Ост." У червні 1944 їх було замінено на національні відзнаки - для українців - тризуб. Більшість остарбайтерів після закінчення війни була насильно ре­патрійована до СРСР, де майже всіх звинувачено у “зраді батьківщині” і репресовано. У 1994 р. німецький уряд виділив значні матеріальні кошти для компенсації колишнім остарбайтерам.’65

Наприкінці 1941- поч. 1942 рр. було розгорнуто га­ласливу пропагандистську кампанію, щоб налагодити масовий добровільний виїзд до Німеччини.

Жителів міст і сіл закликали взяти участь у “будів­ництві нової Європи та забезпеченні якнайшвидшого завершення війни". Німецькі агітатори намагалися спо­кусити людей принадами всіляких благ, котрі начебто

258

очікують їх у Німеччині: високими заробітками, набут­тям цінних спеціальностей і кваліфікації, прилучен­ням до “європейської культури". У голови обивателів настирливо втокмачувалося, що всі, хто поїде до рейху, житиме в кращих умовах, було обіцяно також повернення через півроку додому, гідна винагорода, земельні наділи, матеріальна компенсація, різні пільги тощо.

Із метою масової дезорієнтації й заманювання влаштовувалися виставки, вихваляли “гітлерівський “рай", “щасливе життя східних робітників”. У кіно­театрах в обов’язковий репертуар входило демон­стрування кіноагітки “Дорога до Німеччини". Плака­тами та листівками, що спокушали смачною та ситною їжею, гарною роботою після повернення на Україну, було заліплено стіни будинків у містах та паркани 8 селах.

Ухильницькі настрої серед населення посилилися і, зрештою, стали домінуючими, коли набули поширення відомості про те, як були зустрінуті у рейху перші “остарбайтери”. Німецька реальність не співпадала з на­мальованими рожевими картинками. Документи різних німецьких інстанцій досить об’єктивно розкривають при­чини провалу добровільного залучення безробітних українців до роботи на рейх.

Збереглося чимало розповідей цих людей про “не­забутню подорож до Німеччини”, "вагони - теплушки напхом набиті людьми", "спали на голих дошках, у кра­щому разі на сіні, накиданому у вагон", “за 5-6 днів до­роги годували один раз, примушували справляти по­треби чоловіків і жінок разом, ще й фотографували це з реготом”, “померлих у дорозі не ховали, а залишали у придорожніх канавах”, “німці викидали новонародже­них дітей у вікна вагонів”...

259