Білківське підпілля

Із спогадів В. Сенченка: "В 1941-му році питання про партизанське підпілля в нашому районі вирішувалось у великій таємниці, і якщо мені про нього дещо відомо, то це з розповідей батька - Василя Степановича Сенченка, колишнього директора Тростянецького деревооб­робного комбінату, під час моєї зустрічі з ним на фронті в 1943 році.

У нашій квартирі в селищі ДОКу в 1941-му році вечорами часто збиралися відповідальні працівники підприємств і організацій східної частини Тростянця, де обговорювався хід допомоги фронту, вивезення облад­нання на схід, евакуації населення.

Одного разу я побачив у нас Салахудінова. Я з ним був мало знайомий. Він працював на деревообробному комбінаті, в нашому селищі жив з сім’єю, але за кілька років перед війною був направлений на роботу в село головою виконкому Білківської сільської Ради.

Салахудінов мав авторитет, про нього часто писала місцева преса. Коли постало питання, як говорив мені батько вже пізніше - на фронті, - кого поставити на чолі партизанського підпілля, то однією з перших кандидатур був Салахудінов. Подібні відомості дав мені і колишній начальник Тростянецького райвідділу внутрішніх справ К. М. Травкін, з яким я в 1952 році зустрічався в Одесі.

Отже, в 1941-му році Салахудінова призначили керівником Білківської партизанської групи.

Він прийшов до нас на квартиру у липні 1941-го ро­ку. рано-вранці, але батька вже не застав і змушений був перебувати в квартирі, не виходячи на вулицю. Як виявляється, про його прихід ніхто не повинен був знати. Та взагалі йому офіційно радили евакуюватись на схід, а потім таємно повернутись у Білку і стати на чолі групи

285

партизанів. Того разу йому потрібні були лікарі, бо захворіла дружина.

Салахудінов - приятель мого батька. Звичайно, того ж дня старий потурбувався, щоб у нього вдома побували лікарі. Вони увечері виїхали з Салахудіновим до Білки і потім доповіли нам, що медичну допомогу хворій надано. Я пам’ятаю, що батько просив їх тримати все це в таємниці.

В 1943-му році ми з батьком під час розмови ще раз повертались до теми про партизанів і підпільників. Батько говорив, що партизанський загін не був повністю укомплектований бійцями, особливо командним скла­дом, не в потрібній кількості закладено підпільні продовольчі пункти для народних месників, партизани не були як слід забезпечені зброєю. У Сумах не закін­чили навчання зв’язківців, тому підпільники не мали зв’язку з партизанським керівництвом на “Великій землі”.

Білківську групу народних месників видали окупантам провокатори, вона була ліквідована ворогами в Тростянці.¹⁷⁷

Для організації підпілля і партизанської боротьби на території сільської Ради була залишена група з 11 чоловік, а саме:

- Захар Захарович Салахудінов - голова виконкому Білківської сільської ради, член ВКП(б).

- Іван Тарасович Єнацький - секретар сільської ради, член ВКП(б).

- Іван Михайлович Маленко - голова колгоспу “Соцпраця", член ВКП(б).

- Семен Логвинович Пасько - голова колгоспу ім. Чу­баря, член ВКП(б).

- Роман Федорович Колісник - голова колгоспу ім. 13-річчя Жовтня, член ВКП(б).

- Клим Савич Сміян - колгоспник, член ВКП(б).

286

- Прокіп Тимофійович Покотило - робітник, безпартійний.

- Марія Платонівна Бородай - колгоспниця, безпар­тійна.

- Дмитро Демидович Борика - колгоспник, безпар­тійний.

- Антон Федорович Кривошеєнко - колгоспник, член ВКП(б).

- Олександра Василівна Тарасенко - колгоспниця.

Очолив групу підпільників Захар Захарович Салахудінов.

Відчувши опір радянських людей, фашисти почали розправу над мирними жителями з перших днів окупації території нашого району. Вони вішали, катували, роз­стрілювали людей, які захищали свободу і незалежність рідного краю.

Білківську групу народних месників видали окупантам провокатори, вона була ліквідована ворогами. Група підпільників була заарештована і страчена 25 листопада 1941 року в районі урочища Нескучне м. Тростянця. І рідні поховали їх на кладовищах села Білка:

М. П. Бородай - кладовище № 2.

І. П. Єнацький - кладовище № 2

Д. Д. Борика - кладовище № 2.

А. Ф. Кривошеєнко - кладовище № 1.

З. З. Салахудінов - в м. Тростянець.

І. М. Мапенко - кладовище №3 (Соцпраця)

П. Т. Покотила, С. Л. Паська, К. С. Сміяна, О. В. Тарасенко розстріляли в м. Охтирці 4 березня 1942 року, вони поховані там у братській могилі. Р. Ф. Колісник 16 квітня 1942 року був страчений фашистами в урочищі Нескуч­не і похований у братській могилі м. Тростянця (біля СШ №1).

Тіло Салахудінова після стати висіло в центрі міста 21 день.

287