Тема 1: Предмет, завдання та структура курсу.

Перелік питань самостійної роботи.

1. Концепція національного виховання.

2. Закон України про виховання дітей та підлітків.

1. Концепція національного виховання

Схвалена всеукраїнською педагогічною радою працівників освіти 30 червня 1994 року

З народженням дитини з'являється Всесвіт, у центр якого вселяється новонароджений. Цей мінливий Всесвіт розвиває дитину, надає їй досвіду у пізнанні цього ж Всесвіту.

Людські цивілізації витворили безліч виховних систем, відомих і невідомих, популярних і непопулярних, локальних і епохальних, кожна у яких посідає певне місце у вдосконаленні людини.

Кожний народ, витворюючи свою виховну систему, звертається до певних ідеалів, максимально заглиблюючись у сиву минувшину, та ідеал майбутнього. Творці виховних ідеалів у творенні душі й тіла людини використовували безліч прийомів і методів виховання відповідно до національних та релігійних традицій. Багато виховних ідеалів разом зі своїми народами пішли в небуття. На превелике щастя, українські виховні традиції, котрі існували протягом тисячоліть, пройшовши часи розквіту та занепаду, не випали з великої спіралі людської еволюції, постійно вкладаючи «українські виховні цеглини» від підмурка до вершин спільної культурної аури земного співтовариства.

Особливе місце в українських виховних системах відводилось індивідуальності дитини, що є основою розвитку в нескінченності сприйняття Всесвіту, гармонії індивідуального у множинному та множинного в індивідуальному.

Пізнання світу дитиною розпочинається в сім'ї, тому в концепції національного виховання стрижневим є сімейне виховання. Дідусь — бабуся, батько — мати, їхні діти — це згусток часу, неперервний зв'язок теперішнього, минулого і майбутнього. Сім'я — це гармонійний ланцюг розвитку людства.

Творець творить творіння. Творіння, розвиваючись, стає творцем, використовуючи його досвід, будучи одночасно в одній особі, діалектично поєднуючи творця і творіння.

Розуміння сім'єю вільного неперервного розвитку дитини закладає міцний підмурок ненасильницького співіснування дитини в сім'ї, суспільстві, пізнання неперервності і вічності і світобудови. Концепція дає змогу педагогам гармонійно ввійти на етапі переходу творіння у творця в його оточення, співпрацювати з дитиною, творити разом із нею. Ми практично відмовились від поняття «формування», яке протягом значного часу існувало у радянській педагогіці. До дитячої душі необхідно ніжно торкалися інструментами виховання, вміти і знати, як це зробити, щоб не зашкодити дитині, а допомогти струнам дитячої душі вільно виражати гаму почуттів. Тому концепція особливу увагу приділяє необхідності вчителю, вихователю постійно вдосконалювати свою майстерність, вміння аналізувати свої дії, вчасно вносити корекцію у взаємодіяльність.

З часом прийдемо де пізнаний дітьми світобудови у неперервному процесі, а не крізь вікна математики, фізики, хімії та ін. Концепція ставить саме такі завдання на майбутнє, враховуючи нинішній досвід та надбання минулих поколінь.

У виховній роботі важливо використати позитивний набуток не тільки багатьох поколінь свого народу, а й інших народів.

Українська виховна система має певні надбання. Тут ми можемо простежувати виховні елементи народів сходу і заходу, півдня і півночі. Тому дуже важливо, готуючи майбутнього педагога, вихователя, матір і батька, знайомити їх з різноманітними філософськими та релігійними течіями, діалектикою неперервності світобудови, щоб ці знання передавались дітям. Передавались, а не нав'язувалися, з тим, щоб дитина у зрілому віці побудувала власний Всесвіт, зі своїм розумінням, із розумінням гармонійного співіснування безлічі таких Всесвітів, у центрі кожного з яких знаходиться інша людина. Право на свій Всесвіті обов'язок поважати кожний з нескінченної кількості Всесвітів інших — таке право і обов'язок незаперечні. Ці поняття відображені концепцією в діалектичній єдності свободи та обов'язку.

Особлива увага в концепції приділяється творенню культурної аури людини. Адже людство на порозі третього тисячоліття робить кроки від розуміння людиною себе як «істоти розумної» ще й до «істоти культурної».

Будь-яка концепція для того, щоб не бути мертвонародженою, мусить давати педагогам можливість вільного творення, вдосконалення, переходу на вищий щабель взаємовідносин вихователь — вихованець. Концепцію ми розглядаємо як стартову лінію в творенні складного мережива краси виховання, любові та взаємолюбові у процесі пізнання і творення. Дієвість, життєздатність концепції, схваленої Управлінням виховної роботи Міністерства освіти України, Вченою радою інституту системних досліджень освіти, Всеукраїнською педагогічною радою, визначать батьки і діти, педагоги і вихованці і, зрештою,— час. Ми будемо вдячні за отримані листи з критикою, пропозиціями, спрямованими на вдосконалення виховання світлого творіння — дитини.