Бої за гребениківку

На підході до с. Гребениківки на початку серпня 1943 року криваві дев'ятиденні бої розгорілися біля хуторів Братського і Градського. В цьому районі бійці з’єднання, яке наступало, прорвали оборону противника і вийшли вперед. Особливо успішно просувалася вперед рота, в якій воювала санінструктор, старшина медичної служби Наталія Самсоненко. Фашисти чинили запеклий опір і намагалися оточити і знищити воїнів. У нерівному бою було важко поранено командира роти. Тоді смілива медсестра сама повела бійців в атаку...

Важкі бої біля Гребениківки почалися 7 серпня 1943 року. Ворог намагався будь-якою ціною утримати цю ділянку фронту. Гітлерівці, не рахуючись із втратами, весь час контратакували. Бої постійно переходили у руко­пашні сутички.

Після жорстоких боїв 10 серпня 1943 року с. Гребениківку було звільнено частинами 237-ї стрілкової диві­зії 40-ї армії, якою командував генерал-майор П. О. Дьяков. У важких боях у районі села брали участь також воїни 29-ї стрілкової дивізії 47-ї армії Воронезького фронту під командуванням М. І. Михайловича.

При звільненні села загинуло 260 радянських воїнів.

32/8

Бої за тростянець

Воїни 10-го танкового корпусу після взяття Славгорода одержали наказ: у взаємодії з 47-м стрілець­ким корпусом із ранку 8 серпня 1943 року розпочати наступ на с. Поляне і м. Тростянець. Противник закрі­пився на річці Дерновій. У боях, що тут розгорнулись, особливо відзначився танковий батальйон під коман­дуванням капітана І. В. Шухляєва.

У пам'яті народній залишаться героїчні подвиги безстрашних воїнів Радянської Армії.

Жителям Тростянця дороге ім’я мужнього танкіста, старшого лейтенанта Сергія Гришина, який загинув під час боїв за звільнення нашого міста від ворога. Його ім'я буде передаватись із покоління 8 покоління. Одна з вулиць міста названа його іменем. Тут біля мемо­ріальної дошки - завжди живі квіти.

Попереду батальйону йшла рота старшого лейтенанта С. В. Гришина. Просуваючись до Тростянця, офіцер побачив аеродром, який охороняли фашисти. Рішення прийшло блискавично: знищити літаки. Во­гонь танкістів був нещадним, 17 літаків вони знищили на землі, вісімнадцятий - на зльоті.

На станції Смородине фашисти скупчили кілька ешелонів. Один з них - з радянськими військово­полоненими - був готовий до відправки, на інші гітлерівці спішно вантажили автомашини, воєнне майно.

У боях на території району радянські воїни виявили високу стійкість, мужність і справжній героїзм. 9 серпня 1943 року в бою за м. Тростянець відзначився 398-й танковий батальйон (командир капітан І. В. Шухляєв) зі складу 10-го танкового корпусу, який несподіваним ударом вибив фашистів із ст. Смородине, захопивши 8 паровозів і 4 ешелони. Особливий героїзм виявив командир танкової роти старший лейтенант С. В. Гришин. Він першим увірвався на станцію, вогнем із

329

кулемета і гармати посіяв серед фашистів паніку і сприяв захвату станції.

Старший лейтенант С. В. Гришин з’явився в районі станції в той момент, коли поїзд з військовополонени­ми вже почав набирати швидкість. Два влучних постріли - і паровоз підбито.

Того дня фашисти зробили масовий наліт авіації на східну частину Тростянця. Літаків було дуже багато - кілька десятків. Вони скинули сотні бомб. Біля локо­мотивного депо вибухами було зірвано десятиметрової довжини рейки, попробивано їх осколками і погнуто в кільця. Масивні сталеві хрестовини рейок наче хто спеціально пообрубував. Здибилися колії. Станцію зрито воронками. Ряд ближніх будинків перетворено в руїни, а одна бомба влучила в погріб. Добре, що там якраз нікого не було.

У небо піднялися хмари пилюки, щебінь і тріски пада­ли за багато сотень метрів від місця вибухів. Сонячний серпневий день раптом померк, зробилося темно.¹⁹⁹

Це нагадало події гігантської танкової битви лід Прохорівкою, коли від вибухів снарядів у середині дня стало темно, не було зовсім видно сонця.

Відважний офіцер С. В. Гришин загинув під час бою з фашистськими танками двома днями пізніше, на місці переправи через річку. Сталося це 10 серпня, у танковій роті старшого лейтенанта було лише З бойових машин, і він вступив у нерівний бій з фашистськими “тиграми”. В розпал бою ворожий снаряд влучив у командирський танк.

Так загинув, визволяючи наш край, росіянин С. В. Гри­шин. Він воював біля Капініна, під Москвою, в Донецькій області, на Курській дузі. Сергій Васильович Гришин був кавалером п'яти урядових нагород. За зразкове виконання завдань командування корпусу нагородило його іменним золотим годинником.

330

Фронтові товариші пам'ятають його завжди підтя­гнутим, веселим, жартівливим.

Сергій співав під гітару, любив грати на гармоні, знав навіть українські пісні, хвацько танцював. Любив танкіст у всьому порядок, акуратність. На броні його танка часто можна було бачити квіти.

У звільненні Тростянця від німецько-фашистських загарбників брали участь воїни 10-го танкового корпусу. Увірвавшись на плечах у ворога в наше місто і зайнявши залізничну станцію Смородине, радянські війська пере­різали залізницю, яка зв'язувала Орловське і Бєлгородсько-Харківське угрупування противника. Цією магістраллю німецько-фашистське командування інтен­сивно перекидало свої війська.

Однак і після того, як наші війська вже були в Тростянці, фашисти уперто нарощували оборону. Вони зосередили в районі міста до 70 танків своїх 11-ої і 19-ої танкових дивізій. При підтримці авіації ворог зробив тут 11 контратак проти частин 10-го танкового корпусу. Не дивлячись на перевагу противника, усі його контратаки були відбиті з великими для нього втратами.

Бойові дії воїнів 10-го корпусу в Тростянецькій бойовій операції були високо оцінені командуванням.

Військова рада 40-ої армії, якій був наданий цей корпус, у наказі від 28 серпня 1943 року відзначала, що в період бойових дій 40-ї армії з 6 по 16 серпня частини 10-го корпусу при взаємодії з частинами армії успішно виконали бойове завдання.

Весь особовий склад корпусу під умілим керів­ництвом генерал-майора Алексєєва і офіцерського складу героїчно бився з німецько-фашистськими за­гарбниками. Лише в боях за наше місто танкісти корпусу знищили 18 танків противника, до полку піхоти, 6 бронетранспортерів, близько 30 автомашин. Захоплено

331

склади з продовольством, 4 залізничних ешелони,8 паровозів, звільнено 2700 військовополонених.

Тростянецька наступальна операція підвела останній підсумок участі танкістів 10-го корпусу в боях на Курсь­кій дузі.²⁰⁰

Воїни 100-ї стрілецької відразу за відважними тан­кістами ввійшли в Тростянець. бійці окремого танкового батальйону капітана І. В. Шухляєва, які в другій половині дня 8 серпня 1943 року стали тут в районі залізничного вокзалу в кругову оборону, на ранок 9-го серпня одер­жали крупне підкріплення - 100-у стрілецьку дивізію. Військове з’єднання стабілізувало лінію фронту, повело нещадну боротьбу з окремими фашистськими танко­вими і піхотними підрозділами, що ще проривалися зі сходу - із оточення, і стало відбивати атаки фашистів по фронту. Частини дивізії займали лінію оборони від ріки Ворскли до району селища Веселого, по Шкільному, Партизанському, Набережному провулках, вулицях Горького, Гаївській і в районі Гаївського відділку рад­госпу Десять діб вела бої дивізія безпосередньо в самому Тростянці.

У нашому місті живе і працює дехто з колишніх бійців цієї дивізії. Серед них - старший майстер Півненківського машинобудівного заводу Пилип Андрійович Мироненко. Він - колишній кулеметник 472-го полку цієї дивізії, і кулеметна точка обслуги, у якій він був першим номером, під час боїв за наше місто розта­шовувалася в районі маслозаводу.

Пилип Андрійович пригадує важкі бої з гітлерівцями. Саме в розпалі цих боїв їхній полк одержав наказ терміново передислокуватися значно південніше, в лісові ділянки, і приготуватися до наступу на Зарічне.

Наступ пройшов успішно, під покровом ночі. Ра­дянські воїни вибили фашистів із вигідних позицій на висотах, зайняли Зарічне і пішли далі. Вони були вже

332

значно західніше села. Та й противник не чекав такого успіху з їхнього, боку. Це видно було з того, що його міномети залишились із боку і майже в тилу 472-го полку, продовжували обстріл лісової території за річкою, звідки полк, власне, й вийшов.

Та на ранок фашисти отямилися. Вони кинулися в атаку і наразилися на кулі радянських бійців. Кулемет П. А. Мироненка розташувався на вигідній позиції - на висоті над яром, і командирові обсяги було добре все видно навколо.

Есесівці йшли в атаку із закачаними рукавами. Вона була відбита, фашисти атакували вдруге. І знову безрезультатно. Тоді в полях над Ворсклою з’явилися їх важкі танки. Розгорівся запеклий бій. На цей раз радянським воїнам під натиском переважаючих сил противника довелося відійти на висхідні рубежі.²⁰¹

Бойові дії радянських військ постійно підтримувала авіація, прикриваючи з повітря наземні війська.

На цьому напрямку фашистське командування зосередило велику кількість авіації. Вона надзвичайно за бажала "бойовим діям наших військ. І все ж радянські льотчики громили ворога. Їх боялись фашисти, які називали наші “їли” “чорною смертю” або “літаючими танками". "Іли" проносилися над мотоколонами і піхотою, над окопами і траншеями, поливаючи гітлерівців^ кулеметним і гарматним вогнем.

М. Мустафін був справжнім асом. Він безпомилково уражав ворожі цілі.

...У повітря піднялася група літаків. Вони вилетіли на знищення ворожої колони і живої сили противника. Ось і лінія фронту. При підході до цілі назустріч їм з’явились 12 фашистських винищувачів. У повітрі зав’язався бій. Одна за одною тривали запеклі повітряні атаки ворога.

Але наші льотчики, керовані М. Мустафіним, виграли

333

повітряний бій. Виконано було і завдання командування - знищено ворожу колону, багато живої сили ворога. Сам командир ланки знищив дві автомашини з солдатами, придушив вогонь ворожої зенітної батареї.

Коли повернулися на свій аеродром, до машин підбігли механіки, мотористи, підійшов командир полку.

- Ваше завдання виконано, - доповів Мустафін.

- Знаю, - відповів командир, - піхотинці попередили вас - доповіли, що “Іли" розгромили ворожу колону.

На його бойовому рахунку була не одна сотня зни­щених солдатів і офіцерів ворога, багато спалених ворожих машин і танків.

Відважний льотчик не лише бомбив і розстрілював із повітря ворожі колони машин. У районі м. Тростянця на Сумщині його група “Ілів” над полем бою раптово зустрілася з п’ятьма “Юнкерсами -88” у супроводі чотирьох “Фокке-Вульфів 190”. Командир ланки прийняв єдино правильне рішення. Він перший врізався в стрій бомбардувальників. Йому допомогли бойові то­вариші і розігнали повітряних стерв’ятників, не дали їм можливості бомбардувати наші війська. Тим часом чотири фашистських винищувачі – накинулись на штур­мовиків. Льотчики ланки уміло зманеврували і приціль­ним вогнем, відбили ворожу атаку. Першою ж чергою М. Мустафін підпалив німецького винищувача і той, дим­лячи, упав на землю. Інші ворожі машини втекли геть!

Західніше Охтирки відважний льотчик виявив хитро притоплену у воді ворожу переправу через Ворсклу і розбомбив її. М. Мустафін хоробро воював у небі України, брав участь у боях за визволення Києва, бився з ворогом над територіями Румунії, Угорщини, Югославії. Він нагороджений двома орденами Червоного Прапора, Вітчизняної війни і Червоної Зірки, багатьма мёдалями. За успішне виконання 98 бойових вильотів на штурм ворога і виявлені при цьому доблесть, мужність і

334

геройство він удостоєний звання Героя Радянського Союзу. На його грудях засяяла Золота Зірка і орден Леніна.

Після війни він жив і працював в м. Вольську. Два його сини пішли шляхом батька - стали льотчиками.²⁰²

11 днів лінія боїв розділяла м. Тростянець на дві частини: в одній знаходилися радянські війська, а в іншій - німецькі війська. Розмежування в основному проходило по річці Боромлі.

19 серпня 1943 року навальною атакою радянські підрозділи вибили спершу фашистів із території цукрового заводу, потім із райсільгосптехніки, із централь­ного парку та комбінату хлібопродуктів. Місто назавжди було звільнене від німецько-фашистських загарбників.