Ноздрін митрофан моїсейович
Народився 5 травня 1920 року в с. Печинах у простій селянській сім’ї. У 1938 році закінчив 7 класів. Був призваний в армію у 1940 році, в діючій армії з вересня 1941 року. Отримав звання сержанта при проходженні курсів при військовому училищі. Молодшим сержантом пройшов службу в дивізії МВС із 1943 по 1947 рік.
Нагороджений медалями: “За відвагу”, “За оборону Кавказа", “За победу над Германией”. Отримав два поранення.
Був учасником Параду Перемоги.
Після повернення в м. Тростянець з 1947 по 1955 роки працював в органах міліції, а потім протягом 35 років - на деревообробному комбінаті токарем 5 розряду,
417
мав “золоті руки”, був свого роду червонодеревником. За успіхи у праці більше тридцяти разів відзначався грамотами і грошовими винагородами.
Сотніков іван федорович
Іван Федорович Сотніков народився 20 січня 1921 року в с. Люджі Тростянецького району Сумської області.
Його дитинство пройшло в рідному селі. Закінчив 4-річну школу і пішов працювати на пасіку.
Як тільки розпочалася війна, Івана Федоровича забрали на фронт. Два з половиною роки був на передовій. Потім був на Воронезькому фронті, на Курській дузі, звільняв рідне село і місто Тростянець, воював на 3-му Прибалтійському фронті. Брав участь у звільненні Білорусії, Пскова, Естонії. Був поранений під Таллінном,
418
потім потрапив у Челябінськ, де вивчився на танкіста. Служив у 9-му танковому полку.
Вночі 8 серпня 1943 року його підрозділ підійшов До Люджі, але він спочатку не впізнав свого села, а коли роздивився, то попросився у командира побачитися з рідними. Із Люджі їх було двоє - І. В. Лучанінов і він.
їх відпустили, але вдома не було нікого: ні мами, ні сестри, вони евакуювались.
Коли поверталися в частину, попали під бомбардування німецьких літаків. Чудом удалося вижити.
9 серпня 1943 року вся частина пішла звільняти місто Тростянець. Визволення тривало 10 днів. На 8-й день він був поранений і госпіталізований у Славгород. Після одужання воював у 3-му Прибалтійському фронті.
За мужність і відвагу, проявлені в боях, Іван Федорович Сотніков був нагороджений: орденом Вітчизняної війни 1 ступеня, медалями "За бойові заслуги”, “За перемогу над Німеччиною”.
Йому була оголошена подяка Верховного Головнокомандуючого:
“Товарищу сержанту Сотникову Ивану Федоровичу!
Приказом Верховного Главнокомандующего Генералиссимуса Советского Союза тов. Сталина от 26 июня 1945 года ему, как участнику парада Победы 24.06.45 г. за хорошую работу и строевую выучку объявлена благодарность”.
Іван Федорович Сотніков є учасником Параду Перемоги. Перед парадом проходили навчання на танковому полігоні під Москвою в місті Люберцях. Він брав участь в трьох парадах: 1 парад - 1 травня, 2 парад - 22 червня, 3 парад - 7 жовтня.
Про свою участь в парадах І. Ф. Сотніков написав вірш:
419
Парад Победы
На Красной площади был парад.
Это торжественный победный парад!
Это гордость для нашей страны!
Это радость для всей нашей земли!
Всех городов войска сюда пришли
Сквозь огонь и бури они прошли.
Боевые знамена пронесли.
С теми знаменами в бой они шли
И спасали людей от чумы.
От этой страшной, коричневой чумы,
И спасали людей с лагерей,
И спасали из-под пыток детей.
Свои знамена высоко подняли,
По Красной площади торжественно пошли.
Двести знамен фашистских несут,
Над землей их с позором несут.
На них слезы наших матерей,
На них пепел сожженных людей.
И бросили их под стены Кремля,
Чтоб не поднялась эта больше чума.
Об этом люди всей Земли должны знать,
Чтоб фашизма на землю не допускать.
Після війни в 1947 році І. Ф. Сотніков одружився і працював в колгоспі на пасіці, завфермою. Зараз він живе у с. Люджі і у вільний час любить писати вірші. Ось деякі його поетичні рядки:
Такой солдат тогда был
За войну столько солдат прошагал,
Сколько горя на пути повидал,
Какую тяжесть смертельную нес,
420
Вспоминают солдаты до слез.
Какое сердце у солдата должно быть,
Чтоб все горе в нем поместить,
И Хатынь в его сердце стучит,
Бабин Яр он не может забыть.
А там дети под пытками кричат,
В крематориях люди горят.
Так какой солдат тогда был,
Чтоб все горе в себе поместил?
В боях он товарищей много терял,
Над могилами клятву давал.
Пока сердце в груди будет биться
Он фашистам за все будет мстить.
До Берлина в боях дошагал,
Все клятву свою исполнял –
Вот какой солдат тогда был,
Он фашистов на Земле победил!