§40. Графік закладень.

Щоб уникнути підрахунків при визначені стрімкості схилів, на карті будують графік, який називається графіком закладень (Рис.45).

З

Рис.45

акладення “а” відкладають в масштабі карти перпендикулярно до основи графіка, на який через рівні відрізки відкладають градуси. Закладення підрахо

вують за формулою: , де h– величина основного перерізу для даного масштабу відома, а кут–кожний раз беруть інший – 0, 1, 2 ... Кінці перпендикулярів з’єднують плавною лінією і одержують графік закладень.

§41. Написи на топографічних картах

Для доповнення змісту карт застосовують написи. Написи поділяють на три категорії:

1. Написи географічних назв – назви населених пунктів, рік, гір, тощо

2. Пояснювальні словесні написи, які пояснюють суть предмета, або його особливості (Б – будка, мук – млин, пл. – платформа)

3. Числові написи, які дають додаткові відомості про предмет (відмітки горизонталей, глибини ям, характеристики мостів).

§42. Розв’язування задач на топографічних картах

Крім визначення географічних і прямокутних координат точок місцевості на топографічних картах можна розв’язувати такі задачі:

1. Визначення дирекційних кутів напрямків на карті та обчислення азимутів і азимутів магнітних цих напрямів.

На карті траноспортиром міряють дирекційний кут (Рис.38,IV) і користуючись схемою розташування географічного, осьового і магнітного меридіанів і величинами “” і “” за формулами А=+ і Ам=-(-) вираховують значення азимутів і азимутів магнітних.

2. Визначення на карті висоти основного перерізу рельєфу.

Висоту основного перерізу рельєфу підписують внизу на кожному аркуші топографічної карти під лінійним масштабом. Але в деяких випадках виникає необхідність визначенння висоти основного перерізу рельєфу. В такому випадку висоту основного перерізу рельєфу можна визначити двома методами:

а) за підписами горизонталей

б) за відмітками точок.

а) На карті на одному схилі хребта (Рис.46) підписані горизонталі 175 і 150 утворюють різницю цих відміток h=175-150=25м і підраховують кількість проміжків між горизонталями n=5;

Рис.46

Ділять різницю відміток горизонталей “h” на кількість проміжків “n” і одержують висоту основного перерізу рельєфу м.

б) Знаходять на карті дві точки, відмітки яких підписані і знаходяться на одному схилі хребта, горба (Рис.46, А,В). Віднімають одну відмітку від другої і знаходять різницю відміток цих точок h=25.6 м. Підраховують скільки проміжків між суцільними горизонталями знаходиться між цими точками, оцінюючи приблизно частини проміжків, які знаходяться між точкою і горизонталлю n=5 і обчислюють висоту основного перерізу рельєфу м.

3. Визначення висот точок місцевості за горизонталями.

Користуючись картою, часто приходиться визначати абсолютні відмітки яких-небудь точок місцевості.

При розв’язанні цієї задачі може бути два випадки:

а) Точка знаходиться точно на горизонталі, тоді її відмітка дорівнює відмітці горизонталі.

б) Коли точка знаходиться між горизонталями, які мають різні відмітки. Тоді її відмітка знаходиться методом інтерполювання. Наприклад, необхідно визначити відмітку точки А між горизонталями Н₁ і Н₂ (Рис.47). Проводять лінію через т.А перпендикулярно до горизонталей Н₁ і Н₂ і визначають перевищення точки А над точкою N — h.

Для цього складають пропорцію ;;;; h- висота перерізу рельєфу;.

4. Визначення стрімкості схилу за допомогою графіка закладення.

Для визначення стрімкості схилу користуються графіком закладень. З цією метою на карті між горизонталями (Рис.45) за певним напрямком вимірником беруть віддаль між ними і вимірник прикладають до графіка закладень. Там де збігається розхил вимірника за перпендикуляром на основі графіка і кривою графіка відраховують градуси на основі графіка які відповідають стрімкості схилу.

5. Проведення на карті ліній за заданим кутом нахилу. За допомогою вимірника і графіка закладення на карті між горизонталями прокладають лінію з заданим кутом нахилу. З цією метою вимірник прикладають до графіка закладення так, щоб одна ніжка вимірника збігалася з значенням градусів, підписаних на основі, а друга за перпендикуляром збігалася з кривою графіка.

Розхилом вимірника, який відповідає заданому кутові нахилу відмічають лінію на карті між горизонталями (Рис.49, a, б, с, d, e), яка має однаковий кут нахилу.

6. Побудова, профілю за заданим напрямком на карті.

Рис.48

Для побудови профілю з’єднують прямою лінією на карті дві точки К і L, між якими потрібно побудувати профіль (Рис.48). Прикладають міліметровий папір до цієї лінії і відмічають всі горизонталі, які перетинаються з цією лінією. Біля кожної мітки підписують висоти горизонталей. По вертикалі через рівні проміжки підписують відмітки горизонталей так, щоб нижня лінія мала відмітку найменшої горизонталі, а верхня найбільшої. Із усіх міток проводять перпендикуляри до перетину їх з відпо­відними відмітками горизонтальних ліній. Точки перетину з’єднують плавною кривою, яка є профілем місцевості.

7. Визначення взаємної видимості між точками на карті.

Для визначення на топографічних картах видимості між точками необхідно нанести на карту ці точки, з’єднати їх лінією і побудувати скорочений профіль. Побудова скороченого профілю полягає в тому, що на профілі не відмічають всі відмітки горизонталей, а тільки відмітки початку і кінця лінії, а також .найвищу точку між ними. К, С, Д. Якщо лінія КД проходить на профілі над точкою С, то видимість є, а якщо нижче, то видимості немає (Рис.48).

8. Визначення полів невидимості на карті.

Якщо на топографічній карті потрібно відмітити ділянку, яку з даної точки А не видно (Рис.48,а), то необхідно з точки А спостерігача провести на карті прямі до цієї ділянки.

Рис.48,а

На кожний напрям будують скорочений профіль і на них проводять промені зору з точки А і відмічають на цих профілях ділянки, які невидимі з точки А. Точки на профілі, які є кінцями невидимих ділянок, переносять на топографічну карту. З’єднавши ці точки на карті плавними кривими, відповідно до форми рельєфу, одержують невидиму ділянку на місцевості, якщо спостерігач знаходиться в точці А.

9. Визначення зон затоплення і водозбірної площі.

Рис.49

Якщо при проектуванні греблі висотою 5.0 м в точці С по лінії АВ (Рис.49) необхідно визначити зону затоплення, то для цього необхідно визначити відмітку горизонталі, до якої підніметься вода і вся територія, яка знаходиться нижче цього рівня буде затоплена. Для визначення водозбірної площі необхідно провести лінії водорозділу АNМВ (Рис.49) в середині яких утворюється водозбірна площа.