Позиція тростянецької волосної ради стосовно миру з німеччиною

Німецькі війська продовжували наступати. За пропозицією В.І. Леніна 25 лютого 1918 р. усім гу­бернським і повітовим Радам та земельним комітетам було надіслано телеграфний запит про ставлення до нових умов миру, пред'явлених німецькими імперіалістами.

У телеграмі Тростянецького з’їзду Рад Надзвичай­ному з’їзду Рад говорилось, що трудящі Тростянецької волості Охтирського повіту продемонстрували глибокі патріотичні почуття з приводу справи В,І. Леніна, у правильному розумінні обставин часу, глибоко вірять у перемогу ідей Великого Жовтня. Ось текст телеграми:

39

“Из Тростянца.

9 марта 1918 года. Москва, Чрезвычайный съезд Советов солдатских, рабочих и крестьянских депутатов. Срочно, военная.

Выслушав доклад по текущему моменту на засе­дании 9 марта Тростянецкого волосного Совета кресть­янских, рабочих и солдатских депутатов, членов Совета, командированных Харьковским исполнительным комитетом, товарищей Чернекова и Тарасова принята предложенная резолюция. Принимая во внимание периодическое движение Великой русской революции, исходя из точки зрения классовой борьбы, признать правильным действие Совета Народных Комиссаров, в принципиально занятой позиции и ведущих бес­пощадную борьбу, с мировым капиталом, а также классом эксплуататоров, в момент явного контрреволюционного нашествия немецких юнкеров, белогвардейцев, — признали призвать весь созна­тельный трудовой пролетарский народ под ружье для беспощадной борьбы с нашествием на Советскую республику. Постановили горячо приветствовать Совет. Народных Комиссаров и выразить полную доверенность проводимой политике Совета Народных Комиссаров. Только Совет Народных Комиссаров сможет не только закрепить русскую пролетарскую революцию и создать в общеевропейском масштабе условия для раскре­пощения трудовых масс рабочих.

Со своей стороны выработают полную готовность положить все свои силы для укрепления российской пролетарской власти в лице Совета Народных Комис­саров”.

Брестський мир було укладено.

Смородинські залізничники не залишили окупантам жодного паровоза і вагона. Коли німці були неподалік від Тростянця, біля депо приготували до відправлення

40

єдиний паровоз і при ньому вагон. До вагона зайшли місцеві червоногвардійці - робітники і матроси. Машиніст Антон Селегень дав прощальний гудок і рушив зі станції.

Страйк робітників цукрового заводу

У березні-квітні 1918 року німецькі війська окупували майже всю територію України. 2 квітня вони встановили контроль над Тростянеччиною. Іноземні війська насе­лення сприйняло як окупантів, і це було не випадково. Завойовники встановили жорсткий режим. Діяли каральні загони. Робітників і селян за непокору роз­стрілювали. 29 серпня 1918 року у Тростянці німці заарештували 33 робітників цукрового заводу, з яких шістьох відправили на розправу до Охтирки.

Стосунки між населенням Тростянця і окупантами дійшли до крайнього напруження, Вибухнув страйк робітників цукрового заводу, 3 нашої точки зору, він відбувся 30 або 31 серпня 1918 року. Учасник страйку, робітник електростанції цукрового заводу І. Бутримов згадував: "Адміністрація тростянецьких заводів (директор і віце-директор - ставленики капіталіста Кеніга) люб’язно надала будинки для розміщення окупантів - так звану казарму на цукровому заводі, де перед цим жили робітники (останніх було виселено), територію млин-заводу, Круглий двір, дачу Веселе. Комендантом гарнізону були заборонені мітинги, збори робітників, введено колоніальний режим, всюди патрулювали кінні і піші окупанти.

Робітники і селяни з перших же днів окупації відчули “турботу” про їх інтереси з боку Чорної ради (так вони називали Центральну Раду, з благословення якої на території України з'явилися німецькі війська). На наших очах ворог десятками тисяч пудів вивозив із Тростянця

41

цукор, хліб, худобу і ліс, а солдати грабували населення і награбоване відправляли до Німеччини. Навіть гусей забирали на луках і гнали до себе на Веселе.

Заробітна плата видавалась із великими перебоями Серед робітників спостерігалася велика ненависть до окупантів і вона вимагала виходу. Тому, коли пройшла чутка, що відбудеться мітинг, усі робітники цукрового і рафінадного заводів зібралися на нього. Місцем проведення мітингу в нас завжди був майданчик складу. Перед початком мітингу всі раптом побачили, що сюди прибув німецький комендант разом із солдатами. Зловісно поблискуючи тесаками, примкнутими до гвинтівок, солдати оточили трибуну, а на неї піднявся комендант разом із перекладачем. Але ми не звертали уваги на всі ці незрозумілі для нас приготування. На трибуну зійшли двоє робітників і вчитель Г.І. Радченко.

Німці виставили велику групу солдатів також біля входу на заводське подвір’я. Та, незважаючи на все це, мітинг розпочався. Його відкрив один із робітників, що був на трибуні, і надав слово вчителеві.

Промову свою він почав словами, що наша революція в небезпеці, що Центральна Рада продала Україну чужоземцям, які грабують народ і вивозять все з нашої землі,, а робітничі сім’ї голодують. Шум схвалення пройшов серед робітників, коли він закликав усіх не давати німцям вивозити народне добро.

Це була дохідлива промова, вона пронизувала серце кожного, вселяла ненависть до окупантів і прагнення до боротьби з ними.

Коли ж оратор почав говорити про те, що німецькі робітники і солдати за прикладом російського народу піднімуть революцію і скинуть свого кайзера, комендант перервав промову Г.І. Радченка, вихопив пістолета і почав заарештовувати виступаючого та штовхати його

42

вниз, до солдатів. Та робітники в одну мить обеззброїли солдатів, а заводський гудок заклично загудів. Комендант, побачивши те, що сталося, дрижачою рукою не, міг вкласти пістолета до кобури.

На ревіння гудка робітники, які були ще на зміні, кидали роботу і приєднувалися до мітингуючих, а хто був вільним від чергування, теж поспішав до заводського двору. Відсторонивши німців, робітники відкрили заводські ворота.

Після цього до роботи вже ніхто не приступав, вимагаючи закінчення мітингу. Робітники звільнили Радченка, з трибуни взяли його на руки і рушили з заводського подвір’я на вулицю, щоб продовжити мітинг на площі в Тростянці.

Німці перегородили шлях робітникам, виставивши біля свого збройного складу два кулемети і направивши їх стволи в бік демонстрації, що стихійно виникла, але це не злякало нікого. Комендант поставив вимогу повернути гвинтівки солдатам, а робітники вимагали пропустити їх у центр Тростянця.

Гудок ревів, робітники йшли лавою, і німці змушені були прибрати кулемети. Всі, несучи Радченка на руках, рушили шосейною дорогою до нинішньої вулиці Горького. На вулиці до них приєдналась частина ро­бітників із паркетної фабрики і лісопильного заводу, жителі.

Була велика демонстрація, ми йшли, вишикував­шись шеренгами, попереду колишні фронтовики — солдати і матроси. Ми, юнаки, теж ішли тут же, на­слідуючи приклад старших.

Дорогу нам знову перегородили німці. Виставивши вперед гвинтівки з багнетами, вони йшли на нас, вишикувані клином. Цей тевтонський клин мав розрі­зати нашу колону. Але ми йшли на площу продовжу­вати мітинг.

43

Вгодований, невисокого зросту німець, який ішов попереду інших, крикнув: "Век!" І вдарив мене при­кладом гвинтівки. Не минуло й миті, як два матроси, що йшли поруч зі мною, ударами ніг збили німця з дороги, а його гвинтівка загриміла геть. Після цього німці боягузливо повернули назад, при чому вже не дорогою, а попід парканом млин-заводу. З воріт підприємства на нас дивилися дула кулеметів, а з площі, де зараз сквер імені Горького, німці направили на демонстрантів прямою наводкою три гармати.

Але ніщо нас не злякало. Прорвавши стрій солдатів, робітники ринули на площу, Прибулий комендант гарнізону не дозволяв продовжувати мітинг. Зав'язалися переговори через перекладача, німці знову вирвали в нас Г.І. Радченка і заарештували його. Разом із кількома заарештованими, під посиленою охороною німців, вчителя відвели у двір млин-заводу.

А заводський гудок знову заревів, підіймаючи тривогу, площа наповнювалася робочим людом. Із настанням сутінок нам все ж вдалося звільнити від німців Г.І. Рад­ченка. Цей страйк, який відбувався протягом півдня, і демонстрація вселили робітникам упевненість у тому, що вороги будуть переможені.”

Під час німецької окупації у Тростянці діяв підпільний більшовицький осередок у складі 7 і ревком, до якого входило 5 чоловік. До партійного осередку входили: Столяренко, Зубченко, Горошко; Васильченко, Бонда­ренко, Торяник, Онищенко.