§43. Зарамкове оформлення карти

Кожна топографічна карта має зарамкове оформлення. Посередині аркуша над верхньою рамкою вказується назва підприємства, яке склало цю карту, (Рис.38), а нижче назва аркуша карти (Борове). З правої сторони зверху карти пишуть номенклатуру аркуша карти, наприклад, N-34-37, а лівіше номенклатури шифр для автоматизованого обліку картматеріалів (14-38-001). З лівої сторони зверху карти пишуть прийняту для неї систему координат, назву країни і назву області.

Під нижньою рамкою по середині аркуша розташовують чисельний масштаб, а під ним лінійний, масштаб, який відповідає чисельному масштабові, вказується висота основного перерізу рельєфу і система висот. Правіше масштабу розташовується рік видання карти і графік закладень.

Лівіше масштабу поміщають схему розташування географічного, магнітного і осьового меридіанів і виписують значення схилення магнітної стрілки та зближення меридіанів для середини карти.

§44. Орієнтування на місцевості за допомогою карти

Орієнтування за допомогою карти складається з орієнтування карти, визначення на ній точки свого місцезнаходження і порівняння карти з місцевістю.

Орієнтування карти полягає в наданні їй такого положення в горизонтальній площині в якому всі напрями на ній були б паралельними до відповідних напрямків на місцевості.

Орієнтування карти в переважній більшості виконується по лініях місцевості і орієнтирах, а там де немає орієнтирів, або їх не видно, карту орієнтують компасом.

Точку місцезнаходження на карті визначають за місцевими предметами, характерними формами і деталях рельєфу, позначених на карті. Визначивши точку місцезнаходження на карті, карту орієнтують по навколишніх предметах або контурах і звіряють карту з місцевістю.

При орієнтуванні карти за допомогою компаса, на карту розташовану горизонтально кладуть компас так, щоб його діаметр, кінці якого відмічені Пн і Пд, збігався з північним напрямком кілометрової сітки, звільняють стрілку.

Користуючись значеннями схилення магнітної стрілки “” зближення меридіанів “”, обчислюють поправку в напрям =- з урахуванням знаків.

Після цього повертають карту разом з компасом до того часу, поки північний кінець магнітної стрілки стане на поділці, яка відповідає величині поправки “”. Якщо поправка “” має знак плюс, то. північний кінець магнітної стрілки компаса повинен бути правіше лінії кілометрової сітки, з якою суміщали діаметр Пн-Пд, а якщо поправка “” має знак мінус, то лівіше, тобто на захід від нього.

Розділ V Вимірювання ліній на місцевості

§45. Позначення і закріплення точок і ліній на місцевості

Для обчислення координат будь-якої точки земної поверхні необхідно виконати вимірювання кутів і ліній.

Крім цього, необхідність вимірювання ліній виникає і під час побудови плану ділянки місцевості і перенесення на натуру проектів різних споруд.

Кожна, вимірювана лінія в своїх кінцевих точках повинна бути відмічена знаками. Типи і конструкції цих знаків залежать від призначення точок. Якщо точки призначені для тимчасового користування, то їх позначають дерев’яними кілками довжиною 25-30 см і товщиною 5-6 см (Рис.50). Кілок вбивають на рівні землі і окопують канавкою у вигляді трикутника, круга або квадрата. Зверху в кілок забивають цвях, головка цвяха служить центром знака.

Рис.50

Для більш надійного закріплення і збереження точок використовують дерев’яні стовпи, куски металевих труб і т.п.

Для довготривалого збереження точок їх закріплюють спеціально виготовленими залізобетонними центрами. (Рис.51).

Рис.51

Щоб закріплені точки можна було побачити здалека, з інших точок, над ними ставлять постійні або переносні (тимчасові) знаки (Рис.52).

Рис.52

Переносними знаками, при невеликих віддалях, служать віхи. Віха – це кругла жердина висотою 2-3 м, її нижній загострений кінець має залізну окову. Віху часто фарбують в білий і червоний колір.

Віху встановлюють вертикально поза кілком в напрямку лінії візування. Постійні знаки-це піраміди і сигнали, їх встановлюють над постійними точками, закріпленими центрами, щоб забезпечити видимість на великі віддалі.