Удодов федір матвійович

Сапер-розвідник. Спочатку - рядовий, потім - старшина. Народився 1910 р. у Ворошиловграді. До війни закінчив технікум, учителював на станції Смородине Сумської області. Звідти і пішов захищати рідну землю. Учасник оборони Москви, визволення міст і сіл України, Молдавії, брав участь у визвольному поході Радянської Армії.

Відзначився в ході ліквідації Корсунь-шевченківського угрупування фашистських військ. Тоді завдяки сміливим діям саперного батальйону, у тому числі бійців, очолюваних Федором Удодовим, була зірвана спроба гітлерівців вирватися з оточення в районі Стеблева. Одним із перших форсував Дністер, замінував місця, звідки можна було сподіватись атак ворога, і цим допоміг піхоті утримати плацдарм. А незабаром, разом із

401

товаришами, навів під обстрілом переправу через річку Молдову, чим сприяв безперервному переслідуванню і розгрому ворога, що відступав. Виявив кмітливість і допоміг піхотному підрозділові швидко форсувати ріку Тису по фермах підірваного автотранспортного мосту. Під обстрілом ворога багато разів забезпечував переправу через гірські ріки підвід з боєприпасами, батальйонної артилерії та інших військових вантажів і техніки, знешкодив близько трьох тисяч мін ворога. За мужність і героїзм відзначений трьома орденами Слави. Був контужений та двічі поранений. Після демобілізації працював конструктором на машинобудівному заводі в місті Тростянці на Сумщині, а потім - старшим інженером-конструктором на комбінаті “Північнікель” у місті Мончегорську Мурманської області і в Ленінградському науково-дослідному проектному інституті. З 1968 року був на пенсії. Жив у Севастополі. Помер у 1.984 році.

Вони нагороджені трьома медалями “за відвагу”

Під час Великої Вітчизняної війни було встановле­но багато орденів і медалей на відзначення учасників бойових дій. Особливе місце серед нагород займає медаль “За відвагу”. її називали солдатською медал­лю. Цією нагородою відзначалися солдати за особли­ву мужність і відвагу, проявлені у боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками. Нагороджені чотирма та­кими медалями прирівнювалися до звання Героя Ра­дянського Союзу. На Тростянеччині відомі три учасни­ки бойових дій, які були удостоєні трьох медалей “За відвагу”.

402

Бриченко сергій васильович

Народився 2 грудня 1925 року в с. В.-Вистороп Лебединського району Сумської області. У 1940 році закінчив 7 класів школи, працював на торфорозробках. Особисто пізнав фашистський "новий порядок” на окупованій території. Під час першого звільнення області (лютий-березень 1943 року) евакуювався разом із відступаючими військами. Молодий хлопець, якому ще не було й вісімнадцяти років, домігся, щоб його призвали до діючої армії.

У складі 1-го Українського фронту пройшов солдат важкими дорогами війни від Житомира до Берліна, брав участь у звільненні міст Львова, Женеви, Кракова, Берлі­ну. Тричі нагороджений медаллю “За відвагу": перший раз - за мужність під час взяття Дуклінського перева­лу в Карпатах, другий - за участь у боях при форсуванні

403

річки Одера, третій - ліквідації берлінської групи фа­шистських військ. Після капітуляції Берліна (2 травня 1945 року) брав участь у звільненні Праги, ліквідації ар­мії Власова і взяття його самого в полон 12 травня 1945 року.

У військовий час нагороджений медалями “За взяття Берліна” і "За звільнення Праги”, а у повоєнний період відзначений орденом “Вітчизняної війни” 1 ступеня.

Сергію Васильовичу за благородний вчинок на те­риторії Чехії присвоєно звання “Почесного громадяни­на населеного пункту Загробі”. Суть справи була у допо­мозі простій чеській жінці народити-дитину. Але в той час це було складним завданням. Вагітну жіночку не­обхідно було відвезти за п’ятдесят кілометрів із с. Загробі у м. Страконіце до пологового будинку шляхом, який місцями контролювався і фашистськими, і частко­во американськими військами. Та все завершилося добре. Жіночка народила сина і до того ж в лікарні зустріла свого пораненого чоловіка.

У 50-80-х роках XX століття Сергій Васильович на запрошення чеської сторони відвідував цю країну як визволитель разом із дружиною. Декілька разів до нього в гості приїздили жителі с. Загробі.

У1948 році демобілізувався з армії і протягом майже сорока років працював в депо Смородине, пройшовши шлях від кочегара до помічника машиніста тепловоза. За добросовісну працю десятки разів заохочувався керівництвом депо, нагороджений пам’ятною медаллю до сторіччя від дня народження 8. І. Леніна. З 1986 року Сергій Васильович знаходиться на пенсії.