2. Закон України «Про виховання дітей та молоді»

РОЗДІЛ 1

Загальні положення

Стаття 1. Визначення термінів.

У цьому Законі терміни вживаються у такому значенні:

виховання — процес залучення особистості до засвоєння вироблених людством цінностей, створення сприятливих умов для реалізації нею свого природного потенціалу та творчого ставлення до життя, спрямований на утвердження суспільно значущих норм і правил поведінки особистості;

виховання дітей-інвалідів та дітей з вадами розумового або фізичного розвитку — забезпечення соціального розвитку сліпих, глухих, із зниженим зором і слухом, розумово відсталих та дітей з вадами мови; створення сприятливих умов для компенсації і корекції наявних у них ускладнень;

вихованець — суб'єкт виховного процесу, який свідомо засвоює морально-духовні цінності, на їх основі формує особистісні надбання, приймає самостійні рішення, покладає на себе відповідальність, здійснює свідомий життєвий вибір;

вихованість - результат виховання, який виявляється у соціально прийнятній поведінці особи, вмінні діяти справедливо, компетентно, на рівні вікових особливостей;

вихователь - особа або організація, які здійснюють виховання і несуть відповідальність за соціальний розвиток та діяльність вихованців;

виховна мета - забезпечення всебічного розвитку, гармонійності і цілісності особистості, її здібностей та обдаровань, збагачення на цій основі інтелектуального потенціалу народу, його духовності і культури, формування громадянина України, здатного до самостійного мислення, соціального вибору і подальшої діяльності;

виховний процес - створення базису формування особистісної культури, системи ціннісних ставлень до світу та до самого себе; забезпечення співробітництва вихователя і вихованця, спрямованого на за­своєння вироблених людством культурних цінностей;

виховні завдання - забезпечення виховання людини з демократичним світоглядом, яка поважає громадянські права і свободи, традиції народів і культур світу, національний, релігійний, мовний вибір кожної людини;

діти бездоглядні — діти, які підтримують контакт із сім'єю, але через малозабезпеченість сім'ї, різні види експлуатації, зловживання щодо дитини батьками та особами, які їх замінюють, проводять більшу частину часу поза сім'єю;

діти безпритульні — діти, які протягом тривалого чи нетривалого часу живуть поза сім'єю (діти-сироти або діти, які втратили зв'язок із батьками чи опікунами і не мають засобів до існування);

насильство психологічне - насильство, пов'язане з впливом одного чи більше суб'єктів на психіку іншого словесними образами чи погрозами, переслідуваннями, залякуваннями, наданням руйнівних психо-технологій якими навмисно спричиняється емоційна невпевненість, формується нездатність дитини чи молодої людини захистити себе, заподіюється або може заподіюватися шкода психічному здоров'ю;

насильство сексуальне - протиправне посягання на статеву недоторканність іншої людини, а також дії сексуального характеру стосовно неї;

насильство фізичне - навмисне заподіяння іншому суб'єкту тілесних ушкоджень, що може призвести або призвело до смерті постраждалого, порушення фізичного чи психічного здоров'я, заподіяння шкоди його честі і гідності;

національна ідея у вихованні - система цінностей, яка забезпечує самобутність нації, її прогресивний розвиток та культурну самоідентифікацію і сприяє формуванню міжетнічних та міждержавних відносин;

особистість — суспільна особа, яка вільно та відповідально визначає свою позицію серед інших, здатна до свідомих соціальних дій; орієнтується в своїй життєдіяльності на прийняті суспільством цінності;

принципи виховання — вихідні положення, що випливають із закономірностей виховання і визначають загальне спрямування виховного процесу, основні вимоги до його змісту, методики, організації;

розвиток особистості — послідовна якісна зміна свідомості та поведінки людини від народження і до кінця життя, становлення її як суспільної істоти з характерним способом буття;

самовиховання - активізація особистістю власних зусиль, спрямованих на зміну і вдосконалення моральної свідомості та поведінки;

соціально-правовий захист дітей — система організаційно-правових, фінансово-економічних, соціально-культурних, інформаційно-просвітницьких заходів органів державної влади, громадських організацій, що спрямовані на забезпечення соціально-виховної опіки над дітьми-сиротами, на зменшення впливу на дитину негативних факторів соціального ризику, створення для неї гарантованих, мінімально достатніх умов життєдіяльності.

Інші поняття і терміни вживаються у цьому Законі у значенні згідно з чинним законодавством України.

Стаття 2. Мета, завдання та зміст виховання.

Метою виховання є надання дітям та молоді допомоги в пізнанні і засвоєнні моральних та духовних цінностей, які відповідають стратегічній меті розвитку суспільства, забезпечують гармонію взаємин людини із соціальним і природним середовищем.

Повноцінна особистість формується лише в умовах свободи щодо соціальної і суспільної діяльності, моральної і правової відповідальності перед людьми.

Мета і завдання виховання визначаються на засадах культуро відповідності, засвоєння національного і загальнолюдського досвіду. Основними завданнями виховання є:

забезпечення високого рівня освіченості і вихованості свідомого громадянина України, здатного до засвоєння досягнень світової культури з урахуванням загальнонаціональних, регіональних та етнічних особливостей, до участі у забезпеченні соціально-економічного розвитку України;

утвердження високих ідеалів гуманістичної культури і демократичних взаємовідносин людей, захист прав, гідності і честі своєї Батьківщини;

створення гуманного і демократичного виховного середовища, мікрорайону, регіону;

сприяння становленню особистості в усіх її демократичних, гуманістичних, інтелектуальних і культурних проявах;

розвиток самосвідомості, навчання проектуванню і і особистісного життєвого вибору;

організація свідомої, цілеспрямованої самореалізації. демократичних і гуманістичних життєвих принципів;

виховання патріотизму і національної самосвідомості, любові до свого народу, до України, що виявляється в турботі про благо народу, в сприянні становленню та утвердженню України як незалежної, правової, демократичної, суверенної держави;

виховання фізично досконалої особистості, формування фізичних здібностей, розвиток потреби у веденні здорового способу життя; створення умов для фізичного розвитку дітей та молоді.

Зміст виховання спрямовується на залучення дітей та молоді до національної культури і духовності, на формування у них національних світоглядних позицій, ідей, поглядів і переконань на основі цінностей вітчизняної і світової культури.

Духовну основу виховання становить історична ціннісна традиція, втілена в усіх сферах культури. Національна ідея у вихованні відповідає загальній меті розвитку нації, цивілізованому шляху становлення громадянського демократичного суспільства.

Цінності виховання узгоджені з нормами моралі і пріоритетами духовності сучасної цивілізації, покликані забезпечити гармонію поведінки людини в соціальній сфері та в її стосунках з матеріальним світом і природою.

Виховання здійснюється в інтересах дітей і молоді, сім'ї, суспільства і держави.

Держава створює умови для засвоєння молодим поколінням досягнень вітчизняної та світової культури.

Стаття 3. Система виховання.

Виховання здійснюється в матеріальній, духовній, соціальній сферах та в природному середовищі.

Виховання здійснюється в сім'ї, в дошкільних, загальноосвітніх, позашкільних, професійно-технічних, вищих навчальних закладах усіх типів, рівнів акредитації та форм власності, в закладах освіти, заснованих релігійними організаціями, в дитячих та молодіжних організаціях, об'єднаннях за інтересами, діяльність яких не суперечить морально-етнічній культурі і духовним цінностям українського народу.

Основними напрямами виховання є забезпечення:

толерантної поведінки людини в соціальному середовищі;

дієвої пошани і любові людини до своєї родини, нації, держави;

дотримання демократичних цінностей;

готовності до створення міцної сім'ї;

здатності людини адаптуватися до нових умов життя.

Забезпечення гармонії між людиною і природою досягається в процесі виховання за двома напрямами:

ведення здорового способу життя і формування культури здоров'я;

бережливе ставлення до природи.

Стаття 4. Основні засади державної політики у сфері виховання.

Органи державної влади здійснюють контроль і координацію діяльності навчальних закладів усіх типів та форм власності у сфері виховання.

У процесі виховання утверджується система суспільно значущих цінностей засобами переконання, стимулювання, спонукання, що сприяє розвитку інтересів і пріоритетів в економіці, життєвому просторі й культурі українського народу, гуманним взаємовідносинам усіх народів і держав світу.

Виховання має гуманістичний і світський характер.

Система виховання забезпечує права дітей та молоді згідно з міжнародними документами, ратифікованими Україною, дотримання принципів і положень Конституції України, законодавства з питань освіти і виховання в сім'ї, в навчальних закладах усіх типів, рівнів акредитації та форм власності, в закладах освіти, заснованих релігійними організаціями.

РОЗДІЛ З

Суб'єкти виховання.

Стаття 5. Сім'я.

Сім'я як первинний осередок суспільства забезпечує духовне зростання, виховання та матеріальний добробут дитини.

Виховання в сім'ї покликане забезпечити передачу нащадкам духовних, громадянських сімейних цінностей.

Батьки чи особи, що їх замінюють, несуть відповідальність перед суспільством і державою за розвиток, виховання і навчання дітей, а також збереження їх життя, здоров'я, людської гідності.

На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.

Право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, встановленою Законом.

Питання виховання дитини вирішується батьками спільно.

Стаття 6. Виховання в дошкільному навчальному закладі

Виховний процес у дошкільному навчальному закладі спрямовується на створення сприятливих умов для фізичного, психічного і соціального розвитку та реалізації особистісного потенціалу дитини від народження до 6-7 років життя, формування у неї ціннісного ставлення до природи, предметного світу, оточення та до самої себе; на закладання базису особистісної культури та отримання дошкільної освіти відповідно до вимог Базового компонента дошкільної освіти.

Пріоритетами державної політики у вихованні дитини в дошкільному навчальному закладі є особистісна орієнтація, формування гуманістичних цінностей, оновлення принципів, змісту та виховних технологій, комплексний підхід, орієнтація на становлення життєвої компетентності відповідного віку, забезпечення психічного і психологічного здоров'я дитини, соціально-педагогічний патронат сім'ї.

Стаття 7. Виховання в загальноосвітньому навчальному закладі.

Виховання в загальноосвітньому навчальному закладі є гуманістичним за сутністю і змістом. Воно забезпечується встановленням і підтримкою балансу державного, сімейного та суспільного виховання, формування стратегій, різних виховних систем, відкритості, варіативності їх форм, методів, механізмів з обов'язковим використанням регіональних особливостей.

Завданнями загальноосвітнього навчального закладу в здійсненні виховного процесу є:

створення умов для засвоєння національних та загальнолюдських цінностей, самовиховання і самореалізації особистості, сприяння інтелектуальному, морально-духовному, фізичному та естетичному розвитку особистості в шкільній та позашкільній діяльності;

органічне поєднання організаційно-педагогічної, сімейно-родинної, національно-культурної та просвітницької діяльності учителів, батьків, учнів;

створення науково-методичної, матеріально-технічної бази для виховного процесу; забезпечення добору і розстановки педагогічних кадрів; налагодження зв'язків та координація зусиль усіх соціальних інститутів у справі виховання;

введення діяльності на основі демократизації та гуманізації шкільного життя і сприяння розвитку учнівського самоврядування.

У загальноосвітніх навчальних закладах забороняється організація і діяльність політичних партій; нетрадиційних для України релігійних організацій, заборонених законом, а також військових формувань.

Стаття 8. Виховання в професійно-технічному навчальному закладі.

Виховна робота в професійно-технічному навчальному закладі спрямовується на виховання конкурентоспроможних в умовах ринкової економіки робітників.

Виховна робота в професійно-технічному навчальному закладі нерозривно пов'язується з навчально-виробничим процесом.

Основним завданням виховної роботи в професійно-технічному навчальному закладі є створення умов для формування та розвитку учнів як кваліфікованих, соціально відповідальних працівників на засадах загальнолюдської моралі, духовності та культури.

Адміністрація професійно-технічного навчального закладу забезпечує організацію виховного процесу, створює належну матеріально-технічну базу, впроваджує новітні виховні технології.

Стаття 9. Виховання у вищому навчальному закладі.

Виховна робота у вищому навчальному закладі здійснюється на засадах демократизму, з використанням виховного потенціалу студентського самоврядування і спрямовується на забезпечення гармонійного цілісного розвитку особистості, здатної до самостійного мислення, суспільного вибору та життєдіяльності на основі співпраці з батьківською громадськістю з участю наглядових рад, різноманітних фондів тощо.

Завданнями виховання у вищому навчальному закладі є:

підготовка національно свідомої інтелігенції, оновлення і збагачення інтелектуального генофонду нації, примноження культурного потенціалу, який забезпечить високу ефективність діяльності майбутніх спеціалістів;

виховання майбутніх спеціалістів авторитетними. високоосвіченими носіями високої

загальної, політичної, правової, інтелектуальної, соціально-психологічної, естетичної, фізичної та валеологічної культури;

створення умов для вільного розвитку особистості, її мислення і загальної культури, залучення до різних видів творчої діяльності (науково-дослідної, культурно-просвітницької, суспільно-гуманістичної, фізкультурно-оздоровчої та спортивної, правоохоронної тощо);

формування громадянської, соціальної активності та відповідальності, залучення молоді до участі в процесі державотворення, розвитку суспільних відносин;

усвідомлення взаємозв'язку індивідуальної свободи з правами людини та її громадянського обов'язку;

культивування кращих рис української ментальності: працелюбності, прагнення до свободи, гармонії з природою, поваги до жінки, любові до рідної землі;

збагачення естетичного досвіду, участь у відродженні і створенні національно-культурних традицій регіону, міста, розширення творчих зв'язків з установами культури, розвиток художніх здібностей;

створення умов для самореалізації особистості відповідно до її здібностей, суспільних та власних інтересів;

пропаганда здорового способу життя, викорінення шкідливих звичок та запобігання правопорушенням.

Мета виховного процесу у вищому навчальному закладі комплексно реалізується організацією в гуртожитках творчо-мистецької, фізкультурно-оздоровчої, спортивної, професійно орієнтованої діяльності з участю органів студентського самоврядування. Адміністрація гуртожитку сприяє цьому всіма засобами і можливостями.

Відповідальність за організацію та результати виховної роботи у вищому навчальному закладі, незалежно від підпорядкування, типу і форми власності, покладається на власника (засновника), керівника, його заступників з навчально-виховної роботи, кураторів студентських груп.

Примусове залучення студентів до вступу в будь-які об'єднання громадян, релігійні організації і воєнізовані формування забороняється. Студенти мають право самостійного вибору членства в будь-якій молодіжній громадській організації, програма якої не суперечить законодавству.

Стаття 10. Виховання у позашкільному навчальному закладі.

Виховання в позашкільному навчальному закладі спрямовується на творче становлення учнів, вихованців, слухачів, задоволення їх інтересів

та потреб у різних галузях науки, техніки, культури, спорту та виробництва у вільний від навчання час..

Виховання в позашкільному навчальному закладі здійснюється в процесі гурткової, секційної, студійної, клубної та інших масових форм роботи (туристично-краєзнавча, науково-технічна, дослідницько-експериментальна, еколого-натуралістична, художньо-естетична, фізкультурно-оздоровча, спортивна, військово-патріотична, соціально-реабілітаційна тощо).

Педагогічні та учнівські колективи позашкільних навчальних закладів беруть участь у розробленні та реалізації державних і регіональних виховних програм та проектів.

Стаття 11. Виховання у системі військової освіти.

До системи військової освіти належать створені відповідно до законодавства виші військові навчальні заклади (військові академії, військові університети, військові інститути, військові коледжі), військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів (військові інститути, факультети та кафедри військової підготовки, що входять до складу вищих навчальних закладів), навчальні центри Збройних сил України, військові ліцеї, ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою та інші військові навчальні заклади, що здійснюють навчання, виховання та професійну (допрофесійну) підготовку осіб для задоволення потреб держави у військових фахівцях та освітніх потреб громадян.

Метою виховання в системі військової освіти є всебічний розвиток гармонійної цілісної особистості на основі патріотичних і військових традицій українського народу, ідеалів демократії та гуманізму, загальнолюдських цінностей, формування свідомих захисників Вітчизни. Завданнями виховання в системі військової освіти є:

формування і розвиток позитивної мотивації щодо підготовки до захисту Української держави і служби в Збройних силах України;

формування якостей громадянина-патріота;

збереження і збагачення національних та військових традицій;

розвиток почуття вірності та відданості українському народові, готовності до активного захисту державних інтересів, територіальної цілісності і суверенітету України;

формування гуманістичного світогляду та активної життєвої позиції, культури міжособистісних взаємин та колективної діяльності;

спрямування особистості на дотримання правил здорового способу життя та фізичного розвитку, активізацію самовиховання та самовдосконалення;

розвиток позитивного мислення, оптимізму, віри у власні сили, психологічної стійкості та готовність до військово-професійної діяльності.

Зміст виховання дітей та молоді в системі військової освіти — це сукупність духовних, наукових і військово-професійних знань, умінь і навичок, норм і правил поведінки, оволодіння якими забезпечує формування гармонійно розвиненої, соціально активної особистості громадянина України на основі загальнолюдських і національних традицій, засвоєння світоглядних морально-етичних цінностей.

Основні форми і методи виховання дітей та молоді в системі військової освіти визначає Міністерство вборони України.

Стаття 12. Виховання в спеціальних установах для неповнолітніх

Виховання в спеціальних установах для неповнолітніх, на які законодавством покладено функції здійснення соціального захисту і профілактики правопорушень серед дітей та молоді, проводиться н загальних засадах.

У процесі виховання дітей та молоді, які утримуються в спеціальних установах для неповнолітні) враховуються їх психофізіологічні якості, рівень розвитку та освітній рівень.

Організація виховного процесу в спеціальних установах для неповнолітніх покладається н адміністрацію цих установ та регламентується законодавством України.

Адміністрація спеціальних установ для неповнолітніх організує виховний процес, який сприяє:

підтримці рівня життя дітей та молоді, сумісного з людською гідністю та прийнятними в суспільств нормами;

зміцненню здоров'я дітей та молоді, розвитку фізичної культури і спорту;

відновленню і розвитку корисних соціальних зв'язків дітей і молоді з їхніми сім'ями і громадськістю;

підвищенню освітнього рівня дітей та молоді;

розвитку соціально корисних навичок і нахилів дітей та молоді;

задоволенню духовних потреб дітей та молоді.

РОЗДІЛ З

Організація виховного процесу.

Стаття 13. Зміст виховання.

Виховання в Україні ґрунтується на національних і загальнолюдських цінностях, спирається відповідні культурні тенденції.

До змісту виховання входить формування у вихованців системи морально-духовних цінностей, ц регулюють ставлення до суспільства і держави, до людей, природи, мистецтва, науки, праці, до себе свого місця в суспільстві. Виховання дітей та молоді передбачає:

оптимальний розвиток здібностей та обдаровань кожного члена суспільства;

формування наукового світогляду, патріотизму, шанобливого ставлення до родини, народні традицій і звичаїв, державної і рідної мови;

формування свідомого ставлення до власного здоров'я як найвищої соціальної цінності, невистачає здорового способу життя;

набуття молоддю суспільно цінних етичних, естетичних, екологічних, трудових орієнтирів.

У зміст виховання допускається залучення релігійних цінностей для використання їх етичної потенціалу, що сформувався на базі загальнолюдських цінностей.

Зміст виховання несумісний з пропагандою культу насильства, брутальності й розпусти.

Стаття 14. Форми виховання.

Виховання здійснюється в навчальних закладах усіх типів, рівнів акредитації та форм власності індивідуальній, груповій та масовій формах, які взаємодоповнюють одна одну, забезпечую цілісність навчально-виховного процесу.

Усі форми виховання дітей і молоді мають гуманістичну спрямованість, зорієнтовані на особистісного вдосконалення і різнобічний розвиток.

Індивідуальні форми виховання передбачають психолого-педагогічний супровід, допомогу і підтримку в становленні дитини як індивідуальності, особистості і громадянина України.

Групові форми виховання спрямовані на формування комунікативних умінь вихованців, збагачення соціального досвіду, розвиток творчих здібностей, створення умов для їх самореалізації самоствердження, гармонізації інтересів особистості і колективу.

Масові форми виховання спрямовані на формування у дітей та молоді громадянськості, національної свідомості, мотивів соціально значущої діяльності (миротворчої, природоохоронної, фізкультурно-оздоровчої, спортивної, художньо-естетичної, дозвіллєвої тощо).

Виховання здійснюється диференційовано відповідно до індивідуальних можливостей, інтересі нахилів, здібностей вихованців, їх сензетивних і психофізіологічних особливостей, у різноманітні організаційних формах, які забезпечують функціонування безперервного виховного процесу.

Організаційні форми виховання постійно вдосконалюються і збагачуються за рахунок співпрацювання виховних інститутів з культурними, спортивними, медичними, юридичними установами, релігійними конфесіями, громадськими організаціями.

У навчальних закладах усіх типів, рівнів акредитації та форм власності забороняється організаційних партійних осередків, релігійних об'єднань, воєнізованих угруповань.

Стаття 15. Планування виховної роботи у навчальних закладах.

Виховний процес у навчальних закладах незалежно від підпорядкування, типу і форм власності здійснюється відповідно до Державного стандарту базової освіти

з урахуванням особливостей та можливостей соціально-економічного розвитку регіону, інтерес вихованців і проблем сім'ї.

Навчальний заклад планує виховну роботу на рік і на перспективу.

Вихователь, класний керівник, офіцер-вихователь, куратор, керівник гуртка розробляє план робота вихованцями, враховуючи їх індивідуальні особливості та інтелектуально-вольові можливості, проект; особистісне зростання вихованців протягом їх перебування в навчальному закладі, сприяє розвитку задатків і профорієнтації.

Навчальний заклад планує виховну роботу на канікулярні періоди навчального року.

Стаття 16. Виховна функція процесу навчання.

У всіх навчальних закладах утверджується пріоритет розвитку особистості та цільової, змістовне соціально-економічної спрямованості навчального процесу.

Виховання дітей та молоді є стрижневою основою інтеграції навчальної, суспільно корисне громадської, позаурочної, позашкільної та інших сфер життєдіяльності учасників освітнього процесу єдиний соціокультурний простір.

Виховний потенціал процесу навчання забезпечується змістом, формами, технологіями навчання характером спілкування між його учасниками.

До навчальних планів входять інваріантна і варіативна складові, предмети та заняття, спрямовані і самопізнання, самовиховання, саморозвиток особистості.

Стаття 17. Дозвіллєва сфера у виховному процесі.

Дозвілля є важливою сферою соціалізації особистості. Особистість набуває ціннісних орієнтацій, знань, досвіду, залучається до системи нормативно-регулятивних установок, що склалися в суспільств досягнень вітчизняної і світової культури не лише за умов систематичного навчання, а й у процесі спілкування, відпочинку, розважально-ігрової діяльності за інтересами.

Змістовне дозвілля є сферою самореалізації, розкриття творчого потенціалу особистості провідною метою діяльності навчальних закладів.

Специфіка педагогічного процесу в організації дозвілля полягає в інтеграції виховної, рекреаційно розважально-ігрової функцій дозвілля в процес його організації.

Виховна функція дозвілля полягає у:

створенні сприятливого культурного середовища для самореалізації і творчого розвиті особистості;

формуванні національної самосвідомості та громадянських якостей особистості;

формуванні культури особистості (моральної, політико-правової, естетичної, екологічне інформаційної, комунікативної, культури побуту, спілкування тощо);

залученні дітей та молоді до цінностей вітчизняної і світової культури;

стимулюванні творчих, розважально-ігрових, спортивно-оздоровчих та інших соціально особистісно-конструктивних видів діяльності. Рекреаційна функція дозвілля полягає у;

створенні умов для відновлення фізичної та інтелектуальної працездатності особистості, її емоційної сфери;

формуванні здорового способу життя підростаючого покоління, вихованні здорової у

фізичному, психічному , соціальному і духовному відношенні особистості;

гармонізації стосунків людини, природи і суспільства.

Розважально-ігрова функція дозвілля полягає у:

створенні ігрового середовища для ефективної рекреації і виховання особистості;

створенні умов для відродження фольклорно-ігрових традицій у різних регіонах України як засо( національного і пізнавального виховання дітей та молоді;

формуванні ігрової культури дітей та молоді як основи для самореалізації і розкриття креативного потенціалу особистості.

Стаття 18. Виховна функція інформаційного простору.

Органи державної влади, громадські організації та особи, які займаються вихованням, повинен захищати дітей та молодь від негативного інформаційного впливу, зосереджуючи зусилля і формуванні у вихованців моральної стійкості, критичного ставлення до асоціальних форм поведінки.

Засоби масової інформації усіх форм власності зобов'язані пропагувати суспільно значущі цінності.

Забороняється:

пропагувати культ насильства, жорстокості, брутальності та порнографії;

здійснювати інформаційний вплив, який своїм змістом суперечить меті виховання, заподіє шкоди здоров'ю.

Діяльність засобів масової інформації піддягає нагляду органів державної влади і громадськості також психолого-педагогічній експертизі, висновки якої враховуються під час підготовки теле-радіопрограм.

РОЗДІЛ 4

Соціально-правовий захист дітей та молоді.

Стаття 19. Правова і психологічна безпека дітей та молоді

Держава за підтримки громадських організацій створює організаційно-правові, фінансові економічні, соціально-культурні умови, спрямовані на недопущення впливу на дітей та мало негативних факторів соціального середовища, забезпечення реалізації конституційного права достатній життєвий рівень, до якого входить належне харчування, одяг, житло.

Держава створює умови для забезпечення альтернативних форм здобуття загальної середньої освіти дітьми, які тривалий час не навчалися і не можуть успішно оволодівати знаннями в навчальних закладах.

Адміністрація дошкільного, загальноосвітнього, професійно-технічного навчального закладу контролює відвідування його дітьми та молоддю і несе адміністративну відповідальність за пропущення ними заняття.

Органи внутрішніх справ, кримінально-виконавча інспекція проводять відповідну роботу сер неповнолітніх, яких засуджено до покарань, не пов'язаних із позбавленням волі. До цієї роботи можу залучатися працівники органів державної влади, органів місцевого самоврядування, а таю об'єднання громадян, релігійні та благодійні організації.

Органи державної влади несуть адміністративну відповідальність за несвоєчасне вирішення питань пов'язаних з влаштуванням дітей до моменту направлення їх до соціальних установ для неповнолітніх а також питань профілактики дитячої безпритульності.

У дошкільних, загальноосвітніх, позашкільних, професійно-технічних, вищих навчальних закладах різних типів та рівнів акредитації забезпечується право на життя та охорону здоров'я, навчання і виховання, проводиться просвітницька робота з питань профілактики тютюнокуріні алкоголізму, наркоманії, ВІЛ/СНІДу, забезпечення репродуктивного здоров'я.

В Україні створюється єдина система моніторингу ефективності державних програм та контролю дотриманням законодавства у сфері соціального захисту дітей та молоді. Виконання завдання моніторингу покладається на уповноважений центральний орган виконавчої влади в галузі освіти і науки та уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах сім'ї, дітей та молоді.

Система моніторингу створюється для забезпечення:

розроблення та координації здійснення заходів з профілактики правопорушень серед неповнолітніх та їх соціального захисту;

розв'язання проблем сирітства, бездоглядності, вчинення правопорушень і злочинності сер неповнолітніх;

здійснення контролю за додержанням законодавства про працю і працевлаштування, за умовами утримання і виховання в спеціальних установах для неповнолітніх.

Стаття 20. Нормативно-правове забезпечення праці дітей.

Для забезпечення соціально-правового захисту дітей та молоді, запобігання та викорінені найгірших форм їх праці державні органи освіти, соціального захисту, в справах сім'ї, дітей і молоді участю дитячих і молодіжних громадських організацій забезпечують функціонування літніх табори праці та відпочинку, участь у громадських роботах на замовлення підприємств, установ та організації а також трудову підготовку дітей і молоді в різних типах закладів освіти згідно із законодавств України.

Розділ. 5

Державне управління виховним процесом

Стаття 21. Повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування у вихованні дітей та молоді.

До повноважень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування у вихованні діт* та молоді входять:

управління навчальними закладами, які належать територіальним громадам або передані їм дитячі юнацькими, молодіжними, фізкультурно-оздоровчими та спортивними закладами за місце проживання, а також організація їх матеріально-технічного і фінансового забезпечення;

забезпечення здобуття дітьми та молоддю повної загальної середньої освіти; створення необхідні умов для їх виховання і розвитку здібностей, трудового навчання, професійної орієнтації продуктивної праці учнів;

сприяння діяльності дошкільних і позашкільних навчальних закладів, дитячих, молодіжних фізкультурно-оздоровчих, спортивних та науково-просвітницьких організацій;

створення при навчальних закладах фонду загальнообов'язкового навчання за рахунок кошт місцевого бюджету, залучених з цією метою на договірних засадах коштів підприємств, установ організацій комунальної власності, а також коштів населення, інших джерел; контроль використанням коштів цього фонду за призначенням;

створення можливостей для навчання державною та рідною мовами, вивчення рідної мови державних і комунальних навчальних закладах або через національно-культурні товариства;

організація роботи щодо запобігання бездоглядності серед дітей, запобігання вживанні наркотичних речовин, проведення профілактики ВІЛ/СНІДу;

фінансування та сприяння реалізації державних і регіональних виховних програм;

забезпечення правового та психологічного супроводу виховання дітей-сиріт.

Відповідні органи управління освітою здійснюють:

координацію дій педагогічних колективів, сім'ї і громадськості з питань виховання дітей та молоді;

організацію навчально-методичного забезпечення учасників виховного процесу, підвищені кваліфікації педагогічних працівників та їх соціальний захист.

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування консолідують зусилля в досягнення мети і завдань щодо виховання, керуючись при цьому Конституцією і відповідними Законами України.

В органах виконавчої влади створюються відповідні установи (відділи, сектори) виховної роботи, і які покладаються завдання управління і контролю за діяльністю навчальних закладів усіх типів, рівнів акредитації та форм власності у частині дотримання вимог законодавства про освіту.

Стаття 22. Психолого-педагогічне забезпечення виховного процесу

Психолого-педагогічне забезпечення виховного процесу здійснюють педагогічні працівники, також практичні психологи, соціальні педагоги, керівники гуртків (клубу, студії, секцій, об'єднання які мають відповідну фахову освіту і за своїм статусом належать до педагогічних працівників.

Стаття 23. Права, обов'язки та відповідальність учасників виховного процесу.

Учасниками виховного процесу є: вихованці;

батьки або особи, які їх замінюють, батьки — вихователі дитячих будинків сімейного типу; педагогічні, наукові, науково-педагогічні, соціальні працівники, спеціалісти;

батьківські і громадські організації, опікунські та піклувальні ради. Вихованці маюі гарантоване державою право на:

безоплатний доступ до моральних та духовних цінностей, досягнень світової культур наданням можливості користування навчальною, науковою, виробничою, культурною і спортивною базою; вільний вибір видів позаурочної та позашкільної діяльності;

вільне висловлювання особистої думки;

участь у науково-дослідній, дослідно-конструкторській та інших видах наукової діяльності;

об'єднання у дитячі та молодіжні організації, участь у громадському самоврядуванні, обговорені і вирішенні питань удосконалення виховного процесу, науково-дослідної роботи, організація дозвілля, побуту тощо;

безпечні та здорові умови виховання і розвитку;

свободу, особисту недоторканність, захист від усіх форм насильства, у тому числі приниження честі та гідності.

Вихованці зобов'язані дотримуватися:

вимог законодавства України, норм і правил поведінки, прийнятих у суспільстві;

статуту, правил внутрішнього розпорядку навчального закладу.

Педагогічні та науково-педагогічні працівники мають право на:

вибір змісту, програм, форм підвищення кваліфікації;

проведення науково-дослідної роботи, розроблення концепцій, програм тощо;

захист власної честі та гідності.

Педагогічні та науково-педагогічні працівники зобов'язані:

постійно підвищувати свій професійний рівень, педагогічну майстерність, загальну культуру;

сприяти гармонійному розвиткові та вихованню підростаючого покоління;

дотримуватися норм педагогічної етики у взаєминах з дітьми та дорослими;

виховувати почуття громадянського обов'язку, національної свідомості та соціальне активності;

захищати вихованців від усіх можливих форм насильства.

Батьки або особи, які їх замінюють, мають право:

брати участь в позаурочній та позашкільній виховній роботі навчального закладу;

обирати і бути обраними до органів громадського самоврядування навчальних закладів;

звертатися до державних органів управління освітою з питань виховання дитини;

захищати у відповідних органах інтереси дитини.

Батьки або особи, які їх замінюють, зобов'язані:

дбати про створення належних умов для фізичного і морального розвитку дітей, збереження ї: здоров'я;

поважати гідність дітей;

виховувати риси і якості, необхідні для успішної соціалізації дітей;

захищати дітей від будь-яких проявів насильства та експлуатації, забезпечувати здійснення ї: прав.

Суб'єкти виховного процесу, винні у порушенні цього Закону, несуть відповідальність встановленому законодавством порядку.

Стаття 24. Кадрове забезпечення.

Організацію виховного процесу на всіх рівнях виховання здійснюють:

у дошкільному навчальному закладі: директор (завідуючий), методист, вихователь, практичних психолог, соціальний педагог, інструктор з фізичної культури, музичний керівник, керівник гуртків (клубу, студії, секцій, об'єднання);

у загальноосвітньому навчальному закладі: директор, заступник директора з виховної роботі заступник начальника ліцею з гуманітарних питань - начальник відділення, вчитель, педагогічної організатор, соціальний педагог, практичний психолог, працівник психологічної служби, класний керівник, офіцер-вихователь, вихователь групи продовженого дня, вихователь школи-інтернат? бібліотекар, керівник гуртка, секції, студії, інші спеціалісти;

у позашкільному навчальному закладі: директор, заступник директора, методист, практичний психолог, соціальний педагог, бібліотекар, керівник гуртка (клубу, студії, секцій, об'єднання),

головного клубу, завідуючий спортивною базою, спортивною спорудою, тренер-викладач, інструктор з фізичне культури;

у професійно-технічному навчальному закладі: директор, заступник директора з виховної роботі практичний психолог, працівник психологічної служби, соціальний педагог, куратор груш бібліотекар, вихователь гуртожитку, методист, керівник гуртка (клубу, студії, секції, об'єднання);

у вищому навчальному закладі: ректор, проректор з виховної роботи, декан, заступник декана виховної роботи, директор, заступник директора з виховної роботи, працівник психологічної службі куратор групи, вихователь гуртожитку, методист, бібліотекар, керівник гуртка (клубу, студії, секції об'єднання), студентського товариства.

Координують виховну роботу та контролюють організацію в навчальних закладах виховного процес управління або відділи виховної роботи, створені при органах місцевого самоврядування.

Науково-методичне забезпечення виховного процесу здійснюють кабінети, лабораторії, відділи і кафедри виховної роботи, створені при інститутах післядипломної педагогічної освіти. У районних і міських методичних кабінетах вводиться посада методиста з виховної роботи.

Стаття 25. Підготовка та перепідготовка педагогічних працівників до виховної діяльності

Підготовка педагогічних працівників здійснюється педагогічними та іншими вищими навчальним закладами, навчальними планами яких передбачено комплекс психолого-педагогічних дисциплін (теорія і методика виховання, соціальна педагогіка, загальна, вікова і практична психологія, анатомія фізіологія людини та інші дисципліни).

Для вирішення завдань виховання в педагогічних навчальних закладах на кафедрах теорії і методик виховання здійснюється підготовка фахівців за спеціальністю «Методика виховної роботи» присвоєнням кваліфікації «Методист виховної роботи».

Перепідготовку і підвищення кваліфікації педагогічних працівників здійснюють інституті післядипломної педагогічної освіти та відповідні факультети вищих педагогічних навчальних закладі зокрема, кафедри теорії і методики виховання.

Педагогічні працівники підлягають атестації. Атестація проводиться відповідно до положення щ атестацію, затвердженого спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади галузі освіти і науки.

Стаття 26. Система державного стимулювання учасників виховного процесу

За особливі заслуги у вихованні учасники виховного процесу відзначаються державним нагородами, значками, грамотами, іншими видами морального та матеріального заохочення.

РОЗДІЛ 6

Система науково-методичного і забезпечення виховного

процесу.

Стаття 27. Завдання науково-методичного забезпечення виховного

процесу є:

вивчення рівня вихованості дітей і молоді, ефективності виховного процесу; моніторинг рівні їх духовного, фізичного, психічного і соціального розвитку, стану взаємин у системі «сім'я -вихованець — вихователь»; розробка відповідних рекомендацій, створення банку дані діагностичного інструментарію;

введення в практику організації виховного процесу досягнень педагогічної науки; вивчення узагальнення, пропаганда і впровадження передового педагогічного досвіду;

підвищення ефективності науково-методичного забезпечення виховного процесу та підготові студентів до виконання ними функцій педагога-вихователя співпрацею наукових, наукові методичних установ з вищими навчальними закладами всіх рівнів акредитації;

проведення дослідно-експериментальної роботи з питань організації виховного процесу;

координація діяльності інститутів післядипломної педагогічної освіти, методичних кабінетів методичних об'єднань, педагогів-вихователів у питаннях підвищення кваліфікації, організації самоосвіти;

створення науково-методичних посібників, аудіо та відео матеріалів, планів і програм, я сприяють індивідуальному творчому вдосконаленню майстерності педагога як вихователя;

висвітлення у засобах масової інформації досягнень педагогічної науки та передової педагогічного досвіду;

організація підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації педагогічних працівників.

Стаття 28. Зміст науково-методичного забезпечення виховного процесу.

Науково-методичне забезпечення виховного процесу базується на концепції інтеграції і національному грунті філософських, історичних, логіко-теоретичних, науково-методичних психолого-педагогічних знань, індивідуалізації професійних знань, умінь і навичок формуванні педагогічне доцільної взаємодії всіх учасників виховного процесу.

До науково-методичного забезпечення виховного процесу входить:

формування педагогічного мислення педагога-вихователя, яке базується на гуманному ставлення до вихованця, демократизації міжособистісних відносин;

підпорядкування всіх видів навчальної діяльності завданню формування цілісно розвинутої особистості громадянина України - носія національних і загальнолюдських цінностей;

використання надбань народної педагогіки, психології, національної та світової педагогічної науки, практики виховання для індивідуального розвитку кожної особистості.

Зміст науково-методичного забезпечення виховного процесу спрямований на формуванні готовності педагогічних працівників до виконання функцій вихователя, а саме:

організації виховуючої і розвиваючої, колективної діяльності, заохочення кожного вихованця і різних видів відповідно до здібностей і талантів;

створення і розвитку учнівського та студентського колективу, формування системи виховуючих відносин;

реалізації індивідуальної програми самовиховання в колективі;

впровадження засобів і форм соціалізації особистості;

здійснення соціального захисту дітей та молоді, . _:

Стаття 29. Здійснення науково-методичного забезпечення виховного процесу.

Науково-методичне забезпечення виховного процесу здійснюють:

Міністерство освіти і науки України, Міністерство у справах сім'ї, дітей та молоді України Міністерство охорони здоров'я України, Міністерство культури і мистецтв України, Міністерстві оборони України, Міністерство внутрішніх справ України, Державний комітет з питань фізичної культури і спорту України, Державний департамент України з питань виконання покарань підпорядковані їм науково-методичні установи;

науково-дослідні установи Академії педагогічних наук України, Академії медичних наук України Національної академії наук України;

Центральний інститут післядипломної педагогічної освіти Академії педагогічних наук України;

Кримський республіканський, обласні. Київський і Севастопольський міські інституту: післядипломної педагогічної освіти;

вищі педагогічні навчальні заклади;

районні і міські методичні кабінети;

інші методичні установи, підпорядковані управлінням освіти і науки органів виконавчої влади органів місцевого самоврядування.

РОЗДІЛ 7

Економічна діяльність у сфері виховання.

Фінансове забезпечення виховного процесу здійснюється відповідно до законодавства про освіти Бюджетного кодексу України, законів про власність, місцеве самоврядування та інших нормативи правових актів.

Стаття ЗО. Штатний розклад

Для вдосконалення організації виховного процесу до штатного розкладу загальноосвітньої навчальних закладів II — III ступенів (крім загальноосвітніх навчальних закладні спеціальних виховні установ) вводиться посада заступника директора з виховної роботи та посада соціального педагога Посада практичного психолога вводиться у штатний розклад загальноосвітнього навчального заклад) урахуванням чисельності учнів:

одна штатна одиниця — від 100 до 500 учнів;

дві штатні одиниці - від 500 до 1000 учнів; ,

три штатні одиниці — вія 1000 учнів і більше.

У штатний розклад ліцеїв, гімназій, колегіумів вводяться посади куратора, звільненого класно керівника, керівника гуртка (клубу, студії, секції, об'єднання).

Стаття 31. Фінансування соціально організованих видів діяльності

Для підготовки дітей та молоді до активної участі у виробничому, громадському і культурної житті суспільства в навчальних закладах впроваджуються соціально організовані види діяльності.

До соціально організованих видів діяльності належать усі форми та види індивідуальної колективної роботи, спрямовані на формування соціально активної особистості громадянина, розвиті у вихованців виявлених здібностей, обдаровань, таланту.

Держава забезпечує фінансову підтримку соціально організованих видів виховної діяльності.

Фінансування соціально організованих видів виховної діяльності здійснюється відповідно , законодавства.

Педагогічним працівникам, спеціалістам з виховної роботи виплата заробітної плати та інших виявленнь виплат, що передбачені статтею 57 Закону України «Про освіту», здійснюється за рахунок коші Державного бюджету.

Держава забезпечує педагогічним працівникам, безпосередньо зайнятим у виховному процес встановлення підвищеного посадового окладу (ставок заробітної плати):

класному керівникові — 50 відсотків від посадового окладу вчителя;

керівникові гуртка (клубу, студії, секції, об'єднання) - не менше розміру мінімальної заробітної плати.

Стаття 32. Фінансування наукових досліджень з проблем виховання.

Фінансування наукових досліджень з проблем виховання здійснюється на конкурсній основі виділенням не менш як 15 відсотків суми коштів, призначених для утримання вищих навчальні закладів. Результати досліджень реалізуються як товар,

Додатковими джерелами фінансування наукових досліджень можуть бути кошти, одержані професійну підготовку понад державне замовлення, надання додаткових платних освітніх посл) перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України.

Фінансування науково-дослідницької та експериментальної роботи на базі експериментальні навчальних закладів Міністерства освіти і науки України здійснюється за рахунок коштів Державно бюджету:

педагогічним працівникам — 20 відсотків посадового окладу;

директорам (ректорам) експериментальних навчальних закладів, науковим керівникам консультантам 30 %відповідного окладу.

РОЗДІЛ 8

Міжнародне співробітництво.

Стаття 33. Міжнародне співробітництво у сфері виховання

Держава сприяє міжнародному співробітництву в сфері виховання, створює умови і здійснив заходи щодо його розвитку та зміцнення в рамках двох і багатосторонніх міжнародних договорів, я не суперечать цілям, меті і завданням національного виховання, визначеним у статтях 2 і 3 цього Закону.

Органи управління освітою, установи і навчальні заклади всіх типів, рівнів акредитації та форм власності мають право укладати договори про співробітництво у сфері виховання, підтримувати прямі зв'язки з органами управління освітою, навчальними закладами зарубіжних країн, міжнародний.

Стаття 34. Основні напрями міжнародного співробітництва у сфері виховання

Основними напрямами міжнародного співробітництва органів управління освітою, установ навчальних закладів усіх типів, рівнів акредитації та форм власності у сфері виховання є:

участь у реалізації міжнародних проектів, які ініційовано Європейським Союзом, Європейське Комісією, ЮНЕСКО, ЮНІСЕФ, ВООЗ та іншими;

організація міжнародних конгресів, з'їздів, симпозіумів, конференцій та інших заходів;

проведення разом з іноземними партнерами наукових досліджень у галузі виховання;

спільна видавнича діяльність;

відрядження за кордон педагогічних, науково-педагогічних працівників, учнів, студентів і викладацької, навчальної і наукової роботи, участі в міжнародних конкурсах та олімпіадах відповідно, міжнародних договорів України, за прямими договорами навчальних закладів з іноземними партнерами.

Розділ 9

Прикінцеві положення. Стаття 35. Набрання Законом чинності.

1. Закон України «Про виховання дітей та молоді» набирає чинності з дня його опублікування, крім:

статті і/щодо фінансування соціально організованих видів виховної діяльності, яка набирають чинності з 1 вересня 2005 року;

статті 32 щодо фінансування наукових досліджень, яка набирає чинності з 1 січня 2006 року.

2.Кабінету Міністрів України протягом року з дня прийняття цього Закону:

привести власні нормативно-правові акти відповідно до цього Закону;

забезпечити прийняття відповідно до своєї компетенції нормативно-правових актів, н випливають із цього Закону;

забезпечити перегляд і скасування центральними органами виконавчої влади; нормативно-правові актів, які суперечать цьому Закону.

Назва реферату: Концепція виховання дітей та молоді у національній системі освіти Розділ: Педагогіка Завантажено з сайту: ua.textreferat.com Розміщено: 2008-03-26 09:27:05