Зіна лунко

... Німці в Тростянці. А там, на Волзі, майоріє черво­ний прапор. Там б'є ворога її коханий Іван Бабин.

У рідній школі №2 її навчали палко любити Батьків­щину, бути сміливою, правдивою. І вона любила свою рідну Вітчизну, своє місто, красиве урочище Нескучне, рідну вулицю Орджонікідзе.

"Краще вмерти стоячи, ніж жити на колінах". Цей вислів іспанської патріотки-комуністки Долорес Ібаррурі вона взяла собі за девіз. Зіна любила свою землю, оспівану Тарасом Шевченком, Миколою Гоголем. Ні, ні­коли не буде її земля рабою фашистських катів!

Дівчина вечорами таємно читала, перечитувала улюблені книги – “Овод” Е. Войнич, "Війна і мир" Л. Толстого, “Як гартувалася сталь” М. Островського. А ночами пи­сала і розповсюджувала серед людей листівки.

Узимку 1943 року радянські воїни вступили в Тро­стянець. Скільки було радості! Зіна йшла на зустріч із збереженим під час окупації комсомольським квитком.

... “Люба Зіно! Не знаю, чи зумію зробити те, про що гадав два місяці тому. Та думаю, що зумію, коли роз­громимо фашистську зграю. Я б багато тобі розповів, люба, про свою участь у боях з 22 червня по 14 липня. Зараз немає часу, а поб’ємо ворога - розповім. За мене не хвилюйся. До скорої зустрічі. Тисну руку. Обіймаю. І.Бабич. 17 липня 1941 року. Місто Гомель.”

У середині конверта було написано: “Зіно, лише тебе кохаю".

Тепер, у лютому 1943-го, дівчина з Тростянця ще й ще раз перечитує ці листи. Вона йде до Радянської Армії. Йде за велінням серця. Бити ворогів, як б’є їх її коханий лейтенант Іван Бабич.

Зіна - боєць-зв’язківець.

Вона влітку 1943-го року бере участь у визволенні від ворога рідної України.

315

Листи від матері з Тростянця, від батька, що воював, летіли до неї на фронт. Та перестали надходити вони від коханого. Улітку 1943 року лейтенант Бабич загинув смертю хоробрих..

Усе рідне, миле жило в ній до останньої хвилини, до того часу, коли на плацдармі над Дніпром вона разом зі своїми бойовими товаришами загубила лік ата­кам гітлерівських солдатів, які раз у раз доводилося відбивати.

У своїй уяві вона бачила рідне місто в квітуванні яблунь, свого стрункого Іванка. За рідну країну, місто, матір, за коханого віддала своє юне життя Зіна Лучко, захищаючи плацдарм біля Букрина.

Вона любила людей, життя. Любила читати книги, співати пісень, мала відважне серце.

А вдома, в невеличкому будинку, захованому за гіл­лям дерев, залишилися вишиванки Зіни, її книжки.

Ось що пише її однополчанин В. Є. Ратников: “Я бачив багато людей, пережив війну. Були чудові люди (їх більше), були і недобрі. Коли б усі люди, були такими, як ваша Зіна, недобрих людей не було б зовсім".¹⁹³

ОСТАТОЧНЕ ЗВІЛЬНЕННЯ РАЙОНУ

ВІД НІМЕЦЬКО-ФАШИСТСЬКИХ

ЗАГАРБНИКІВ

ПЕРШІ УДАРИ З ПОВІТРЯ

12 серпня 1943 року відбувся перелом на користь радянських військ у Курській битві. Стратегічна ініціа­тива у веденні війни остаточно перейшла до радянсь­ких військ.

Початок серпня 1943 року... Війська Воронезько­го і Степового фронтів перейшли в наступ у напрямках на Бєлгород, Харків і Суми. Ворог був сильним, він

316

уперто чіплявся за кожний вигідний природний рубіж, намагаючись затримати наступ радянських військ.

У ці напружені дні, коли на повну силу розгорнулася битва за Україну, льотчики штурмової авіації раз у раз вилітали на виконання бойових завдань. Екіпажі нано­сили удари по вогневих позиціях противника, спосте­режних пунктах, штабах.

Наступ наших військ із кожним днем наростав. За даними розвідки стало відомо, що німці починають посилено перекидати свої резерви в район Лебедина, Охтирки і Тростянця. Уточнення даних розвідки і здій­снення ударів доручалось 241 -му штурмовому авіацій­ному полку. Командир полку майор Куксань трохи за­думався: на кого з офіцерів покласти виконання по­ставленого завдання?

Вибір його впав на лейтенанта Георгія Стародуб­цева. Це був молодий, енергійний та ініціативний льот­чик, який мав на своєму рахунку понад 30 бойових ви­льотів.

Майор викликав до себе Стародубцева і, показую­чи на карту, де в синіх овалах стояли знаки запитання, сказав:

- Ось у цих місцях вам треба детально розвідати райони скупчення резервів ворога і нанести по них уда­ри. Під ваше командування виділяю групу з п’яти штур­мовиків.

Стародубцев, як завжди, відповів:

- Завдання, товаришу майор, буде виконане.

П’ять “Ілів" один за другим знялися в жарке білясте небо, взявши курс на Тростянець.

Під крилами бойових машин промайнула звивиста стрічка річки Ворскли, потягнулись жовті, бурі, чорні ква­драти полів, масиви лісу, пістряві дахи хат.

На дорогах здіймали куряву автомашини, інколи ви­дно було, як, притиснувшись до хат, стояли танки. Все

317

це офіцер швидко відзначав на карті. При підході до Тростянця Стародубцев і його повітряний стрілець-радист старший сержант Морозов помітили довгий лан­цюг вагонів. Стояв військовий ешелон. Багато вагонів скупчилося і на станції Смородине.

- Дивись, Мороз, - вигукнув лейтенант, - нам повез­ло. Відмічай у себе на планшеті. Зараз ми довбонемо ці ешелони!

Командир групи робить розворот і передає по радіо:

- Атакуємо ешелони німців! Робіть, як я!

І першим направив свій штурмовик на скупчення вагонів. Тривожило одне: “Не промахнутись би!".

Мить - і в сітці прицілу з’явився силует паровоза. Стародубцев звично натиснув гашетку — і вниз понеслась серія бомб. Пролунав оглушливий вибух. Гігантським віялом полетіли понівечені деталі паровоза, брили землі. Високо в небо піднялися клуби пари. Не від­ставав від свого командира і молодший лейтенант Пєстров. Він скину» свій вантаж на вагони з боєпри­пасами.

Зробивши другий захід, Стародубцев вирішив дати залп реактивними снарядами по платформах, на яких стояли танки і самохідні гармати.

На третьому заході штурмовики стали поливати кулеметно-гарматним вогнем автомашини й німців, які металися по станції.

Так, цього разу штурмовики завдали сильного уда­ру. Було знищено 2 паровози, 3 танки, 5 самоходок, 6 гармат, 14 вагонів із різноманітними військовими ван­тажами. пошкоджено колії і станційні будівлі.¹⁹⁴

Г. Іванов згадував: “За даними нашої розвідки, на залізничній станції в місті Тростянці фашисти знову зосередили велику кількість ешелонів із військовою тех­нікою, боєприпасами, спорядженням і живою силою.

318

8 серпня 1943 року було видано бойовий наказ із шта­бу фронту: знищити ешелони.

Терміново в небо піднялися 15 штурмовиків. Мені і моїм товаришам наказали прикрити їх із повітря від винищувачів і від зенітного вогню ворога.

Ще коли ми не долетіли до Тростянця, ворожа зенітна артилерія відкрила по наших літаках сильний загороджувальний вогонь. Я наказав своїм льотчикам-винищувачам атакувати зенітні батареї. Через кілька хвилин батареї замовкли. Штурмовики одержали повну можливість на бриючому польоті зробити три заходи і завдати нищівних штурмових ударів по гітлерівських ешелонах. Ми побачили на платформах криті брезентом танки, бронемашини, самохідні гармати, автомашини. На них посипались бомби. Вогняні траси протягнулися і до критих вагонів. Величезний стовп вогню зметнувся в небо. Вибух боєприпасів у вагонах, цистерн із пальним був настільки сильним, що пошкодив паровоз і вагони.

Поставлене командування фронту завдання було виконано відмінно. Пізніше фотознімки показали, що в цьому бою були знищені: 21 зенітна точка, 5 ешелонів із військовою технікою, боєприпасами, пальним, продовольством, виведено з ладу залізничну колію, вбито і поранено багато фашистів.

Усі наші літаки не пошкодженими повернулися на свої аеродроми. За цей бойовий наліт всі льотчики представлені до урядових нагород. Мені тоді вручили орден Вітчизняної війни першого ступеня”.¹⁹⁵