Боротьба із німецькими окупантами чому з’явилися німці в україні

Жовтнева революція в Росії перемогла в час, коли йшла перша світова війна. Щоб зберегти її завоювання, радянська делегація на початку грудня 1917р. почала переговори з Німеччиною та її союзниками у Бресті-Литовському. На ці переговори прибула і делегація Української Народної Республіки. 27 січня 1918 року між Українською Народною Республікою і Німеччиною та її союзниками був підписаний мирний договір, згідно якого Німеччина й Австро-Угорщина, ставши союзниками УНР, зобов’язувалися допомогти їй відновити контроль над усією територією держави і сприяти виведенню російських військ. Уряд Української Народної Республіки взяв зобов’язання поставити до Німеччини й Австро-Угорщини 60 млн. пудів хліба, 2 млн. 750 тис. пудів худоби у живій вазі, багато картоплі, цукру, сала. У свою чергу союзники пообіцяли надати Україні сільськогосподарські машини, вугілля, сіль. Цей договір вважався великим успіхом української дипломатії.

37

Переговори країн німецького блоку із Росією затягувалися. У лютому 1918 року почався наступ німецьких військ.

Другий комуністичний полк

У цей час у повітовому місті Охтирці формуються загони Червоного козацтва. Тоді, в лютому 1918 року, було сформовано й Тростянецький загін. Разом з Охтирським він виїхав залізничним ешелоном до Харкова. Загальне командування загонами здійснював голова Охтирського повітового комітету РКП(б) І. Ф. Гончаренко.

Уже в Богодухові ешелон обстріляли гайдамаки. З боєм пробивалися і через станцію Основу. Так було аж до самого Луганська. Тут із загонів було набрано добровольців і ними укомплектовано екіпаж спе­ціального бронепоїзда, який без зупинки помчав до Новочеркаська, де були білогвардійці-каледінці. Не доїжджаючи до цього міста, бронепоїзд із гармат зруйнував залізничну колію. Через це білогвардійці не могли відправити своїх поїздів на Ростов і у паніці втекли за Дон. Цікавий такий факт: генерал Смирнов під час загальної паніки, що панувала в стані білих, сховався до товарного вагона. Тут він був виявлений червоними бійцями і розстріляний.

Після цього Охтирський, Тростянецький, Люботинський та інші загони в пішому строю охороняли ешелони відступаючої в бік Царицина армії, якою командували К. Є. Ворошилов і М. Руднєв.

Коліями залізниці рухалося до 40 ешелонів, у яких було багато червоногвардійців, робітників і їх сімей. Наші загони, йдучи в ар’єргарді, увесь час стримували натиск наступаючих білокозаків. Часто доводилося вести жорстокі оборонні бої і в той же час ремонтувати

38

пошкоджену білими попереду червоного війська залізницю. Так було на всьому шляху від станції Лихої до Морозовської. Білі весь час нападали, особливо ночами. Вони зірвали міст через Дон, тому довелося робити понтонну переправу.. Однак всі вагони ешелонів були збережені.

Недалеко від Царицина Охтирський, Тростянецький і Люботинський загони одержали наказ направитися в Карпівку. Тут із цих загонів було сформовано Другий комуністичний полк. Відразу ж полк виступив на фронт у район Калача. Місто було звільнене, а білокозачі отамани і осавули - частково знищені, а інші втекли за Дон, залишивши велику кількість продовольства, худоби і іншого, награбованого у населення, добра.

Воїни Другого комуністичного полку, в складі якого були й тростянчани, у 1918 році вели героїчні бої на Царицинському фронті. Пізніше вони стримували наступ на Царицин військ білогвардійських генералів Краснова, Мамонтова і воювали з Денікіним.¹⁰