Варварство

Тростянець - чудове місто-парк. Буйним цвітом роз­квітала промисловість і колгоспи району. Заможно і культурно жили робітники й колгоспники. У мирне ща­сливе життя увірвалися коричневі гітлерівські банди і почали наводити свої звірські “нові порядки”. Вони роз­громили меблевий цех і контору деревообробного ком­бінату, спалили механізовані майстерні, насіннєву базу і багато інших господарських будівель Півненківського цукрозаводу. Знищили два великі склади держмлина, цінні склади на станції Смородине. Зруйнували прод­маг, районну лікарню і понад півсотні найкращих жит­лових будинків. Був зруйнований пам'ятник В. І. Леніну в центрі міста (там, де стоїть сьогодні).

У с. Боромлі фашистські варвари спалили 720 кол­госпних дворів, аптеку, двоповерхову середню школу, по­чаткову школу, продмаг, склади райспоживспілки, театр і приміщення сільської Ради.

Мальовничий хутір біля лісу Оводівка спалений май­же цілком - 48 дворів. Жителів хутора фашистські лю­дожери вигнали з хат і погнали до м. Охтирки. Чоти­рьох

240

колгоспниць - Антонову, Безкровну, Петрову і Ти­мошенко закрили в хаті і запалили. Нещасні матері тричі виривалися з вогню, але їх знову кинули туди оска­женілі жандарми, доки вони не згоріли живими.

Презренні зрадники донесли, що в х. Братському пе­реховувалися партизани. Гестапівці та есесівці, як ша­кали. прилетіли на 150 автомашинах, оточили село, ви­гнали всіх жителів, у тому числі й дітей, на узгір’я і тяж­ко били. Потім відводили по п’ять чоловік у ліс і стріля­ли по них з автоматів. Але, незважаючи на всі найлюті­ші знущання, радянські патріоти не видали жодного пар­тизана. Тоді більшість із них погнали в концентраційні табори, а хутір майже весь спалили. Спалили 60 дворів у с. Олексине.

На станції Боромля після довгого і жорстокого зну­щання німці розстріляли 70 полонених червоних бійців і офіцерів.

Жандарми й поліцаї за найменші підозріння хвата­ли неповинних людей, кидали їх у тюрми, а потім понад 700 чоловік відправили в м. Охтирку на розправу геста­півцям.

Окупація району продовжувалася 23 місяці, тобто майже два роки. 23 лютого 1941 року в центрі м. Тростянець на деревах і крюках водостічних труб повісили 8 підпільників. У лютому 1943 року без наявних причин було розстріляно 58 тростянчан. Усього за час окупа­ції в Тростянці було повішено і розстріляно 89, Білці -18, Боромлі - 12, Кам’янці - 6, Кам’янецькому - 4, Мартинівці - 9, Печинах - 6 чоловік. Усього в районі знищено 515 мир­них жителів.

Десятки залізничників і жителів загинули під час бомбардування ст. Смородине 19 вересня 1941 р. і 10 серпня 1943 р. 1876 мирних жителів району вивезено на примусові роботи до Німеччини, в т.ч. із Боромлі - близько 300, Білки - 200, Печин - 143, Люджі - 78,

241

Микитівки - 48, Тростянця - близько 1000 чоловік, Сума збитків, завданих окупантами району, склала 529 млн. крб. (у цінах його часу), з них збитки мирного населення 262,7 млн. крб.

Голова Жигайлівської сільради Забара керував пар­тизанським загоном. Знайшовся якийсь запроданець і видав його. Забару впіймали. Щоб не дати себе на знущання гестапівцям, він застрелився, залишивши записку: “Вмираю за Батьківщину!”. Фашисти порубали його мертве тіло на дрібні шматочки, а дружину, тестя й тещу привселюдно повісили.

У застінках тростянецької жандармерії розстріляли 36 чоловік партійного й радянського активу. Серед них Прасюк - агроном райземвідділу, Петро Гребенкж з 15-річним сином, Григорій Задесенець, голова Червоноармійської сільради.

Однієї зимової ночі фашистські душогуби по всьому райцентрі Тростянця повісили 21 чоловіка. Трупи ра­дянських патріотів висіли на телефонних стовпах, на балконах, на дверях магазинів. Труп Салахудінова - голови Білчанської сільради, перевішували з місця на місце чотири рази. Останній раз коло розвалин пам'ят­ник а Леніну в міському парку труп з газетою "Правда” під рукою висів двадцять одну добу.

Трудящі Тростянецького району ніколи не забудуть і не простять цих звірств фашистським головорізам.¹⁶¹

Ось: наприклад, як засвідчив ті події у своєму селі голова Буймерської сільської ради (орфографії ори­гіналу): “Немецькі войска в Буймерській сільраді перший раз явилис 13/Х-1941 года, взяли гр. Трофима Йосиповича Сокольникова його сина Сокольникова Михаила Трофимовича повесили в г. Тростянце..."

“У перші дні взяли свиней 18 штук, курей 200, гусей 70, качок60, скота 5штук...”

242

При наближенні німецько-фашистських загарбників до с. Станової почалась евакуація майна колгоспу та відділку радгоспу в глибокий тил. Особливо відзна­чилися при перевезенні тракторів, що належали рад­госпу, трактористи Ганна Андріївна Кішко, Іван Юхимо­вич Кішко, Іван Комлик. Вони перегнали трактори марки "Фордзон” у Саратовську область своїм ходом. Також були евакуйована вся ВРХ колгоспу та відділку радгоспу.

З жовтня 1941 року почалась німецько-фашистська окупація. У селі відразу нові власті призначили старосту і організували поліцейський пост із п’яти поліцаїв. На базі відділку радгоспу організували держгосп, в якому примушували, працювати мешканців села, У грудні 1941 року в селі була розташована есесівська частина, солдати повністю пограбували село, відібравши у мешканців майже всі продовольчі запаси.

Вижити людям допомогли бурти цукрового буряка, які були закладені на полях радгоспу. Незважаючи на охорону, люди холодної та голодної зими 1941-42 років па ночам підбирались до буртів і на руках носили буряки,, щоб зберегти від голоду дітей. Поліцейський пост був розташований на тому місці, де після війни була розміщена контора колгоспу. У невеликому садку росла груша, біля якої германські власті організували так звану "розправу”, де катували мирних жителів села. За незначні провини карали навіть підлітків. Під час оку­пації із 1377 га орної землі було засіяно ледве 400 га. Німці розподілили на кожних 5-6 дворів одного коня і примушували засівати поля. Збір урожаю та обмолот хліба проводили вручну. Зерно озимої пшениці гітле­рівці забирали повністю собі, залишаючи селянам зерно ячменя та вівса. Встановлені норми обробку землі за добу: конем 0,75 га, вручну 0,02 га. До війни колгоспники заробляли на рік 1750 кг хліба, 2100 кг картоплі, 350 крб.,

243

сіно, солому, овочі, мед. Платили сільгоспподатку 35 крб., 20 крб. страховки, здавали 36 кг м’яса, 105 літрів молока.

При німцях люди жили за рахунок своїх садиб, змушені були платити податки: подушний, поземельний, "за звільнення”, на розвиток громади, страховку та інші. Це понад 1500 крб., здати 800 л молока, 80 кг м:яса, 1700 яєць.

У 1942 році був розстріляний один з ініціаторів створення колгоспу Іван Прокопович Ярошенко, його дружину живою німці вкинули в колодязь, лише чудом жінці вдалося зберегти життя.

За роботу в підпільній організації в селі Микитівка був схоплений гітлерівцями і страчений директор Станівської школи Михайло Семенович Зима, а також розстріляний підпільник Олександр Григорович Тере­щенко.

Фашистські окупанти знищили майно шкіл біб­ліотеки, кабінети, лабораторії, шкільне устаткування. Щоб уявити, яких збитків було завдано народному госпо­дарству району і його культурі, слід ознайомитись з актом, складеним у 1943 році громадськістю с. Білки.

У школі знаходилася німецька військова частина, солдати якої знищили наочні посібники і бібліотеку, фізкультурний інвентар, попалили парти, класні дошки. Друга військова частина ворога, яка пізніше-була в приміщеннях школи, вивезла всі столи, стільці, тумбочки. Коли після визволення села від німецьких загарбників сюди прийшли вчителі й учні, їх очам відкрилася невідрадна картина: звідусіль віяло пусткою, всі вікна були вибиті, в одному зі шкільних будинків зруйновано дві стіни.¹⁶²

14 жовтня 1941 року на християнське свято Покрову німецько-фашистські війська ввійшли в село Боромлю. Боїв у ці дні, як за Боромлю, так і за Тростянець, і за Суми зовсім не було, Частини Червоної Армії просто,

244

відступаючи на черговий рубіж, залишили ці населені пункти без бою. У той рік зима була суворою, і на 14 жовтня земля остаточно замерзла.

У перші дні окупації в Боромлі від гітлерівців загинули комуністи і радянські активісти: Г. І. Задесенець, Н. Ф Липченко, брати М. К. Герман і Г. К. Герман, Д. Г. Минаєнко. Я. Т. Ніколенко і В. Ф. Новгородський, залишені для організації партизанської боротьби. Цій групі активних дій провести не вдалося. У приміщенні лікарні окупанти розмістили госпіталь для своїх пора­нених, який в основному обслуговували німецькі лікарі та їхній медичний персонал. Цей госпіталь був добре забезпечений необхідними,медичними препаратами. Хворих на тиф, колишніх червоноармійців, переселили в приміщення старого будинку аптеки, де. вони і лікувалися. їх обслуговували наші медичні сестри. Окупаційна влада для їх проживання виділяла невелику кількість продуктів, а решту приносило населення. В одному з будинків, який знаходився в центрі села, було організовано випікання хліба для лікарні та німецьких солдатів і офіцерів, частина випеченого хліба продавалася для населення за німецькі марки. Вага хлібини складала два кілограми. При продажу хліба обов'язково для порядку чергував вартовий.

16 жовтня 1941 р. був окупований Тростянець. У населення в перші дні окупації забрали худобу, костюми, пальта, валянки.