У лісах біля мащанки

З'єднання Михайла Наумова, здійснюючи степо­вий рейд, 16 лютого 1943 року ввійшло в Тростянецький район.

“Ось уже і Тростянецький район, - пише Наумов. - І куди тільки не мчать хвацькі вершники, щоб ганяти сволоту! Я ж труджуся над своїм ділом - насаджую зв’язкових”¹³⁷

У свій час комсомолка з уральського міста Берез­ники Віра Бірюкова попросилася на фронт. Безстрашна дівчина стала радисткою в Кіровоградському загоні. Зберігся її невеликий щоденник. Зокрема, про її пере­бування в нашій місцевості говориться таке:

"16 лютого 1943 року. Село Мащанка. Зараз ми зна­ходимося в 70 кілометрах від Сум. Сьогодні роботи по шифруванню радіопрограм теж багато. А тому ми вчора не могли передати всього".

Важкий і тривожний то був час. На станції Смородине вивантажувався з вагонів есесівський моторизований корпус. А за 12 кілометрів, у засніженій Мащанці, пульсувало інше життя - радянське. Тут були партизани.

“17 лютого. Мащанка. Ох, вчора ж і довелося попра­цювати. У цій радіограмі говориться і про мене. Коман­дир подав клопотання, щоб мені присвоїли звання молодшого лейтенанта”.

Навколо шаленіють вороги, а з Мащанки в Укра­їнський штаб партизанського руху генералові Строкачу йдуть і йдуть радіограми про бойові дії загону.

"18 лютого. Мащанка. Сьогодні з самого ранку поча­ла шифрувати і закінчила лише до п’ятої вечора. Багато, дуже багато роботи, але я не почуваю втоми. Я рада: сьогодні ідемо в похід. По радо кожний день передають хороші звістки. Зараз ми знаходимося в 50 кілометрах від лінії фронту. Ось наші й поспішають іти на захід, а то, напевне, потрапимо в “полон” до Червоної Армії".

307

І партизани вирушили вперед. У бою під Полтавою Віру поранило у груди навиліт, куля пройшла трохи вище серця.¹⁸³

17 лютого.1943 року обстановка докорінно змінилася, про що пише у своїй книзі “Степовий рейд“ Михайло Наумов:

"Ось тут вже й наслухалися його безкоштовних концертів! На кожній зупинці - пісні, частівки. Разом із ним та автоматником Михайлом Бороденком довелося їхати d Головштаб із Чупахівки в Тростянець. Чекаємо. В селі Олешня раптово наскочили на танки. І нарвалися на них у такому місці, що втікати вже було пізно. Бачимо, на першому танку відкривається люк. Із нього висувається по пояс чоловіка кричить російською мовою:

- Хто ви такі?

- Та це ж наші!

Виявилося, що шість наших танків пішли рейдом по ворожих тилах. Оце здорово! Коди майор переконався, що ми - партизани, наказав розташовувати танки по селу в садах, а разом з нами - в одну хату. Ось тут ми вже й розговілися “московською", вітчизняними цигар­ками і рідними консервами! Чудово і ще раз чудово!

Ми з Андріановим і Боровенком так “нагрузилися”, що ледве добралися до своїх, в Мащанку, а танкісти на честь зустрічі ледве не використали весь свій недо­торканий "НЗ"!...

В Мащанці вирішувалося-питання: повертатися за­гону назад чи продовжувати рейд і рухатися на південь?

Вирішили - на південь. Дуже добре! А як же інакше? Йдемо!”¹⁸⁹

Групу парашутистів приймав сам Ватутін. Вона була малочисленою - всього три чоловіки. Командиром був Григорій Свічкар.

- Висадіть їх біля м. Тростянця, там багато лісу, - звернувся до підлеглих генерал. Хай радистку охороняє

308

твій заступник. А ти не сиди на місці. Основне - розвідка. Радіус дії розширюй. Ходи навкруги на п’ятдесят, сімдесят, сто кілометрів. Нас цікавлять есесівські танкові і моторизовані частини. Де вони знаходяться? Де дивізія "Велика Німеччина”? Ми її втратили з поля зору.

Вночі всі троє благополучно спустилися на пара­шутах і зійшлися разом.

Але чи в заданому районі знаходяться? Це було дванадцятого червня 1943 року. Висота повинна бути - 214,3 метра над рівнем моря.

Свічкар відзначив про себе: група - в заданому районі.

Обладнали собі базу. Це курінь у глухому місці лісу. Неподалік, у криничці, вода. Боєприпаси, зброя, радіостанція - все в порядку.

Незабаром Свічкар пішов у першу розвідку. Наро­дився він у Золочівському районі на Харківщині, пар­тизанив далеко від рідного дому, а зараз ішов поближче до рідних місць, бо вони від Тростянця порівняно недалеко. Йшов здебільшого ночами, у кишені мав довідку, що є старостою; який евакуювався з Курської області. Та й рухатись було непросто: з-за кожного куща на нього чекала небезпека.

У першій розвідці, перебував шість днів. Прийшов назад. Деякі дані пішли в ефір. Біля Золочева, Козачої Лопані бачив скупчення есесівських військ, у лісах - багато танків, склади боєприпасів.

А вже тут, у нас, йому зустрівся лісник. "Гарні хлопці, каже, - з’явилися у мене в лісі, та боюся, що за них із мене шкуру знімуть. Що вам треба - може їсти принести?”

Свічкар запитав його, чи буває він в Охтирці? А якщо буває, то хай придивиться краще до противника - які частини там стоять. Побачив Свічкар дівчину, яка пасла корову, і тій дав завдання - двічі ходила До Сум. Завдання -

309

те ж саме. Звичайно, всі ці дані він потім передавав нам. Не припиняв виходів на фронтову зону. І після кожного виходу нові дані передавались в ефір.

Одного разу лісник попередив: “Перейдіть у інше місце, бо за вами слідкують". Не встигли перейти,- Свічкар із друзями саме чекали на літак, який повинен був скинути їм вантаж. Але літака не дочекалися. Коли ж ішли до свого табору. то нарвалися на облаву. Поліцаї зібралися з кількох навколишніх районів і прочісували ліс. Заступник Свічкаря Володимир Пікуш першим зіт­кнувся з ними, відкрив вогонь з пістолета, двох поліцаїв убив, а кількох поранив.

Відтоді перебазувалися поближче до Тростянця, перебували на околиці лісу, біля Харківського шосе, і видно їм було все пересування військ ворога: А Свічкар все ходив по нових маршрутах.

Завдяки проведеній розвідці радистка Ольга Пота­пенко шифрованими радіограмами передала в штаб Воронезького фронту дані про розташування есе­сівських дивізій “Рейх“, "Сталевий шолом” і “Мертва голова". А дивізію "Велика Німеччина" Свічкар знайшов у районі Охтирки.

За період з червня по 19 серпня 1943 року група розвідників, керована Свічкарем, успішно виконала завдання.¹⁹⁰