Звільнення села боромлі

Із 10 серпня почалися запеклі десятиденні бої за визволення села Боромлі, у яких загинуло майже 560 радянських воїнів.

Фашисти зайняли тут вигідний рубіж - це західні висоти і околиці села. На раніше підготовлені позиції, із яких прострілювався кожен метр землі, ворог стягнув великі сили. Першу лінію німецької оборони зайняли 166 піхотна і 7 танкова дивізія, а з району станції Боромлі вогнем важких гармат їх підтримував бронепоїзд. Із лісу били далекобійні гармати, із повітря наземні частини прикривала велика кількість літаків.

340

Перед нашими військами були рівні заболочені луки, які на захід переходили у висоти. На північній околиці Боромлі наступали частини 23-ї стрілецької дивізії Виснажливі бої в центрі і на південній околиці села вела 161-а Червонопрапорна Ордена Богдана Хмельницького Станіславська стрілецька дивізія, яка пройшла славний бойовий шлях від Ростова до Златої Праги, звільнивши сотні населених пунктів від ворога. 32 її воїни отримали високе звання Героя Радянського Союзу. Героєм Радянського Союзу став і командир дивізії генерал-майор П. В. Тертичний.

Наша розповідь про бої за звільнення села базується на свідченнях учасників звільнення С. А. Довженка, В. А.Мозгового і багатьох інших, а також на підставі книги М. К. Смольного "7000 километров в боях и походах”.

Це було 9 серпня 1943 року. По дорозі з Жигайлівки біля Шевченкового Гаю в Боромлю мчав радянський танк. Його командир лейтенант Кузнєцов мав завдання: розвідати сили ворога. Незадовго перед цим він писав додому: "Дорогий тату! Сьогодні відбулася “зустріч” із гітлерівцями. Дали наші танкісти їм жару. Я особисто знищив ворожий танк, протитанкову гармату і сотні солдатів і офіцерів. Давили їх, гадів, без всякого жалю”.

... Мчить танк. На великій швидкості проноситься перед вогньовими позиціями німців, лейтенант пильно дивиться в оглядову щілину, фіксує вогневі точки ворога, скупчення танків, іншої техніки.

Лейтенант уже завершував виконання бойового зав­дання. Він висунувся з люка башти. Його русявий чуб виднівся з-під шолома танкіста. І в цей час у повітрі просвистів осколок ворожого снаряда. Не стало лейтенанта.

Пізно ввечері 9 серпня частини дивізії вийшли на підступи до Боромлі.

Генерал-майор П. В. Тертичний поставив завдання частинам і наказав на світанку перейти в атаку.

341

На північно-східну окраїну Боромлі готувався нас­тупати 575-й полк. На позиціях мінометної роти 2-го батальйону чекали сигналу відкриття вогню. Командир обслуги сержант Ф. М. Рева стояв біля міномета, пильно роздивляючись село, яке потопало в зелені.

- Що видивляєшся, Федоре Максимовичу? - запитав старший сержант Отурбеков.

- Хату свою, - відповів Рева.

- Жартуєш, Максимовичу?

- Навіщо?

Різні трапляються несподіванки на війні. А тут тра­пилося таке: батальйон, у якому служив Ф. М. Рева, вийшов прямо на гамазей (нині зерносховище колгоспу “Гігант", що на виході з села Боромлі). Кожен кущик був тут йому знайомий, рідний із дитинства.

Німці встигли закріпитись на височині, що на заході від Боромлі, звідки проглядається і прострілюється вся місцевість на схід. Одержано наказ: розвідати розта­шування ворога, знайти можливість непомітно зайти в його тил, щоб вибити з пануючої над місцевістю височини. Спіткала гірка невдача, потрапили на ворожу засаду. Чимало бійців враз були підкошені вогнем кулеметів.

- Як зараз бачу товаришів по зброї, із якими доводилось і відступати, і багато раз ділити радість перемог. Ось тут, у ста метрах від моєї хати, на нашій Загреблі, вони полягли. Із ними і наш командир баталь­йону. Тоді один з бійців із в’язкою гранат, на Лободівці, підірвав німецького “тигра”. Довелось окопуватись,” - згадував Рева.

Як тільки почало розвиднятися, надійшла команда: “Вогонь!”, і артилеристи почали бій. Потім стрілецькі шеренги піднялися в атаку. Услід за ними поспішили мінометники. Просуваючись по городах, сержант увесь час тримав напрямок на свою хату.

343

Удень і вночі велася через долину справжня вогнева дуель. Вночі теж було все на виду: то тут, то там горіли хати, сараї, підпалені німцями. Згоріла на очах у гос­подаря і хата Ф. М. Реви. Всього 200 метрів було до неї, а залишити свій бойовий пост не міг.

А одного разу, 13 серпня, десь за південь, німці великими силами пішли в контратаку, прикриті суціль­ним артилерійським і мінометним вогнем. У власній крові захлинулись атакуючі, вони були повністю роз­громлені, більше сотні солдат і офіцерів було взято в полон.

За цей бій, за власну хату, у прямому розумінні, Федору Максимовичу командир дивізії приколов на гімнастерку ще одну медаль “За відвагу”.

Долю битви за Боромлю вирішив сміливий маневр 565-го полку майора О. О. Єрмолаєва. Він наказав одно­му батальйону наступати з фронту, а іншим двом - нанести удар по флангу в напрямку південної околиці села. Цей маневр був несподіванкою для ворога. Диві­зія почала відвойовувати населений пункт і вийшла до річки Боромлі.

Для того, щоб розвинути наступ, генерал-майор П. В. Тертичний ввів до бою на лівому фланзі свій другий ешелон - 569-й полк майора В. Я. Нагіна. Його підроз­діли дружним натиском форсували річку і відтіснили фашистів до залізниці. Тут також перейшли річку й інші полки.

Частина дивізії, тиснучи ворога, вдень 10 серпня підійшла до рубежу Новгородський, Микитівський. Тут на височинах, підготовлених для оборони, ворогу вдалось затримати просування дивізії.

Багато прикрощів завдає частинам німецький бро­непоїзд, який курсував по залізничній лінії від Новго­родського до Вовкового. Його гармати і кулемети без­перервно обстрілювали бойові порядки підрозділів, які

344

прагнули перерізати залізничну лінію. Знищенню бронепоїзда перешкоджало те, що він пересувався в глибокій виїмці і був недоступний для обстрілу. Командуванню дивізії довелося звернутися за допомогою до авіаторів. Тільки після штурму ворожий бронепоїзд залишив поле битви.

У той же день 565-й полк зумів звільнити хутір Пархомівський. Наступаючі справа 237-а і зліва 206-а стрілецькі дивізії не мали змоги просуватися.

Німецько-фашистське командування, прагнучи затримати просування військ Воронезького фронту до Дніпра, неодноразово переходило до контратак, а на вигідних позиціях організувало сильну оборону. Так було на лінії 40-ї армії на ділянці Боромля - Тростянець. Запеклі бої на цьому рубежі не припинялися 5 діб. Ворожа піхота і танки, яких підтримували масивним вогнем артилерія і ударами авіація, майже кожного дня контратакували наші частини.

Вранці 11 серпня противник наніс одночасно два удари із районів лісу на північ від Новгородського і на південь радгоспу Микитівського у напрямку, який сходився до села Боромля.

До двох піхотних батальйонів німців, яких підтри­мували 20 танків, рушили на лівофланговий 569-й полк. Воїни мужньо зустріли натиск. Першими вступили в бій артилеристи полкової батареї капітана В. С. Закаряна. По його команді батареї 76-мм гармат були зняті з закритих вогневих позицій і встановлені на пряму ціль. Швидше за всіх виконала наказ обслуга комсо­мольця сержанта М. М. Зубкова (заряджаючий З. Є. Міщенко, замковий Є. П. Щербак, снарядний І. М. Собенко). Він же першим розпочав вогонь. Декількома пос­трілами артилеристи підбили танк, але інші продов­жували повзти, прикриваючи собою піхоту.

345

На допомогу прийшли обслуги 2-ї батареї 413-го окремого винищувально-протитанкового дивізіону лейтенанта Є. Г. Котовича. Першими пострілами гармата сержанта В. О. Кулигіна підбила ворожу машину. Друга загорілася від снарядів, які були пущені обслугою сержанта І. С. Яценка. Але танки, які уціліли, продовжували наступати. На великій швидкості вони увірвалися на вогневу позицію. Незламну стійкість проявив тяжкопоранений командир взводу молодший сержант П. І. Сабодаж. Коли одна із машин опинилася від нього в двадцяти метрах, він зібрав останні сили і жбурнув під гусінь протитанкову гранату. Артилеристи, у тому числі рядові B. C. Вечірній, С. П. Наумов, А. В. Смирнов, І. І. Сурженков, боролися хоробро із ворогом. Але сили були нерівні. На батареї в живих залишилося тільки троє воїнів.

Ось що писав у той час командир батареї Є. Г. Котович батькові загиблого бійця В.Вечірнього С. І. Вечір­ньому: “Наша батарея вела жорстокі бої в с. Боромлі на висоті 180 метрів. На наші гармати йшло 14 “тигрів", і ми вступили з ними в гарматну дуель. Ваш син Василь знаходився на вогньових позиціях, де був і я. Ми під­били кілька танків противника і знищили багато піхоти. Прямими попаданнями танків було знищено кілька наших гармат і виведено з ладу їх розрахунки. Уцілілі гармати ще вели бій з “тиграми". Коли й ці гармати були розбиті, був тяжко поранений і ваш Вася. Командир взводу лейтенант Сабодаж теж був поранений, але встав перед "тигром" на весь зріст і, вмираючи, кинув під танк гранату. Танк устиг підім'яти гусеницями героя, але й сам, підбитий, зупинився. Нас залишилося п’ятеро з усієї батареї, у тому числі поранений Вася. Танки стали розстрілювати нас у притул, утюжили гусеницями. Вася не покинув вогньову позицію. Поки в нього билося серце, він хоробро

346

відстрілювався. Воїн чесно виконав свій обов'язок перед Батьківщиною.

Так загинули мої кращі бойові товариші: лейтенант Сабодаж, сержант Яценко, Веселов, Жагулін, рядові Василь Вечірній, Наумов, Смирнов”.

Противнику вдалося просунутися до флангу полку, але тут він наштовхнувся на автоматно-кулеметний вогонь бійців 3-го батальйону. Комбат майор Г. М. Абдуханян і його замісник із політичної частини старший лейтенант А. Л. Вістряков кинулись до передніх окопів. Бій був тяжкий, їм самим довелося з автоматами в руках відбивати ворожий наступ.

Серед воїнів виділився могутнім зростом командир взводу лейтенант С. П. Красноусов. У вогняній сутичці він зіткнувся з п’ятьма фашистами, трьох убив. Але закінчились набої. Тоді командир взводу схопив автомат за дуло і вдарив ним по касці четвертого. Із п’ятим розправились бійці, які прийшли на допомогу. За подвиги в боях під Боромлею лейтенант Степан Пет­рович Красноусов був нагороджений орденом Чер­воного Прапора.

У цій битві велику мужність проявив телефоніст роти зв’язку 569-го полку комсомолець єфрейтор С. М. Без­бородов. Під ворожим вогнем, по поритій окопами височині, воїн пересувався перебіжками чи по-пластунськи біля проводів, відшукуючи і ремонтуючи пошкоджений кабель. За день ним було ліквідовано більше десяти обривів. Його героїчні вчинки були високо оцінені командуванням. Через деякий час на грудях цього бійця поряд із медаллю "За відвагу” засяяв орден Червоної Зірки.

У центрі бойової позиції дивізії контратаки противника відбивали підрозділи 565-го полку. На 9-у роту лейтенанта М. І. Чернаткіна наступав майже батальйон німців при підтримці шести танків. Поєдинок

347

із броньованими машинами вели обслуги батареї старшого лейтенанта А. П. Пєшкова. Першими пос­трілами було підбито дві ворожі машини. Інші повернули,

Перегрупувавши свої сили, фашисти знову кинулись у контратаку. На цей раз піхоту підтримувало десять танків. Артилеристи змогли знищити чотири танки, але інші увірвалися на позиції роти.

Приклад мужності і витримки показав своїм підлеглим командир роти лейтенант М. І. Чернаткін. У той час, коли ворожі танки на великій швидкості наближалися до його окопу, тяжкопоранений офіцер, зібравши останні сили, кинув гранату. Одна з німецьких машин зупинилася, інші почали відходити. Втративши п'ять танків і не один десяток солдатів, ворог відступив.

На правому фланзі дивізії напади противника відбивав 575-й полк. Вранці з боку східного узлісся, обігнувши населений пункт Новгородське, німецькі шеренги під прикриттям артилерійського вогню пішли на його позиції - прямо на правофланговий 2-й батальйон. Командир батальйону капітан М. Л. Береж­ко, оцінивши сили противника, швидко розвернув роту в напрямку атакуючих шеренг німців. Сильний вогонь із різних видів гармат примусив їх залягти.

Висота, яку треба було взяти підрозділу Шнецвеса, мала велике стратегічне значення. Підступи до неї прострілювались противником, а на шляху був водний рубіж. Розвідка, проведена сержантом Коваленком, да­ла цінні дані. Командир підрозділу ще раз продумав хід бою. Бійці крадькома підійшли до річки і рішуче форсували її.

Наступ розпочався на світанку. Офіцер Смирнов зі своїми бійцями став обходити противника справа, а інші атакували його в лоб.

348

Коли до окопів залишилося 20 метрів, почулося грізне “ура". Бійці навально кинулися на ворога. Такої сутички не пам’ятають навіть бувалі солдати. Першими увір­валися до окопів ворога бійці Лебедєва. Старший сержант Дубинський, інтенсивно ведучи вогонь зі сво­го автомата, знищив багато німців і захопив у полон трьох офіцерів. У перших рядах наших бійців героїчно бились із фашистами орденоносець комсорг Сагибеков і комсомолець Щебьонкін. Вони знищили немало фріців.

Сержант Прижановський, який безстрашно кинувся у гущу німців, знищив 12 гітлерівців і одного захопив у полон, 70 гітлерівців убив із танкового кулемета лей­тенант Сергеєв. Висока бойова готовність бійців і командирів вирішила успіх операції на нашу користь. Висота була взята,. Противник втратив близько 200 чоловік. Швидким маневром наші підрозділи оволоділи кількома населеними пунктами. Виключну стійкість і відвагу в цих наступальних боях виявив Смагін і його воїни. Підрозділу було наказано вибити противника з важливого рубежу. Німці, зосередивши на вузькій ді­лянці велику кількість мінометів і артилерії, відкрили по наших наступаючих порядках такий смертоносний вогонь, що, здавалось, немає сили, яка б розтрощила ворога. Однак смагінці не здригнулись. Наслідуючи приклад свого командира, вони ринулись уперед, і, прокладаючи шлях свинцем і гранатами, увірвались до німецьких траншей.

Ворог хотів будь-якою ціною повернути втрачені позиції. Він кидав у контратаки все нові і нові сили. Смагінці підпускали фріців на близьку відстань і відкривали шквальний рушнично-кулеметний вогонь. Минали хвилини, ряди гітлерівців ріділи і панічно втіка­ли. Ворог повторив контратаку. На цей раз німці пішли вперед у супроводі танків. Коли вони підійшли до позиції батальйону, здавалось, ще б хвилина - і ворог

349

прорветься в тил. Допомогла артилерія. Командир пол­ку перекинув на правий фланг дві гармати лід коман­дуванням лейтенанта М. А. Ломінашвілі. Але ще не встиг­ли вони вступити в бій, як одну з них було підбито. Артилеристи змінили бойову позицію.

Та німці лізли знову і знову.

"Провчимо гадів, щоб не лізли!” - почули бійці голос свого командира Смагіна.

І знову гітлерівці, несучи важкі втрати, відкотились назад.

За короткий час смагінці відбили 9 атак. Вони не пропустили ворога, а, обезкровивши його, самі ринулись вперед.

У цих боях командира важко поранило, але мужній офіцер продовжував керувати боєм.

До прицілу однієї гармати припав наводчик єфрей­тор М. В. Скляр. Хоч ворог вів вогонь із усіх гармат, він пильно почав цілитися. До ворожих машин залишилося не більше двохсот метрів, коли пролунав постріл. Один із танків загорівся. Інші відійшли. За ними йшла піхота. Повторний ворожий напад було відбито. За цей подвиг Микола Васильович Скляр був нагороджений орденом Червоного Прапора.

У цих боях виявила мужність і медична сестра стрілецького полку Раїса Дракіна. В одному із жорстоких боїв за Боромлю наші бійці відбили кілька ворожих атак. Разом із воїнами-автоматниками лейтенанта Чечихіна діяла і Раїса Дракіна.

Надаючи допомогу пораненим, вона переносила їх у безпечне місце, а потім поверталась на передову і під вогнем ворога продовжувала свою справу. Багато пора­нених врятувала відважна дівчина, Був випадок, коли ворожий снаряд розірвався втрьох метрах від неї. Вибу­хова хвиля збила її з ніг і контузила, осколки в багатьох місцях продірявили шинель. Раїсу засипало землею, але

350

вона знайшла в собі сили, щоб знову надавати допомогу пораненим воїнам. За мужність у боях медичній сестрі одній із перших у дивізії був вручений орден Вітчизняної війни.

Між тим противник ввів у бій інші ешелони. Йому вдалося вийти на фланг дивізії, За дозволом командира корпусу частини почали відходити на лівий берег річки Боромлі.

Над полем бою з’явилися ворожі бомбардувальники. Колони, які відходили, зазнали бомбових ударів, але шкоди вони принесли мало: їм вдалось розосередитись. Але німецькі стерв'ятники знищили міст через річку.

За відбудову мосту взялись військові саперної роти капітана С. В. Черепанова. Лунали вибухи, хвилями підіймалась земля, але сапери старший сержант М. П. Москвин, єфрейтори В. І. Смирнов і М. В. Черняков працювали, не втрачаючи спокою. Міст був від­новлений.

У другій половині дня дивізія організовано відійшла за річку і зайняла оборону на її східному березі від північної околиці села Боромлі до Вовкового. П’ять діб дивізія стояла на смерть на цьому рубежі, відбиваючи шалені атаки ворога.

У боях за звільнення села брало участь багато боромлян. Разом зі своїми товаришами В. А. Мозговий ставив мінні поля на танконебезпечних напрямках, мінував можливі напрямки наступу ворога. Робити це доводилося лежачи, так як підняти голову через обстріл було неможливо. Володимир Андрійович безпосе­редньо діяв у східній та північно-східній частині села (територія нинішнього колгоспу “Маяк”). У ці дні йому пощастило протягом двох годин зустрічатися зі своєю мамою, братом, сестрою. Після звільнення села В. А. Мозговий воював на різних фронтах до закінчення війни, був розвідником. За виконання завдань він нагороджений

351

командуванням орденами Вітчизняної війни та Червоної Зірки, багатьма медалями.

Після закінчення війни Володимир Андрійович протягом багатьох років працював на ниві народної освіти в школах району, а також у нашому селі, виховуючи підростаюче покоління.

Своє рідне село звільняв і старшина С. А. Довженко. Йому добре відома кожна стежинка, вулиця. Це доз­волило швидко вибрати вигідну позицію для обладнання переправи через річку Боромлю. Двадцять п’ять хвилин вистачило підрозділу старшини С. А. Довженка для виконання завдання. Один із танків підрозділу потрапив у смугу, яка раніше була пристріляна німцями. Він ще й застряв у трясовині. Не думаючи про небезпеку, Степан Андрійович кинувся на допомогу екіпажу. Ворог, помітивши, що до першого танку підійшов другий і витягує його з трясовини, відкрив шалений вогонь. У цей час, по-пластунськи підповзши до танка, старшина Довженко вже зачіпав трос. Не встиг ворог влучити в ціль. Підрозділ знову знаходився у повному бойовому складі.

За подвиги під час визволення Боромлі багато воїнів Радянської Армії одержали бойові нагороди. Серед них був і старшина Довженко, На його грудях засяяла ме­даль “За відвагу".

Мужність і героїзм у боях при звільненні села, проя­вили кулеметники, якими командував Василь Андрійо­вич Литвин. Він постійно ділиться спогадами про ті жор­стокі бої з учнями школи.

У боях за рідне село брав участь Андрій Степанович Таценко. Його шлях до звільнення рідної домівки прохо­див через жорстокі битви війни, в тому числі і Курську дугу. Під час боїв Андрій Степанович побачив своїх сусідів і рідних. Це були короткі зустрічі в перервах між боями. Потім нові запеклі бої на території України, в одному з яких він загинув у січні 1944 року.

352

Село Боромлю звільняв і Микола Захарович Сивовол. Йому довелося разом із братом і батьком служити в одній батареї. їх так і звали - Сивовол старший, середній і менший, тобто Микола Захарович. Батарея на озброєнні мала потужні 203-і міліметрові гармати. Кожна з них мала таку велику вагу, що тракторами перевозили окремо дуло і лафет. Перше бойове хрещення Микола Захарович пройшов у найбільшій танковій битві часів другої світової війни, біля знаменитої Прохорівки на Курській дузі. Потім після Прохорівки служив радистом, корегуючи артиле­рійський вогонь. Під час боїв за звільнення села Мико­ла Захарович корегував артилерійський вогонь, перебуваючи на дзвіниці Хресто-Воздвиженської церкви.

19 серпня 1943 року село було повністю звільнене від фашистських окупантів. У цей день робітник лозомеблевої фабрики Я. Т. Рєпкін, який жив по сусідству зі школою, відкопав бюст В. І. Леніна і приніс командиру 161-ї дивізії генерал-майору В. П. Тертичному. Той поці­кавився історією бюста і повернув його школі.

У боях за визволення села взяли участь такі військові підрозділи:

- четверта інженерно-саперна рота другого танкового корпусу 40-ї Армії;

- 565, 569 і 575 полки 161-ї стрілецької дивізії;

- 413-й окремий протитанковий дивізіон;

- окремі військові підрозділи 132,206 і 237 стрілецьких дивізій.