Організація групи, зграйна поведінка

У багатьох водних тварин і особливо в риб дуже широко розвита уроджена реореакція – орієнтований рух проти потоку. Ця реакція базується на оптомоторній реакції, котра забезпечується зоровим механізмом. Оптомоторна реакція зв’язана із другою уродженою реакцією – реакцією слідування. Ця реакція дозволяє рибам

У риб може встановитися зграйна ієрархія, і це свідчить про те, що вони можуть запам^'ятати індивідуальні ознаки і ранг родичів, хоча ця спроможність виражена в них слабше, ніж у вищих хребетних. У риб, принаймні в пецилій, у групі, що складається усього із чотирьох осіб, може ще зберігатися чітка ієрархія. Найбільш чіткі ієрархічні відношення із індивідуальним узнаванням один одного описані в хромісів і детально вивчені в цихлідових риб, наприклад у Tropheus moerei. Варто відзначити таке цікаве явище як часткова територіальність. Риба вищого рангу, альфа, звичайно домінує над всіма; риба бета, що знаходиться на такому щаблі, затверджується в якомусь куті і навіть робить там опір деспоту. Більш того, нишком вона намагається розширити свої володіння за рахунок території риби альфа, що їй іноді і вдасться. Риба, що знаходиться в основі ієрархічної піраміди – омега виконує дуже тяжку для себе, але вкрай корисну для всієї групи роль «цапа відпущення» Якщо її прибрати, то члени групи , що залишилися , набагато частіше піддаються нападам. Дійсно, який-небудь власник території, що піддався серйозній атаці, може вигнати омегу на середину акваріуму, де вона відверне на себе увагу агресора. Риби відрізняються від інших тварин тим, що при встановленні ієрархії територіальна поведінка в них відіграє набагато більше значення. Ієрархічний ранг не занадто важливий для риби, що знаходиться на своїй території: отут вона завжди буде переможцем.

У костистих риб розвився і замістив бійки ритуал погрози, при якому суперники недвозначно демонструють «найбільш збройні» частини тіла Цим звичайно все й обмежується. Якщо навіть зуби і пускаються в хід, то укуси дуже рідко припадають на уразливі місця. У риб суперники намагаються вкусити один одного в пащу, але ніколи в бік (хоча укуси в бік особливо небезпечні). У тиляпій самці, що суперничають, плавають один поруч одного із широко розкритою пащею, демонструючи, що вони дійсно «озброєні до зубів». Інші цихлідові риби можуть також кусати один одного в пащу; при цьому вони штовхають один одного.

Ритуальні (тобто безпечні) бої мають сенс тільки в тому випадку, якщо переможений пам'ятає їхній кінець так саме добре, ніби він серйозно постраждав. Підпорядкування, досягнуте без нанесення тілесних ушкоджень зберігається достатньо довго.

Набагато складніша ситуація, коли партнери, наприклад самиця і самець цихлідових риб, повинні захищати свою територію від родичів і при цьому не нападати один на один. Саме в цьому випадку виникає явище, що етологи називають переадресованою реакцією. У цихлідових риб бійки між шлюбними партнерами запобігаються за рахунок двох чинників. Перший із них – статевий потяг, інший – взаємне звикання партнерів. Останнє можливо, якщо партнери спроможні розпізнавати один одного. Це допомагає зрозуміти особливу поведінку цихлід, що подають собою дійсний ритуал: самець кидається убік самиці, демонструючи яскраво пофарбовані бокові, і навіть декілька разів вдаряє в її напрямку хвостом. Проте він не зупиняється перед нею, як це буває у випадку дійсної погрози, а пропливає до межі території.

У багатьох риб положення тіла багато в чому має сигнальне значення: положення тіла вертикально головою вниз означає погрозу, а та ж поза головою нагору виражає підпорядкування.