Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
М. Артюшенко Новітня історія Тростянеччини..docx
Скачиваний:
8
Добавлен:
11.11.2019
Размер:
93.09 Mб
Скачать

Репресії 30-х років

Встановлення одноосібної влади Й. Сталіна, перетво­рення держави в тоталітарну було неможливим без ма­сових репресій. Це було характерним для всіх диктато­рів. Та за масштабами Й. Сталін перевершив усіх. У на­роді улюбленою була пісня, слова якої говорили "я

211

другой такой страны не знаю, где так вольно дышит человек...” Так, людина могла лише вільно дихати пові­трям. А інше все перебувало під жорстоким контро­лем. За неповними даними, у 30-х роках у Тростянецькому районі було репресовано біля 300 чоловік. Нижче ми наводимо лише три справи. їх вибрано не випадко­во: аналіз не піддається здоровому глузду.

Справа Василя Трохимовича Дідуренка

Що. в ній переважило, коли невігласи від правосуд­дя зважували, хто ти насправді - друг чи ворог Радян­ської влади? Невже те, що з юних літ пізнав смак соло­ного поту, власноруч заробленого шматка хліба? Чи, може, те, що в одній із червоних лав легендарного ко­мандира Кінної-2 Миронова вів свою роту на останнє укріплення Врангеля в Криму? Сьогодні знаємо, що лиха коса репресій настигла Миронова одним із пер­ших, одразу ж після громадянської війни. Тож єжовські поплічники не вельми церемонилися із тим, хто воював під керівництвом командарма. А може, відіграло лиху роль те, що тітка його дружини Ганна Гнатівна Гаврилович, організатор одного з перших марксистських гурт­ків у Сумах, член московської організації “Іскра”, яку добре знала й шанувала Н. К. Крупська, в 1936 році була теж репресована, відправлена в заслання у Кизил-Орду, на той час забуте богом і людьми невелике казахське містечко? Ні, фатальними, мабуть-таки, виявилися свід­чення заарештованого ж тоді керуючого трестом “Хармаслопром” М. М. Колодька, який буцімто завербував Дідуренка до антирадянської боротьбистської органі­зації. Зізнавались тоді всі - перший секретар Харків­ського обкому партії, голова облвиконкому, керуючий трестом. А в чому було зізнаватися Василю Трохимовичу? Як можна було погодитися із звинуваченням на

212

зразок: домагався прийняття занижених планів із заку­півлі молока з тим, щоб легко їх виконувати. Наступно­го ж року приймав завищені, а, значить, і невиконанні завдання і цим завдавав значних економічних збитків? Або з тим, що ніби був членом якоїсь націоналістичної фашистської організації, яка ставила за мету повален­ня Радянської влади на Україні.

Протокол допиту вів молодий лейтенант держбез­пеки Липко. На другій сторінці руда, вицвіла під невбла­ганним впливом часу, пляма. Походження її не викли­кає сумнівів: кров. Не хотів, імовірніше за все, визнава­ти себе винним у не скоєних злочинах червоний ди­ректор. Метод впливу на незговірливих у таких випад­ках був випробуваний: тортури, погрози.

Меткий слідчий добре знав свою чорну справу. 29 грудня 1937 р. обвинувачувальний висновок затвер­джують безпосередній начальник Липка лейтенант дер­жавної безпеки Федоров та заступник начальника Ха­рківського управління НКВС Рейхман. Незабаром обох останніх спіткала така ж жахлива доля, яку вони приго­тували Колодькові, Дідуренкові та багатьом іншим. Ор­ганізатори репресій не любили зайвих свідків.

30 грудня справу Василя Трохимовича розглядає Вій­ськова колегія Верховного суду. Вона не обтяжувала себе пошуком доказів, пом’якшуючих обставин, допи­том свідків. Стандартний бланк протоколу закритого судового засідання, де передбачено навіть необхідні для такого випадку формулювання, звороти, висновки, за­питання. Увесь процес засідання трибуналу умістився в семи машинописних рядках. Вирок - найвища міра покарання. Кати поспішали, не бажали гаяти жодної го­дини, адже їх “чекали” нові жертви. Вирок датова­ний 30 грудня, а вже наступного дня В.Т. Дідуренка не стало.

У 1960 році він був реабілітований.141

213

Восени 1929 року ОДПУ оголосило про викриття ще однієї підпільної анти радянської організації - “Спіл­ки визволення України" (СВУ). У березні 1930 року від­бувся судовий процес над 45 видатними діячами української національної інтелігенції, яких звинуватили в намірах реставрувати буржуазно-поміщицький лад в Україні шляхом повстання. Більшість зізнань слідчі ДПУ отримали шляхом фізичного і психологічного тиску на заарештованих.

Внаслідок фальсифікації документів та нечуваного насильства заарештованих було засуджено на різні строки ув’язнення, але згодом 13 із них були розстрі­ляні за рішенням різноманітних “трійок". Крім того, у республіці було репресовано біля 5 тис. чоловік. У 1989 році усіх засуджених у справі СВУ було реабілітовано за відсутністю складу злочину.

Постає питання: причому тут Боромля і Тростянецький район? Але це лише на перший погляд. Хвилі Харківського процесу дійшла до Тростянеччини.

Із матеріалів слідства 1932 року:

... На Україні членів СВУ нараховується до 5 тисяч чоловік. У Боромлі членами цієї організації є 20-50 жи­телів. Члени організації також є у містах Суми та Охти­рка. Організатори перебувають у Польщі, вони приїз­дили до Боромлі. Боромляни, члени організації, збирають зброю. Вже є кулемет, який був закопаний у землі з часу громадянської війни, бомби, рушниці. Штаб ор­ганізації знаходиться в лісі біля Сум. Там є навіть одна гармата. Її члени отримували щомісячно 150-250 крб. платні. Завдання організації - підтримати шляхом збройного повстання виступ у центрі з метою повален­ні радянської влади. Було притягнуто до відповідаль­ності біля 15 чоловік. Сфабриковано справу. Характерним

214

є те, що майже всі “учасники підпільної організа­ції” були за соціальним становищем із селян-бідняків і лише деякі із середняків. Застосовані фізичні міри і психологічний тиск дали свої наслідки. Майже всі да­вали необхідні для слідства зізнання: ’‘по существу за­данных мне вопросов и предъявленных обвинений о том, что я состою в контрреволюционной организации, могу показать следующее: желаю чистосердечно раскаяться и просить прощения перед Советской властью...”

Більшість “учасників” підпільної організації до суду не притягувалася. Але декілька чоловік пройшли суд трійки, зокрема Степан Васильович Сумцов і Сидір Кирилович Ніколаєнко були засуджені трійкою до п'яти років ув’язнення в концтаборі за участь у таємній повстанській організації. Вони були реабілітовані у 1989 році.142