Слово про героїв – визволителів м.Тростянця

Із-під комбінезона танкіста Попова завжди вигля­дала флотська тільняшка, і ремінь він носив теж флотський, із якорем...

Так уже трапилось, що про море Слава мріяв, скільки себе пам'ятає. Можливо, тому що дитинство минуло на березі озера, яке не поступиться іншому морю, - ось і запливали хлопчаки на утлому човнику в Ладогу... Звідти, з Ладоги, приніс Слава на Північний флот неабияке своє загартування. Міцний був хлопець - і боксував надійно, і стріляв влучно, і на лижах бігав швидко... А особливий успіх він мав на футбольному полі. У ту неділю, 22 червня, якраз повинен був грати за збірну навчального загону. Але замість матчу випала морячкам бойова тривога...

їх батарея обороняла Мурманськ - і в сорок пер­шому, і в сорок другому... Прямо сказати, доля вчорашнім школярам дісталась нелегка. Однак коман­дора Попова постійно тривожила думка про те, що десь

335

його ровесникам ще важче, тому знову і знову подавав рапорти з проханням направити воювати на велику Землю - чи під Москву, чи до стін рідного Ленінграда, чи на Волгу... І друг закадичний,Саша Земсков, доби­вався того ж. Врешті-решт їхня настирність спрацювала.

Разом з іншими відчайдушними/хлопцями воювали моряки в 7-й окремій лижній бригаді. Немало паніки наробила вона; стрімко просуваючись по ворожих тилах. Але закінчилась зима, і лижникам довелося пересідати на танкову броню,..

Це був прославлений 10-й танковий корпус, знаме­нита 183-я танкова бригада. Командир батальйону капітан Шухляєв серед інших десантників Славу і Сашу виділив швидко, запропонував місце в своєму екіпажі. Так Земсков став командиром башти, а Попов - стріль­цем-радистом...

Давно вже чекали на цей початок, розуміли, що битва буде велика. Ворог зосередив на Курській дузі 900 тисяч солдатів і офіцерів, 2700 танків і штурмових гармат, 10 тисяч гармат і мінометів, понад дві тисячі літаків. Однак радянське командування зуміло своєчасно розкрити плани гітлерівців і протиставило їх арміям ще більш міцнішу силу.

На третій день битви 10-й танковий корпус вступив у розпорядження Ватутіна...

Треба було терміново прикрити обоянський напрямок - і танкісти протягом доби подолали понад 100 кілометрів, зайнявши оборону трохи південно-західніше Прохорівки.

Із ранку восьмого липня частини танкових дивізій “Адольф Гітлер" і "Мертва Голова” - (близько двохсот бойових машин із піхотою) при підтримці авіації відновили наступ і виявилися перед-смугою оборони корпусу. Ворог йшов уперед клинами: у кожному по сорок-п’ятдесят машин, на вістрі атаки - "тигри”.

336

Як же протистояти противнику? Командир корпусу наказав: “Закопати танки - щоб одну лише башту було видно!”. Святославу Олексійовичу і понині не забути цієї роботи - як у чотири лопати довбли зсохлу липневу землю, ховаючи туди рідну "тридцятичетвірку". Лише за один день корпус відбив дванадцять атак противника, знищив 27 його танків...

Згадував Попов свист сталевих болванок, які наскрізь пробивали міцну броню, нестерпний жар від тієї задухи (ззовні - тридцять градусів, а в танку - п'ятдесят), і запах полину: тому що кожного разу, коли одержували новий рубіж оборони, йшли на найвищій швидкості з відкритими люками - і сріблястий полинний пилок перемішувався з машинним маслом...

Поранило командира, потім довелося замінювати механіка-водія. За важелі управління взявся Микола Казанцев, чиї нерви виявились залізними: і машину вів ювелірно, і міни незрозуміло яким чином відчував зарані.

Прорватися через Обоянь із півдня ворог так і не зміг. Тоді він став перегруповувати свої сили до Прохорівки, щоб ударом у цьому напрямку обійти Обоянь і зробити кидок до Курська.

12 липня для Попова стало днем дуже пам’ятним. У запеклому зустрічному бою фашистський снаряд ударив по їх “тридцятьчетвірці". Осліплюючий спалах - і башту заклинило. До цієї хвилини екіпаж уже підбив п’ять танків, а тут така невдача. До того ж вийшов із ладу зв’язок із корпусом, батальйон Шухляєва виявився у відриві від головних сил.

Спасибі туману - він допоміг потай увійти до лісу, А коли він розвіявся, раптом побачили, як по лощині довжелезною змією повзе танкова колона гітлерівців. У них - не менше сотні машин, у нас - дванадцять, однак

337

Шухляєв скомандував: “Вогонь!”. Дерева надійно прикривали стріляючих: скільки фашистів згоріло в тій лощині...

Святослав Олексійович розгортає на підлозі вели­чезну карту - на столі такій нізащо не вміститись:

- Ось пам’ятна висота 254,5, тут поховали парторга другої роти командира танка - лейтенанта Шеломова і бойових його друзів... Славгородок - тут, пам’я­тається, сильно ударили ми по штабу есесівського пол­ку. Ось коли я працював! Казанцев навіть лаявся - гільзи від мого кулемета забились під його важелі... Тростянець... Прагнучи як можна швидше зайняти цей важливий залізничний вузол, ледве встигали заправляти машини пальним. Фронт залишився далеко позаду, ми йшли не по шосе, а цілиною, тому в Тростянці “тилові” гітлерівці, які нічого не підозрювали, раптом побачивши вісім радянських танків, були у великій паніці. Шуму ми там наробили багато! Пам’ятаю, оглянувся на Сашу Земскова: він буквально приріс до розжареного куле­мета і косить їх, косить... А це дуже сумне для мене місце - залізнична станція Боромля: тут Сашу поховав...

Командир батальйону капітан Шухляєв за мужність і хоробрість, виявлені в боях із ворогом, одержав високе звання Героя Радянського Союзу.

У танковому екіпажі Івана Шухляєва при визволенні Тростянця був радист Святослав Попов. Він теж удосто­єний звання Героя Радянського Союзу.²⁰³

Визволяючи Тростянець, хоробро бився з ворогом командир танкового взводу лейтенант Фатих Шаріпов. Він учасник боїв під Москвою, в Донбасі, на Курській дузі, на Лівобережній Україні.

Зразки мужності і героїзму в боях за наше рідне місто проявили два старших лейтенанти, командири зенітних батарей Іван Сорокін та Віктор Козлов. їм теж присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Їхні бата­реї,

338

прибувши в 1943 році до Тростянця, мали вже на своєму рахунку по 18 збитих літаків противника. Тут вони набагато збільшили свій рахунок.

Слід згадати й інших активних учасників визволення нашої місцевості. Старший лейтенант Сергій Миронов був командиром танкової роти. Бойові машини для цієї роти спорядили на свої заощадження робітники металургійного заводу з міста Викси (Горьківська область). У Миронова був екіпаж-сім’я: разом із ним у танку воював батько - механік-водій і брат - баштовий стрілець.

У Тростянці рота Миронова хоробро билася з “тигра­ми” танкової дивізії СС “Велика Німеччина".

Зразки мужності і відваги показали й інші бійці та офіцери. Сержант Григорій Задоров проникнув у розташування ворога, захопив “тигра" і привів його у свою частину. Танкіст Гришин із гармати свого танка підбив на станції Смородине німецький паровоз, і через це німці не змогли вивезти ешелон із радянськими військовополоненими.

Хоробро билися з ворогом у районі міста воїни з дивізіону “катюш” - командир взводу лейтенант Калмичевський, командир мінометного розрахунку Микола Дяченко, навідник Іван Антонов, бійці Павло Горланов, Володимир Котельников, Анатолій Синявін.

У визволенні м. Тростянця брали участь жителі району:

В. О. Яценко

В. А. Литвин

П. Є. Федченко

М. Д. Охріменко

З. П. Ємець

Н. Г. Салова

С. А. Довженко

Г. С. Абросимова

І. Ф. Сотніков

339

І. В. Лучанінов

П. А. Мироненко

О. П. Толубенко

М. М. Чернець

І. Т. Нужненко

І. У. Манойленко

В. Й. Максак

М. П. Осьоннов

М. І. Звонко

Ф. М. Захарченко

О. І. Петухов

Рішенням виконкому міської Ради народних депу­татів 9 серпня 1971 року присвоєно звання “Почесний громадянин міста Тростянця” колишньому командиру 398-го танкового батальйону І. В. Шухляєву, командиру роти, Герою Радянського Союзу Ф. З. Шаріпову, стрілку-радисту С. Попову, механіку-водію танка М. В. Казанцеву. Одна з вулиць носить ім'я лейтенанта Сергія Гришина, який загинув при визволенні Тростянця.

На честь воїнів-визволителів 10-го танкового корпусу на привокзальній площі ст. Смородине (м. Тростянець) на високому постаменті встановлено танк Т-34.²⁰⁴