Черкашин олексій семенович

Не думалося і, як кажуть у народі,, не гадалося простому сільському хлопчині із Люджі. що на його долю випаде безліч суворих життєвих випробувань. На­вчався в школі, з дитинства мав неабиякий хист до ма­лювання. Під час окупації допомагав партизанам, за що був заарештований поліцаями. Під номером 127663 пройшов концтабори Освенціум і Маутхаузен, а після звільнення спецперевірку чотирьох контррозвідок в угорському місті Яношхаз.

Його призвали до армії., Включився в роботу по зібранню матеріалів бойового шляху колишнього 68-го стрілецького корпусу. Ці війська були перекинуті на Да­лекий Схід на розгром мілітаристської Японії. Олексій Семенович пише листа Сталіну, розкриває йому очі на ті несправедливості, жорстокості, свавілля, що існували в країні. О. С. Черкашин стає “ворогом народу”, поповнює табір “Краслак".

Із табору не випускали, та він був спритним хлоп­цем. Крутив “сонце” на арматурній гойдалці, добре грав у шахи із злочинцями. Користуючись гнучкою жердиною, перемахнув через паркан із колючим дро­том. Доплюсували покарання за втечу. Якось у спорі з рецидивістами сказав, що зробить банкноту, яку не відрізниш від справжньої. Ще раз "приплюсували”, і тепер його доля була пов'язана у таборі потрійним вузлом. Гаряча натура мусила забути про волю впро­довж 25 років. У 1953 році не стало “вождя народів”, і рішенням особливого відділу Новосибірська вирок відмінили. Згодом Олексій Семенович був реабіліто­ваний.

Звикав до свободи у Красноярську, відвідував художню

264

школу імені В. І. Сурикова. Було велике бажання малювати. Де б не був, мріяв про пензлі, фарби.

Повернувся на рідну землю. Став відвідувати худо­жню студію М. Д. Бончеревського. Удосконалював май­стерність художника. Більше 30 років, до самої пенсії, працював у Тростянецькому райпобуткомбінаті худож­ником, фотографом.

Його квартира нагадує картинну галерею. Скрізь полотна різного змісту і форми. Усього тростянецьким художником створено більше двохсот художніх кар­тин. Перевагу віддає пейзажам - “Березовий гай", “Нескучанський став", “Ніч на Ворсклі”, “Річка Боромлянка”, “Зима в Смородиному"... Щирий, яскравий талант мит­ця. Він учить нас бачити те, чого ми не помічаємо нав­коло себе, несе красу навколишнього світу.

Картини О. С. Черкащина відображають усі пори року, всі ефекти гри: то розвидниться, то сутеніє, то спалах­не сонячний промінь. Милуєшся природою, впізнаєш любі місця, де сходив босоніж.

Чайковський у Тростянці, Круглий двір, Грот Німф - ці теми також у полі зору художника. Чимало Кримсь­ких пейзажів.

Неодноразово Олексій Семенович влаштовував персональні виставки картин. Був лауреатом респуб­ліканських, обласних фестивалів самодіяльної творчос­ті. Його полотна експонувалися на виставках у Болгарії, Німеччині, Росії, Україні.

Чимало колекціонерів придбали його картини.¹⁶⁶

Вороняк петро михайлович

Чотирнадцятирічного хлопця Петра Михайловича Вороняка силою фашисти вивезли до Німеччини. Два роки він був в’язнем концтабору Дахау, неподалік Мюн­хена. Носив червоний вінкель з номером 67917.

Людей розстрілювали, вішали, доводили до смерті

265

медичними експериментами, кидали на колючий дріт, цькували собаками, залишали помирати від епідемій. Деякі накладали на себе руки, щоб не мучитися.

Табір в Дахау був заснований 30 січня 1933 року, як перший німецький концентраційний табір. Через табір смерті пройшло 206 тисяч в’язнів різних націо­нальностей, його жертвами стали 32 тисячі чоловік. Це була школа масових убивств "третього рейху”. Ча­сом ув’язненим взагалі не давали ніякої їжі, давали пити натуральну і оброблену морську воду. Есесівці змушували в’язнів виконувати нелюдську рабську ро­боту в Дахау на підприємствах військової промисло­вості. Особливі прийоми катування вигадували німці євреям. Табір був переповнений. У кожному бараку розміщалося до 1600 арештантів. У. чотирнадцятому бараку знаходився наш земляк із Тростянця Петро Вороняк.

У 1942 році на території табору був побудований крематорій, людей спалювали живцем. В’язнів, яких фашисти планували на отруєння газом, транспортува­ли з Дахау в Шлос Гартгейм, біля міста Лінца, а також в інші табори.

6 тисяч російських військовополонених були роз­стріляні на стрільбищі СС в Дахау. Дві тисячі в’язнів померли від епідемії тифу.

29 квітня 1945 року частини американської армії визволили 32 тисячі в’язнів із 27 країн, котрі залиши­лися живими в концентраційному таборі Дахау.

Ще 30 тисяч в’язнів зустріли свободу у зовнішніх таборах, що входили в систему Дахау.

Цей табір був наслідком жорстокості, нелюдяності, націонал-соціалістського режиму від першого дня його приходу до влади і до сумного кінця.

Американські солдати 42 дивізії Рейнбоу принесли в’язням свободу. Були запрошення їм залишитися в Ні­меччині

266

чи США. Однак Петро Михайлович Вороняк повернувся додому, у рідний Тростянець. Після війни працював у багатьох будівельних організаціях міста. Брав участь у спорудженні кількох об’єктів.

Із Півненківського цукрозаводу пішов на заслуже­ний відпочинок.

А коли отримав запрошення з 27 квітня по 2 травня побувати в Дахау на відзначення 50-річчя Великої Пе­ремоги, то без вагань дав згоду.

Лайнер ТУ-142 рейсом із Києва до Мюнхена доста­вив 12 колишніх політв'язнів фашистського концтабо­ру Дахау, які зараз мешкають в Україні. Серед них був і Петро Михайлович .

Рівно через 50 років він знову ввійшов у ворота та­бору смерті. Хвилювання, сльози на очах. Не витримав ветеран, довелося викликати швидку допомогу. А потім зібрався, взяв себе в руки. Поруч був Іван Єршов з, Полтави, з яким сидів за ґратами табору два роки. Таке не забувається. Через піввіку обнялися на чужій землі. Скільки років один про одного нічого не знали. Пройш­ли територією табору. Тут зараз створено музей. На меморіальному комплексі все збереглося з 1945 року. “Жургауз” - єдиний вхід у концтабір. На воротах напис “Праця звільнює”.

Бараки, штрафний аппель, баня, медична лабора­торія, тюрма, крематорій, дезінфекційний барак, стрі­льбище СС, цвинтар, католицька каплиця. Схилили го­лови ветерани перед тими. хто стали жертвами Да­хау. У музеї показали кінострічку періоду Великої Віт­чизняної війни. На окремих кадрах П. М. Вороняк впіз­нав себе.

А потім було шість днів теплого, дружнього прийому, поїздки по німецьких містах, розташованих серед чудо­вої природи Альпійських гір. ¹⁶⁷

267