Голодомор 1932 - 1933 рр. Причини голоду

Однією з найтрагічніших подій в історії народу України XX століття є голод 1932-1933 рр. Це один із найбільших злочинів сталінщини перед українством. Встановити кількість померлих точно неможливо. Дослідники обґрунтовують різні дані: від 3 до 7 млн. чоловік - це прямі втрати від голоду.

За підрахунками відомого українського історика В. А. Смолія, від голоду загинуло до 10 млн. чоловік. За даними Всесоюзного перепису, населення в 1939 р. у порівнянні із 1926 р. на Україні зменшилося на 10%.

Чому ж стало можливим таке лихо? Історики одностайні у своїх висновках - голод був штучно створений сталінським режимом. Причиною цього стало масове вилучення хліба з українського села. Протягом січня-листопада 1930 року було заготовлено 400, 1931р. - 380 млн. пудів хліба. У 1931 році в багатьох селян вилу­чили майже все зерно, голод стукав до селянських осель. Ослаблене селянство, яке через колгоспну сис­тему фактично не було зацікавлене в результатах сво­єї праці, не могло ефективно провести посівну кампа­нію 1932 р. На 20 травня 1932 року в республіці було засіяно трохи більше половини запланованих площ. Як

174

результат, урожай був отриманий на 12% менший, ніж у попередні роки. План хлібозаготівель був доведений республіці непосильний - 356 млн. пудів. Його необ­хідно було виконати до 15 жовтня. Почали застосову­ватися масові репресії. Однак на 1 листопада 1932 року було заготовлено лише 195 млн. пудів зерна, що ста­новило 54,8%. З 30 жовтня 1932 р. в Україні діяла над­звичайна хлібозаготівельна комісія, очолювана В.Мо­лотовим, яка шляхом жорстоких репресій викачала з українського селянства додатково 89,5 млн. пудів зерна.

Ще напередодні збирання врожаю наприкінці лип­ня 1932 року через нестачу продуктів селяни почали вночі зрізати колоски на полях, де до колективізації працювали як повноправні господарі.

7 серпня 1932 року Й.Сталін власноруч підписав закон про охорону соціалістичної власності, який пе­редбачав за такі дії розстріл або 10 років ув’язнення з конфіскацією майна. Сучасники цей закон назвали "законом про п’ять колосків”.

Дослідники по-різному називають ті жахливі події: голод, великий голод, голодомор, людомор.

Однак, найвичерпнішою категорією для з’ясування причин та наслідків голоду є термін “геноцид”, що за нормами міжнародного права означає повне або част­кове винищення національної, етнічної, расової чи релі­гійної групи.

Доказом геноциду є свідоме створення владою та­ких умов життя, що призвели до масової смерті мільйо­ни українських селян. Зокрема, постанова Раднаркому УPCP "Про заходи підсилення хлібозаготівлі”, яку було ухвалено 20 листопада 1932 року, за своїм змістом на­гадувала смертний вирок:

“З оголошенням цієї постанови припинити видачу будь-яких натуральних авансів по всіх колгоспах, що

175

незадовільно виконують плани хлібозаготівель". У кол­госпників, які одержали хліб раніше цієї постанови, ма­сово його вилучали. Злочинні дії уповноважених по хлібозаготівлях і захищала ця урядова постанова. За­значимо, що на весну 1933 року майже половина кол­госпів України не розрахувалася з колгоспниками, тоб­то їм не видали жодного грама хліба.

6 грудня 1932 року голова РНК УРСР В.Чубар під­писав постанову “Про занесення на чорну, дошку, сіл, які злісно саботують хлібозаготівлі”.

Урядовці знали про справжній стан на селі, але слу­хняно виконували накази. Зокрема, той же В.Чубар мав вичерпну інформацію про стан заготівель у кожному районі. Валовий збір зернових у 1932 році становив 12,8 мільйона тонн, а вивезли з України 7 мільйонів тонн. Отже, залишилось зерна, якого ледве вистачало для посіву. Навіть жахливі картини голодомору не стрима­ли винуватців трагедії від подальшого застосування масових репресій, що зайвий раз підкреслює свідому акцію проти українських селян. Так, у липні 1933 року, коли в селах склалася найжахливіша обстановка, нар-комзем України О. В. Одинцов повідомив С. В. Косіора про те, що у відповідності з телеграмами Сталіна та Молотова підготовлено проект постанови ЦК КП(б)У та РНК УРСР "Про порядок видачі хлібних авансів у кол­госпах з урожаю 1933 року на внутріколгоспні потре­би”. Знову категорично заборонялося витрачати хліб на громадське харчування в колгоспах.

У серпні 1933 року Політбюро ЦК КП(б)У визнало за необхідне і надалі застосовувати репресії до колго­спів та одноосібників, що не виконували сумнозвісних планів. З'ясуванням цього питання займалися Генера­льний секретар ЦК КП(б)У С. В. Косіор та московський емісар П. П. Постишев. Таким чином, навіть попередній аналіз згаданих постанов свідчить про те, що уряд цілком

176

свідомо залишив мільйони людей без засобів до існування. Саме це призвело до масової смерті украї­нських селян.¹⁰⁰

Чи знало керівництво країни про загрозливе стано­вище на місцях? Може, в Москві були погано поінфор­мовані? Однозначну відповідь на питання дав колишній секретар КП(б)У і Харківського обкому та міському партії О. Я. Терехов. Як згадував у 1964 р., за дорученням пар­тій но-державного керівництва України він при зустрічі зі Сталіним намагався розповісти йому про голод у республіці і непосильні плани хлібозаготівлі. Але ген­сек різко обірвав співбесідника в'їдливою тирадою: “Нам говорили, що ви, товаришу Терехов, добрий ора­тор. Виявляється, що ви добрий розповідач - вигадали таку казку про голод, думаєте нас залякати, але - не вийде! Чи не краще вам залишити пости секретаря ЦК КП(б)У і піти працювати до спілки письменників - бу­дете казки писати, а дурні будуть читати”. Невдовзі Терехова з посади звільнили. На його місце було при­значено П. П. Постишева. Відряджаючи свого ставленика в Україну, Сталін у присутності Молотова, Калініна, Ка­гановича, Косіора, хитро посміхаючись, сказав (приміт­ки в дужках автора); “Ты, Паша, назначен нами туда в роли Главгола (Головнокомандуючого голодом) и этим оружием сделаешь больше, чем Семен (Будьонний) не­сколькими армиями. Стасик (Косіор) немного расте­рялся, а у тебя рука железная, на этих слизняков (Чу­бар, Петровський) не обращайте внимания“. Одна ця, сповнена цинізму, фраза говорить багато про що. Ста­лін і його "соратники” добре знали обстановку в Укра­їні, але нічого не робили для полегшення становища. Більше того, штучно загострюючи і так великі труднощі з продовольством, прирікали мільйони людей на голо­дну смерть. Це був геноцид проти цілого народу...

Прибувши у березні 1933 року до столиці України

177

Харкова, Постишев, аби сховати кінці у воду, наказав припинити ведення статистики померлих від голоду. Жертв від цього не поменшало. Навпаки, “голодні реп­ресії" посилились, хлібозаготівельна політика стала ще жорстокішою.