Боєв іван капітонович

Іван Капітонович Боєв народився 6 вересня 1942 року в с. Ксизове Задонського району Липецької області.

364

Рано залишившись без батьків, разом із двома сестрами і братом виховувався у дитячому будинку. Закінчив семирічку, школу ФЗН, до початку Великої Вітчизняної війни працював у Донбасі. Наприкінці 1941 року евакуювався в Ростовську область. У жовтні 1942 року був призваний до Червоної Армії, а в січні наступного року пішов на фронт. У саперному батальйоні коман­дував відділенням розвідувального взводу. Наго­роджений орденом Червоного Прапора.

Це було у вересні 1943 року. Група саперів на чолі зі старшим сержантом Боєвим форсувала Дніпро із завданням - забезпечити переправу 983-го стрі­лецького полку. Діючи сміливо і рішуче під артиле­рійським, мінометним і кулеметним вогнем, Іван Боєв зі своїми бойовими друзями зумів значно полегшити переправу підрозділів.

Гітлерівці нарощували сили. їм вдалося скинути наших бійців у ріку, знищити артилерійським вогнем кілька човнів. Старший сержант Боєв, відрізаний від свого підрозділу, опинився на території, зайнятій противником. Та відважний сапер не розгубився. Ре­тельно замаскувавшись, він спостерігав за фашистською обороною. А коли наступила темрява, раптово з’я­вившись перед групою німців, під загрозою змусив їх сісти в човен. Сміливець прибув до своєї частини з полоненими гітлерівцями і цінними розвідувальними даними.

За мужність і відвагу, виявлені під час форсування Дніпра, Указом Президії Верховної Ради СРСР від 17 жовтня 1943 року командиру відділення 553-го ок­ремого саперного батальйону 226-ї Глухівської стрілецької дивізії Івану Капітоновичу Боєву присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

В 1947 році І. К. Боєв закінчив школу підготовки офіцерів. Довгий час служив у штабі військові частини.

365

У 1959 році за станом здоров’я він демобілізувався з Радянської Армії.

Тривалий час Іван Капітонович Боєв проживав у м. Тростянці. Помер 25 березня 1980 року.

Борисенко михайло петрович

Михайло Петрович Борисенко народився 21 серпня 1909 року в с. Ганнівка-Вирівка Білопільського району в бідній селянській сім’ї. Закінчив початкову школу, працював рахівником, завідував хатою-читальнею. Пізніше був головою сільської Ради, а потім одного з колгоспів у Вінницькій області. У 1932-1934 рр. служив у Червоній Армії. 1939 року його знову мобілізували. Коли почалася Велика Вітчизняна війна, займав командирську посаду. Воював на Південно-Західному фронті, під час Сталінградської битви командував танковою ротою. Як заступник начальника штабу по

366

розвідці артилерійського полку Резерву Головного Командування брав участь у боях на Орловсько-Курській дузі. Мав чотири поранення. Нагороджений орденами Червоного Прапора, Червоної Зірки і медалями.

У січні - лютому 1944 року війська 1-го і 2-го Українських фронтів завдали поразки фашистським дивізіям у районі Корсуня-Шевченківського. У цих боях відзначився 881-й самохідний артилерійський полк під командуванням капітана Борисенка. Артилеристи знищили 52 танки, 5 самохідних гармат, 12 батарей протитанкової оборони, понад дві тисячі ворожих сол­датів і офіцерів.

Успішно розвиваючи наступ, частини і з’єднання 2-го Українського фронту рішучим ударом у напрямку на Умань - Ясси розсікли оборону німців і незабаром із боями вийшли до берегів Дністра.

У районі Умані артилеристи М. П. Борисенка пере­крили шлях відступаючим частинам. Мужній командир на самохідній установці першим увірвався в Умань, знищуючи ворога артилерійським вогнем і гусеницями. У вуличних боях Михайло Петрович був поранений, але продовжував командувати полком.

За вміле командування частиною, особисту мужність і відвагу, виявлені в боях проти фашистських загарбників, Указом Президії Верховної Ради СРСР від 13 вересня 1944 року командиру 881-го самохідного артилерійського полку 3-го танкового корпусу Михайлу Петровичу Борисенку було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Після лікування в госпіталі наприкінці липня 1944 року відважного офіцера направили в Москву на курси при Академії бронетанкових і механізованих військ. Після закінчення курсів він продовжував служити в армії, командував танковим батальйоном.

У 1955 році Михайло Петрович Борисенко демо­білізувався.

367

Після демобілізації Михайло Петрович проживав у Тростянці, брав активну участь у роботі по військово-патріотичному вихованню молоді.

Помер 28 грудня 1979 року.