Семереньки

У серпні 1929 року ТСОЗ було створене у Семереньках. Спочатку землю обробляли сімома кінними плугами. У наступному році товариство було перетворене у колгосп імені Першого Травня. Для обробітку землі коней примусово вилучили у селян. Це привело до бунту у березні 1930 року. Натовп вдерся до колгоспної конюшні. У цей же день він побив активіста Івана Кулика, через декілька днів був убитий активіст Ф. Й. Соколовський.

140

Печинська республіка

Події 1930 року, про які мова йтиме нижче, народний поголос у селі називає республікою, березневим повстанням, бунтом бабів. Влада такі громадські виступи називала волинками.

З березня 1930 року зранку біля приміщення сільської ради зібралося багато людей, більшість яких була жінками. Гурт почав вимагати від місцевої влади та правління колгоспу ім. Сталіна у категоричній формі повернути їм сільськогосподарський інвентар та посівний матеріал, що були примусово усуспільнені під час створення колгоспу. Із гурту лунали заклики до розправи над активістами та радянськими пра­цівниками. Після цього натовп роз’єднався на декілька груп, що рушили по вулицях села. Почалися погроми помешкань активістів, знищувався сільськогоспо­дарський інвентар, розбивалися шибки вікон. Під час погромів жінки намагалися піймати самих активістів, але вони заховалися. Це врешті-решт і врятувало їх від розправи. Результатом стало майже повне знищення десяти господарств активістів. У будинку сільської ради були знищені меблі га портрети вождів.

Повстання населення продовжувалися три дні і припинилося з появою озброєного загону міліції.

Після цього відбулося слідство, і звинувачення притягло до відповідальності 22 учасників подій. Слідство вирішило, “ что данный бунт селян вызван тем, что кулацкий и антисоветский элемент села перед тем, как должно было фактически произведено раскулачивание кулаков, по отдельным куткам и хатам селян вели агитацию, направленную на срыв данного мероприятия и после того, как волынка была вызвана, стали во главе селян и руководили беспорядками, оттянув таким образом, фактическое раскулачивание, разложили колхоз".⁸⁶

141

Матеріали слідства складають цілий том, тут-більше двохсот сторінок. Хто ці люди, і чого вони хотіли? Виклад іде мовою звинувачення.

Мар’єнков Іван Васильович, середняк, колишній волосний староста, під час петлюрівщини очолював управління волості, до 1928 року не мав права голосу. Звинувачується у тому, що за день до повстання агітував перед гуртом жінок за вихід із колгоспу, що з колективі­зацією нічого не вийде, що колгосп - це друга панщина. Він закликав до повстання. Під час безпорядків через свою дружину агітував за розправу над активістами. При проведенні розкуркулювання захищав людей, яких виселяли із будинків і висилали в інші райони Союзу. Після погромів пригощав учасників.

Сасін Трохим Семенович, 60 років, куркуль, податок платить 175 крб., розкуркулений, має судимість за несплату податку колгоспу, Був ініціатором побиття активістів і розгрому їхніх господарств, "находясь в толпе при погроме руководил ею и кричал: побить их всех, они нас замучили, даешь нашу власть, бабы, вам ничего не будет, не бойтесь, идите смело. Там же Сасин погром­щиков, не имевших кожаной обуви, переносил через лужи воды, посылая их дальше производить погромы".

Мар’єнкова-Басова Марфа Петрівна, 50 років, куркулька, платить податок у сумі 185 крб. У перший день виступу була організатором волинки у своїй сотні. "Призывала женщин громить колхоз, разобрать инвен­тарь и зерно, заставляла рвать документы в колхозе и перед толпой кричала: возвратите нам нашего царя. Своего сына послала бить в набат".

Титарєв Іван Іларюнович, 1905 року народження, син куркуля, який мав до революції 20 десятин землі, З десятини лісу, 2 хати, вітряк, розкуркулений. “ Во время приезда в село для восстановления порядка неболь­шого отряда милиции, бросал камни и куски льда

142

в милиционеров. У период безвластия Титарев нахо­дился в здании сельского совета, вел по телефону разговоры с другими восставшими селами, называя себя президентом от народа".

Титарєв Михайло Іларіонович, 1908 року народження, "обвиняется в том, что, вооружившись колом с криком “бей и громи активистов, производил погромы, кроме того, будучи в хате активиста Конева, намеревался убить жену последнего, но та начала защищаться лопатой, чем и предотвратила нанесенный удар... Уничтожил портреты Ленина и Ворошилова с криком: “Эту погань надо с лица земли стереть".

Конєв Олександр Федорович. 63 роки, середняк, лід час погромів кричав; “Бейте их, громите, наше время настало, нам надо царя, а не. Советскую власть - грабителей". Він забрав із колгоспу своїх овець.

Давидова Анастасія Сергіївна, 1909 року народження, із куркулів, платить податок 190 крб., під час погромів була корівником гурту жінок, “лично принимала участие в уничтожении имущества, кричала: “Бейте их, довольно им пить нашу кровь”. Преследовала вместе с толпой активиста и первая начала бить дверь в его доме".

Монастирьов Андрій Феоктистович, 1901 року народження, середняк, син куркуля, який до революції мав 35 десятин землі, 2 хати, 4 сараї, 3 амбари, 6 коней. Брав активну участь у погромах, знищуючи майно активістів і колгоспу. Під час повстання був у сільській раді. Одного разу, на телефонний дзвінок підняв трубку і на запитання: “Хто біля апарату?” - відповів: “Печинська республіка слухає!”.

Попереднє слідство звинуватило 22 учасників повстання у злочинах, передбачених ст. 54-10 и 56-16 КК України і вирішило направити справу в судову трійку ГПУ України з пропозицією застосовувати до п'яти чоловік вищу міру соціального захисту - розстріл, а до

142

інших відбуття покарання у концтаборі строком від трьох до десяти років. Сумський окружний прокурор підтримав це попереднє рішення. Судова трійка, розглянувши цю справу, 23 квітня 1930 року ухвалила такий вирок: чотири чоловіки були засуджені на п’ять років перебування в концтаборі, чотири учасники повстання були вислані в райони Крайньої Півночі строком на п’ять років, сім жителів були умовно засуджені на строки від трьох до п’яти років перебування у концтаборі, а решта учасників волинки звільнена.⁸⁶