Охрещені історією

Кожна людина причетна до історії свого краю, своєї держави. Протягом 1917-1945 рр. на території України, яка входила до складу Ра­дянського Союзу, відбулися події особли­вої ваги. Вони змінили обличчя світу, держави, краю і окремої людини. Цей період новітньої істо­рії архіскладний і суперечливий: дві революції в Росії, Українська національно - демократична рево­люція, відродження державності України, дві війни, два відбудовних періоди. Тут же тричі був голод (1921-22, 1932-33, 1946-47 рр.), сталінський терор про­ти “ворогів народу”, війна проти власного селянства (колективізація),.. У той же час нова економічна по­літика, розвиток культури, швидкий злет економіки, грі­зні роки Великої Вітчизняної війни...

За радянського часу на всі ці події був єдиний партійний погляд, який характеризував їх з точки зору марксистсько-ленінської методології. Офіційна точка зору обґрунтовувалася у всіх виданнях, деякі події взагалі замовчувалися.

Репресивна політика унеможливлювала

8

існу­вання протилежних поглядів на історичний процес. Усі вимушені були притримуватися точки зору газети “Правда” та короткого курсу історії ВКП(б) за редакцією Й. В. Сталіна. Це привело до розриву історичної нитки поколінь, до забуття свого родоводу.

Тростянеччина, далека від столиць і культурних центрів, глибинка, провінція, як її називали колись, жи­ла своїм розміреним життям. Але і її не обминули жорстокі вітри перемін XX століття.

Історія нашого краю висвітлена у книгах “Історія міст і сіл Української PCP. Сумська область” (К.,1970 p.), “Нариси Сумської обласної партійної організації” (Х.,1981 p.). Підбірки документальних матеріалів знаходяться в збірниках документів і матеріалів “Трудящиеся Сумщины в борьбе за власть советов” (С., 1957 р.), “Сумская область в период Великой Отечественной войны” (Х.,1963 р.), в трьохтомнику “Гражданская война на Украине” (К., 1967 р.). У 2002 р. вийшов з друку нарис-огляд “3 історії голодомору 1932-1933 pp. на Сумщині”. Її автор Л.А.Покидченко. Це видання підготував Державний архів Сумської області.

У 1997 р. вийшла з друку “Книга пам’яті України. Сумська область”. Це була копітка багаторічна робота по збиранню і підготовці матеріалів, яку виконали члени робочої групи Н. Ф. Репринцева та Н. К. Урбанович. У результаті пошукової роботи було виявлено 935 невідомих прізвищ воїнів-тростянчан, які загинули в боях, вперше узагальнені дані про загиблих, померлих від ран, померлих у полоні, воїнів-земляків, які зникли безвісти під час Великої Вітчизняної війни 1941- 1945 pp.

Допомагали у пошуковій роботі О.М.Земський, І.О.Кужель, Г. І. Шелест та працівники редакції районної газети “Тростянецький вісник”. Пошукову роботу координувала районна комісія з підготовки матеріалів

9

Книги Пам’яті, яку у різні часи очолювали К. Й. Андрійченко, В. М. Бутко, О. І. Штанько, С. Б. Кірічко.

Значний внесок у вивчення історії нашого краю зробили місцеві краєзнавці.

Уперше до новітньої історії рідного краю звернувся І. Щерб-Усурійський, надрукувавши у районній газеті ”Соціалістична праця” у 1935 р. статті під назвою “Короткий історичний нарис Тростянеччини”.

А.О. В’юнник (1914-2003 рр.), народився в селі Білці, тут закінчив семирічну школу. За комсомольською путівкою в 30-ті роки працював на шахтах Донбасу. До війни закінчив Київський художньо-промисловий технікум. У 1939р. навчався у Бакинському військовому училищі. Учасник бойових дій у Великій Вітчизняній війні, був тяжко поранений. У 1953 р. закінчив Львів­ський інститут вжиткового та декоративного мистецтва (відділення графіки). Працював науковцем у Львів­ському музеї українського мистецтва та заступником директора з наукової роботи Київського музею книги і друкарства, став одним із засновників цього музею. Зібрав колекцію із 50 тис. українських екслібрисів. Його перу належать такі праці: ’’Осип Петрович Курилас”(1963 р.), “Український радянський книжковий знак ”(1965 р.),”Стефанія Гебус-Баранецька”(1968 р.), “Олена Кульчицька”( 1969р.), альбом “3 української старовини”(1991 р., у співавторстві). Брав участь у створенні “Історії українського мистецтва". Андрій Олексійович ще в шкільні роки захопився історією свого села, з цікавістю слухав оповіді старожилів, які зберіг у пам’яті на все життя. Він став відомим українським мистецтвознавцем, але пам’ятав свою малу батьківщину, часто її відвідував. Увесь час збирав матеріали про своє рідне село і в останні роки свого життя видав книжку про історію с. Білки.

В.П. Водолажський народився 5 липня 1940 р. в

10

м. Богодухові. Пройшов шлях від шофера до директора Харківського автотранспортного технікуму. Віталій Петрович є кандидатом технічних наук, академічним радником інженерної академії України, автором 12 наукових статей та 2 винаходів. Крім цього, він із дитинства цікавився історією с. Білки, звідки походить його родове коріння. На підставі легенд, що пере­даються із покоління в покоління, навіяних спогадами справжніх запорізьких козаків та розповідей рідного дядька Івана Васильовича Заплюйсвічки і батька Петра Васильовича Заплюйсвічки, він написав художній роман “Чому наше село називається Білка’’(1999 р.).

В.Д. Безсмертний народився у 1925 р. у робітничій сім’ї. На долю людей його покоління випали суворі випробування. Прийшлося пізнати і голод, і трагічні роки Великої Вітчизняної війни. Навчання у дев’ятому класі середньої школи № 3 перервала війна, тяжкі роки окупації. У серпні 1943 р. добровільно пішов на фронт. Піхотинцем пройшов шлях до Польщі і повернувся додому інвалідом. Працював у локомотивному депо Смородине, на заводі “Електропобутприлад”. Та його справжнім покликанням стала робота кореспондентом районної газети. Цій справі присвятив чверть століття свого життя, став членом спілки журналістів України.

В.Д. Безсмертний — співавтор ряду брошур про трудо­вий досвід роботи на залізничному транспорті, його перу належать понад тисячу статей, кореспонденцій, нарисів, оповідань, літературних публікацій і есе. Захопленням всього його життя стало вивчення і написання історії рідного краю. З цієї метою досліджені архівні матеріали, зібрані дані з багатьох книг, які він виписував із бібліотек Москви, Ленінграда, Харкова. Ці матеріали (з най­давніших часів до кінця XIX ст.) увійшли в написану книгу з історії Тростянеччини. Більшість із них надруковано в місцевій пресі.

11

Г.І. Шелест (1915-2002 pp.) пройшов складний життєвий шлях. У роки Великої Вітчизняної війни боронив рідну землю від німецько-фашистських загарбників. Спочатку здобув фахову освіту медичного працівника, згодом, вже після війни, закінчив університет за спеціальністю “історія". Працював на різних посадах. Багато років був працівником райкому партії, викладав історію в школі. Григорій Іванович не був уродженцем нашого краю, але до глибини душі полюбив Тростянеччину, її людей. Десятки років життя присвятив вивченню історії краю. Результатом пошуку стали аналітичні статті в районній газеті, нарис з історії Тростянця в багатотомному виданні “Історія міст і сіл Української PCP. Сумська область”. Під його керів­ництвом і безпосередній участі стало можливим відкриття краєзнавчого музею району. Своє захоплення краєзнавством зміг передати багатьом тростянчанам. Любов до краю прищепив і своєму синові О. Г. Шелесту (нар. в 1941 p.). На підставі глибокої джерельної бази Олег Григорович написав цікаві історичні розвідки "Чорний біль” та “Наш Тростянець", статті в районних газетах, став ініціатором видання поетичного альманаху місцевих поетів “Нескучанські джерела”. Член Спілки журналістів України Олег Шелест — автор віршів. В одному з них, присвяченому народному філософу Гри­горію Савичу Сковороді, є такі яскраві рядки:

Жив по правді з бідняками,

Ніби з рідними братами,

Одягав просту свитину,

Славив над усе - людину.

Воля й правда - над усе,

І цим сказано вже все.

Якщо те ми не забудем, -

Україну розбудуєм.

12

З.Ф. Охріменко народилася в 1948 р. в с. Лігшяво Канівського району Черкаської області. Після закінчення у 1971 р. історичного факультету Полтавського дер­жавного педагогічного інституту працює в кількох школах Тростянеччини, а з 1986 р. в загальноосвітній школі № 5. Зоя Федорівна - майстер своєї справи, ерудований педагог з великої літери. її праця високо оцінена не лише, як кажуть офіційно, але й людьми. Во­на має вищу кваліфікаційну категорію, звання вчитель - методист та є заслуженим учителем України. Протягом багатьох років веде пошукову краєзнавчу роботу, результатом якої є розробка оригінальної програми з історії рідного краю для учнів, створення чудового краєзнавчого музею в школі та написання методичного посібника “Тростянецька земля - моя історія жива”.

О.В. Коробейник народився у 1937 р. в с. Білка, тут здобув середню освіту.

Потім закінчив училище і педагогічний інститут за професією вчителя історії. Життя склалося так, що працював на різних посадах у багатьох установах на території колишнього Радянського Союзу. З 1992 р. по 1996 р. працював учителем трудового навчання у рідній школі. За добросовісну працю відзначений медаллю “За доблестный труд” і знаком “Отличник проф­техобразования РСФСР”. Але де б не працював Олек­сій Васильович, він завжди цікавився і вивчав історію. Статті з історії друкував в українських і російських газетах. Та була заповітна мрія - написати книгу з історії рідного села, яку він успішно здійснив.

Значну роботу по вивченню і написанню історії району і його населених пунктів здійснили вчителі району:

м. Тростянець – Т. В. Селєгень, В. В. Бабич, Н. Ф. Репринцева, Л. А. Шевлякова.

13

Боромлі - М. Т. Артюшенко, М. М. Просяніков, М. П. Романіка, М. М. Артюшенко.

Буймера - Н. С. Сич.

Дернового - Л.В. Басова.

Жигайлівки - О. М. Пустовіт, І. Є. Перерва.

Кам’янки - В. Т. Багмет, Н. М. Івахненко

Поляного - М. Ф. Голопьоров.

Гребениківки - Н. І. Гашута.

Смородино – О. В. Нужненко, О. І. Шимко.

Криничного – В. О. Іщенко.

Люджі - І. М. Гостєв.

Мащанки - С. О. Крюков.

Мартинівки - Н. О. Куделя.

Ницахи - А.Ф. Гробов.

Новгородського - О. І. Гапон.

Станової - І. A. Кіяшко.

Печин - Л. М. Зоріна.

Автор вдячний за допомогу у пошуках матеріалів для книги:

Л. Я. Заїці - директору Державного архіву Сумської області.

В. В. Рєзніковій - директору Державного архіву Харківської області.

М. І. Сенченку - директору книжкової палати України.

B. C. Терентьеву - директору Сумського краєзнавчого музею.

О. М. Рубанову - голові обласної редакційної комісії по написанню книги “Реабілітовані історією”.

Л. Д. Давидовій - завідуючій бібліотекою Сумського краєзнавчого музею.

В. А. Ігнатенку - директору Краснотростянецької лісодослідної станції.

О С. Кулініч - директору Тростянецького районного архіву.

14

М. С. Бруяці - головному редактору районної газети “Тростянецький вісник”.

ГІ. А. Зленку - головному редактору районної газети “Наш Тростянець”.

Е. А. Омельчук - культорганізатору ПД та Ю.

Н. І. Полянській, В.О. Єрошик - науковим співробітникам наукової бібліотеки ім. В.Г. Короленка м. Харкова.

О. М. Михайловій – директору районного Центру соціальних служб для молоді Тростянецької райдержадміністрації.

H. A. Вороні - вчителю Боромлянської загальноосвітньої школи І-ІІІ ст.

А. Я.Побац, Л.В. Сторожевій, Т. В. Лантух, Н. Л. Кебко - методистам Тростянецького районного методичного кабінету.

Цікаве художнє оформлення для книги підготувала керівник студії образотворчого мистецтва ГІД та Ю В. Я. Шовкун.

Базою для написання книги стали матеріали і документи Сумського і Харківського обласних дер­жавних архівів. Проаналізовані публікації в районних та обласних газетах 30-90 рр. ХХ ст., а також газета фашистських окупантів, яка видавалася у місті Суми. Використані матеріали збірників документів, наукової та мемуарної літератури, нарисів із районних газет таких авторів, як В. Д. Безсмертний, Г. І. Шелест, О. Г. Шелест, Н. М. Баранюк, Т. Р. Смілянська, H. A. Шевляковата інших. Автор зустрівся із сотнями людей - учасниками тих подій.

Наш край, земля наша, яка давала силу нашим пращурам, на якій ми народилися і зросли... Чи часто ми говоримо з нею хоча б подумки, чи впускаємо до вічно заклопотаного серця її невимовну красу: сонце,

15

що виринає із-за поля, відбиваючись у мільйонах соняшникових дзеркал, безкраї у сизій росі луки і золотаву бджолину музику над чудовими квітами, що переливаються веселкою, спів птахів і лелеку з маленькими лелеченятами... Чи встигаємо ми за життя збагнути і в молитві любові віддячити за велику радість жити на рідній землі?

Шановний читачу! Перегорнемо сторінки історії рідного краю і згадаємо слова російського письменника

С.Т. Аксакова: “У тиші і безвісті пройшли ви своєю життєвою нивою і давно, дуже давно її полишили. Але ви були людьми, і ваше зовнішнє і внутрішнє життя так само повне поезії, так само цікаве і повчальне для нас, як і ми, і наше життя, в свою чергу, будемо цікавими і повчальними для наших нащадків.”

16

РОЗДІЛ І.

АДМІНІСТРАТИВНИЙ УСТРІЙ

І НАСЕЛЕННЯ

АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ

УСТРІЙ КРАЮ У ПЕРІОД

1917-1945 років

населені пункти Тростянеччини входили:

02.1917 - 9(22) січня 1918 - в Лебединський і Охтирський повіти Харківської губернії Ро­сійської держави.

01.1918 -- 01.1919 - в Лебединський і Охтирський повіти Харківської губернії Української Народної Республіки.

1919 - 1923 рр. - в Лебединський і Охтирський повіти Харківської губернії Української Соціалістич­ної Радянської Республіки Союзу Радянських Соціа­лістичних Республік (СРСР з 1922).

1923-1930 рр. в Боромлянський і Тростянецький

17

райони Сумської округи Харківської губернії Укра­їнської Соціалістичної Республіки СРСР.

1930 - 1932 рр. - в Тростянецький район Харківсь­кої округи Харківської губернії Української Соціалісти­чної Радянської Республіки СРСР.

1932 - 1933 рр. - в Тростянецький район Харківсь­кої області Української Соціалістичної Радянської Рес­публіки СРСР.

01.1939 - 10,1941 - в Тростянецький район Сумсь­кої області Української Соціалістичної Радянської Рес­публіки СРСР.

10.1941 - 08.1943 рр. - в Охтирський дебіт (округ) Чернігівського генерал-бецирку (генеральної округи) Рейхскомісаріату України. Але Чернігівська генерал-бецирка не була створена, і територія нашого краю керу­валася військовим командуванням.

08.1943 - 1962 рр. - в Тростянецький район Сум­ської області Української Радянської Соціалістичної Республіки СРСР.