Тільця Станніуса

Особливістю ендокринної системи риб є тільця Станніуса – дві білі або жовті точки на черевній поверхні задньої нирки. Ніякого певного гормону або активної фракції із них не виділено. Найбільш обґрунтована їх участь в іонорегуляції. Видалення тілець Станніуса не загрожує життю риб, але викликає зниження концентрації фосфору і натрію та підвищення концентрації калію і кальцію в крові, зменшення дихального метаболізму, зниження рухової активності і посилення функції щитоподібної залози. Вони відіграють важливу роль під час адаптації риб до зміни солоності води. Підвищене сольове навантаження викликає гіперфункцію тілець.

Видалення тілець Станніуса (станніектомія) у фундулюсів викликало порушення їхнього іонного балансу, що відновлювався в основному ін'єкцією пролактину, який стимулює виведення мінералокортикоїдів інтерреналовими клітинами. Таким чином, тільця Станніуса можуть бути частиною більш значної осморегуляторної системи, яка включає гіпофіз, інтерреналову тканину, урофіз і ультимобранхіальну залозу.

Ендокринна роль підшлункової залози

У підшлунковій залозі синтезуються два гормони: інсулін і глюкагон, які регулюють вміст глюкози в крові. Глюкоза надходить до клітини лише під дією інсуліну, який знижує її вміст в крові. Нестача інсуліну викликає збільшення вмісту глюкози в крові (цукровий діабет) і активацію жирового обміну за рахунок вуглеводного. Глюкагон підвищує вміст глюкози в крові в результаті глікогенолізу і призводить також до витрати ліпідів, які запасені у печінці.

На відміну від ссавців, у яких вміст глюкози в крові підтримується на постійному рівні, у риб цей показник може коливатися в широких межах, тож система регуляції вуглеводного обміну недосконала і по різному розвинена у різних груп риб. Так,. у райдужної форелі вміст глюкози в крові коливається від 50 до 150 мг/ 100 мл і, мабуть, не має визначеного регульованого рівня. Вміст глюкози в крові зростає після споживання їжі, але може потім повільно знижуватись протягом багатьох діб, якщо риба не харчується. У лососевих регуляція вмісту глюкози в крові слабка і у м'язовому обміні переважно використовуються ліпіди.

Мал. 7.2. Схема будови і розташування підшлункової залози у костистих риб: а —вугор, б — скорпена, тріска, морський чорт. 1 — печінка, 2 — екзокринна тканини підшлункової залози, 3 — островкові тканини, 4 — жовчний міхур, 5 — жовчний проток, 6 — травний тракт

На введення інсуліну ссавців реакція різних риб теж неоднозначна. Деякі риби реагували на інсулін так само як і ссавці: помірні дози інсуліну різко зменшували вміст глюкози в крові і викликали судороги. До таких риб відносяться кумжа, звичайна і японська скумбрія, морський окунь і скат. У інших риб реакція була мінімальною або взагалі була відсутня навіть за введення великих доз інсуліну ссавців. Риби третьої групи реагували на помірні дози інсуліну ссавців зменшенням вмісту глюкози в крові, що іноді досягало нуля, але судорог під час цього не спостерігалося. До цих риб відносяться козубенька, морський півень, риба-жаба і лин. Бичок-підкаменщик – єдина риба, яка взагалі не реагувала на інсулін.