Війна продовжувалася...

Територія нашого району була звільнена від німецько-фашистських загарбників, але Велика Вітчизняна війна продовжувалася, і тисячі наших земляків перебували на фронті, наближаючи Перемогу.

21 серпня 1943 року газета "За перемогу“ надру­кувала лист батьків сину-воїнові Червоної Армії Єлисею Убийконю, уродженцю с. Криничне Тростянецького району, із батьківським наказом нещадно громити во­рога і визволити з фашистської неволі своїх земляків. Ось його зміст.

"Дорогий синку!

Привіт тобі, синок, від батьків - батька Мойсея Анд­рійовича і матері Марії Гаврилівни. Кланяємося ми й товаришам твоїм, Єлисею! Якби ти тільки знав, що гади зробили з нашим селом, з людьми! Воно стало як по­кійник: душу з нього витягли фашисти, спаплюжили. Ву­лиці заросли бур'яном, на них - мертва тиша; Не видно людёй, не чути ні дівочого сміху, ні пісень, ні гамору ді­твори.

358

Ти мріяв про зустріч з нареченою, коханою Галею, їй ти листи писав зворушливі, задушевні, чекав із не­терпінням часу зустрічі. Немає твоєї нареченої. Вкра­ли її гади. Пограбували тебе. Вивезли її на чужину, на каторгу, в тричі прокляту Німеччину.

Доля не пощадила і твого брата, Василька. Христо­продавець староста викликав хлопця із двору, і наки­нулися на нього фріци, побили, а потім закрили рота і повезли. Мабуть, його і в живих уже немає, нашого си­ночка.

Не тільки нас спіткала така доля. Якщо побачиш Микиту Логвиненка, нашого сусіда, передай йому, що немає в селі сестри його Марфи - вона вивезена до фашистської Німеччини. Микола Моїсеєнко не знайде своєї доньки Надії, а Яків Луценко не зустрінеться з донькою Марійкою: Наталя і Катя - рідні сестри Пантелія Кошеля, загнані в неволю, закуті в кайдани. До сотні молодих парубків і дівчат викрали німці перед відступом.

А село твоє, сам знаєш, маленьке, дворів небагато, і ось спустіло воно...

Виконай, Єлисею, наш наказ: врятуй наречену і бра­та своїх від загибелі, вирви з неволі, поверни на Батькі­вщину. Передай наш батьківський наказ і всім своїм товаришам по зброї:

Бийте, синки, німця, не жаліючи! Нікому з них не да­вайте пощади. Смерть за смерть, кров за кров!

Ось із цією думкою йди в бій і ти, Єлисею. Виконуй з гідністю наказ батька і матері, постарілих від горя і страждань, життя не жаліючи свого.

Кланяємося тобі й друзям твоїм низько-низько і бажаємо успіху великого до швидкої перемоги над лютим фашистом.

Батьки твої - Мойсей Андрійович і Марія Гаврилівна Убийконі.²⁰⁶

359

Немає можливості описати бойові звитяги всіх на­ших земляків. Дамо лише характеристику трьом із них: І. І. Цьоми і М. Я. Усенка із с. Мащанки та Т. Г. Громового із с. Смородиного.

Іван Іванович Цьома, 1917 року народження, незадовго до війни закінчив військове льотне училище. Брав участь у боях на Халхін-Голі. Війну зустрів уже зрілим пілотом, командиром ланки. Воював відважно, користувався особливим авторитетом у командування і серед своїх бойових друзів-пілотів. Намагався найбільше зробити для перемоги і при цьому понести найменші втрати. Де можливо було, під небезпеку підставляв себе, щоб відвести від неї своїх товаришів. Що це було дійсно так, стверджує його смерть.

Восени 1943. року, коли уже наші війська вийшли на лінію Дніпра, капітан І. І. Цьома з групою молодих пі­лотів поїхав у тил одержувати літаки для своєї части­ни. На той час він вирішив сам особисто опробувати в польоті кожний одержуваний літак. Він був команди­ром ескадрильї і одночасно замісником командира авіа­ційного полку. Знаючи, що з ним молоді пілоти, які мають малий досвід, він вирішив сам опробувати в польо­ті кожен одержуваний літак. Це не було його службовим обов’язком. Тут у нього взяла верх совість і почут­тя відповідальності за інших. На п’яти літаках він побу­вав у повітрі, переконався в їх надійності. На шостому був його останній політ і останні хвилини життя.

Порівняно молодшим від нього був Михайло Яко­вич Усенко, 1925 року народження. В армію був при­званий на початку березня 1943 року (коли перший раз було звільнено село). Служив у окремій моторизо­ваній інженерно-розвідувальній роті, яка входила до скла­ду 40-ї армії. Був командиром відділення розвідників. Його бойовий шлях так описує колишній учитель шко­ли Володимир Андрійович Мозговий.

360

За час служби в розвідроті сержант М. Я. Усенко зі своїм відділенням сім разів переходив лінію фронту і проникав у тил ворога на глибину до 70-100 км. За­вдання командування по розвідці оборонних споруд ворога, мінуванні і підриву залізничного полотна, заліз­ничних та шосейних мостів у тилу ворога завжди вико­нував цілком і в установлений час. Розвідувальні дані, добуті Усенком, завжди були точними і цінними для командування.

У бойовій обстановці М. Я. Усенко діяв упевнено, про­являв безстрашність і винахідливість. Ось лише один епізод із бойової діяльності відділення Усенка в тилу ворога. Влітку 1944, коли війська підійшли до Карпат і знаходилися на території Румунії, відділення Усенка ді­стало бойове завдання розвідати гірські перевали че­рез Карпати і знайти зручні шляхи для військ, які пови­нні були звільнити від фашистських військ Трансільва­нію.

Відділення Усенка, діючи в тилу ворога, виконало це завдання, а на зворотному шляху в лісі оточило роту угорських солдат і полонило її.

Уся рота ворожих солдат у складі 70 чоловік була переведена через лінію фронту, і полонених здано в штаб з’єднання. Загинув Михайло в квітні 1945 року, не доживши до кінця війни кілька тижнів.

Коли був живий його батько, то в нього зберігалися Михайлові нагороди - ордени “Бойового Червоного Прапора", “Вітчизняної війни”, “Червоної Зірки”, кілька медалей.

Славний бойовий шлях пройшов Тихін Григорович Громовий, кавалер 2-х орденів Слави. Подвиг він здій­снив на початку 1945 року.

Вночі форсували Одер, гармата сержанта Громового провалилася під лід. Щоб урятувати її, він з товаришами кинувся у крижану воду. Батарея, захопивши плацдарм,

361

закріпилася на висоті. Німці, відчуваючи приреченість, намагалися захопити її. Спочатку артпідготовка, потім наліт ворожих літаків. Щільність вибухів була настільки великою, що на висоті не залишилося жодного дерева. Потім в атаку пішли фашистські танки. У жорстокому бою фашисти знищили 2 гармати. Дві гармати, утому числі і гармата сержанта Громового, продовжували бій, знищуючи ворожі танки. Ворог не пройшов, уцілілі танки втекли з поля бою. У цьому бою відважний артилерист втратив свого бойового побратима - земляка Дмитра Пантюменка.