Яковлєв тимофій якимович

Тимофій Якимович Яковлєв народився 25 лютого 1926 року в с. Ницасі Тростянецького району в селянській сім’ї, У 1940 році закінчив семирічну школу. Коли фашисти окупували село, став вірним помічником партизанів, виконував їхні завдання. Був заарештований за підозрою у розповсюдженні антифашистських листівок. Стійко тримався на допитах, і через відсутність доказів звільнений. У серпні 1943 року, коли Ницаху визволили радянські війська, пішов на фронт. Воював на 1-му і 3-му Прибалтійських, 1-му Білоруському фронтах. Був поранений.

Взимку 1945 року бої точилися на західному березі Віспи.

14 січня підчас наступу наших військ, перебуваючи

390

в перших рядах атакуючих, молодший сержант Яковлєв вогнем станкового кулемета ліквідував дві німецькі вогневі точки, що заважали успішному просуванню радянських підрозділів. У цей день відважний кулеметник знищив близько 50 гітлерівців.

Через деякий час в районі Дзембово Тимофій Яковлєв одним із перших увірвався з кулеметом у

траншею противника і почав поливати свинцем фашистів. Коли закінчились патрони, хоробрий воїн вихопив кинджал і кинувся на гітлерівців. На допомогу приспіли бойові товариші. Ворог був розгромлений.

На підступах до міста Шнайдемюль противник кілька разів контратакував наші позиції, але безуспішно. І в цих боях молодий кулеметник знищив не один десяток фашистських солдатів та офіцерів.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 27 лютого 1945 року молодшому сержанту 447-го стрілецького

391

Пінського полку 397-ї Сарненської Червонопрапорної ордена Кутузова II ступеня стрілецької дивізії Тимофію Якимовичу Яковлєву за відвагу і мужність, виявлені в боях із німецько-фашистськими загарбниками, було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

У 1949 році Яковлєв закінчив Ленінградське ар­тилерійське училище. Тривалий час підполковник Т. Я. Яковлєв був викладачем Сумського двічі Червонопрапорного Вищого командного артилерійського училища імені. М.В.Фрунзе.²⁰⁷

Кавалери ордена леніна веселовський василь прокопович

Василь Прокопович Веселовський народився в селі Боромлі у селянській сім’ї в 1920 році. Тут закінчив семирічну школу. У другій половині тридцятих років здобув середню освіту. Він добре вчився і користувався авторитетом як серед учнів, так і вчителів. Це дало можливість закінчити перед війною Сумське арти­лерійське училище.

Василь Веселовський зустрів війну у званні лейтенанта-артилериста і пройшов її від першого до останнього дня. Своєю хоробрістю і прикладом запа­лював на подвиги солдатів і офіцерів.

Брав участь у десятках великих і малих боїв.

Майстром. вогню, відмінним артилеристом знали гвардійці лейтенанта Василя Веселовського. Він виріс на благодатній українській землі, бачив рідну землю в мирні дні: весняним цвітом квітли сади, шуміли тополі, на полях чулися мелодійні пісні України. Де б він не був, він пам’ятав чистенькі біленькі хатини, веселих дівчат, мудрих стариків із посивілими, донизу опущени­ми вусами.

392

Він бачив Україну у вогні пожеж. Бачив спалені села, облиті бензином, палаючі тіла літніх людей, жінок і дітей. Попіл і бездиханні тіла - все, що залишилося.

Ось опис лише одного бою.

Штаб передав короткий наказ: “За будь-яку ціну утримати взятий рубіж!” Саме будь-якою ціною, бо на одну батарею Веселовського йшло більше двадцяти німецьких танків... Треба було загинути в нерівному бою або чудом вистояти проти озвірілого натиску сталевих хижаків.

Веселовський дочекався наближення танків і наказав викотити всі гармати на пряме попадання і вщент розстрілювати ворога... Стояти до останнього, стояти на смерть, - так наказав він усім воїнам. Біля першої гармати стояв сам Веселовський, і по його вихідних даних для вогню пролунав перший постріл із гармати, яка стояла на полі, біля низькорослих кущів.

Перший танк запалав... Німці зосередили вогонь на

393

гармату Веселовського. Але з лівого флангу знову пролунав постріл, другий - і знову спалахнув ворожий танк. Бій продовжувався декілька годин. Веселовський залишився біля гармати. Він був поранений, але не зрушив з місця. Атака німців, завдяки його стійкості, була зірвана. На полі битви залишилося чотири підбитих ворожих танки і одна самохідна гармата.

За цей подвиг Василь Веселовський був нагород­жений орденом Леніна.

Василь Прокопович закінчив війну в 25 років у зван­ні підполковника. Поряд із орденом Леніна був наго­роджений орденом Вітчизняної війни першого ступеня, двома орденами Червоного Прапора та багатьма ме­далями.

Із Веселовським зустрічався відомий поет П. Т. Тичина. У період війни вийшла невелика книжка його віршів. Тичина, зокрема, писав:

Он, как никто, воюет ловко,

О нем сказать одно могу:

Там, где воюет Веселовский,

Совсем невесело врагу.

Після закінчення війни він закінчує з золотою ме­даллю військову академію імені М.В.Фрунзе, продов­жує службу у військах, отримує звання полковника, деякий час працює викладачем у Сумському арти­лерійському училищі. Після демобілізації обирається секретарем парткому Держплану України, проводить велику військово-патріотичну роботу.