§34. Умовні знаки кордонів, огорож і орієнтирів

На топографічних картах показують державні кордони, кордони автономних республік, країв і областей, кордони національних округів, а також кордони державних заповідників.

На великомасштабних картах показують міські межі і межі сільских рад. Якщо кордон не збігається з яким-небудь контуром, зображеним своїм умовним знаками, то кордон на карті зображують своїм умовним знаком.

Якщо кордон проходить вздовж ріки, каналу, дороги і т.д. то умовний знак кордону показують в місцях різких поворотів цих контурів і між поворотами через 4-5 см групами з 4-5 ланок, щоб можна було простежити положення кордону на карті.

Огорожі бувають: камяні, цегляні, глинобитні, деревяні, плоти, штучні вали – їх на топографічних картах зобра­жують своїми умовними знаками. Паркани, плоти показують переважно за межами населених пунктів. Всі інші огорожі, в межах населених пунктів, показують тільки ті, які відділяють подвіря від вулиць, провулків і майданів.

Предмети, які помагають орієнтуватись на місцевості, називаються орієнтирами. До орієнтирів відносяться: дороговкази, кілометрові стовпи, вітряки, окремі дерева, ями, кургани і т.д.

Їх зображують позамасштабними умовними знаками.

§35. Умовні знаки сільськогосподарських угідь і грунтово-рослинного покриття

Сільськогосподарські угіддя – рілля, городи, теплиці, сади, виноградники зображують своїми умовними знаками.

Ліси, чагарники, лісонасадження, ділянки вирубаного лісу, лісорозсадники зображують своїми умовними знаками. При зображені на картах лісів і рідколісся породи дерев показують умовними знаками і підписами. Якщо яка-небудь порода складає 80% то ставлять знак цієї породи, а в іншому випадку ліс показують, як мішаний і знак переважаючої породи ставлять зліва. Крім цього ставиться підпис у вигляді дробу – в чисельнику висота лісу в метрах, в знаменнику його товщина в метрах на рівні грудей, а з правої сторони цього дробу підписується віддаль в метрах між деревами.

Ширину лісних просік зображують на карті однією пунктирною лінією, якщо їхня ширина не перевищує 5 м, і двома – якщо просіка ширше 5 м.

Якщо по просіці проходить дорога, то показують тільки дорогу, крім цього показують номера лісних кварталів. Лісосмуги зображують своїм умовним знаком.

Болота на картах зображують по ступені прохідності і за характером рослинного покриття.

По ступені прохідності болота поділяють на: прохідні, важко-прохідні і непрохідні.

Прохідні болота – глибина до 0.5 м.

Важкопрохідні – глибина до 0.8 м. з твердим дном.

Непрохідні болота – болота на яких просування пішохода неможливе.

За характером рослинного покриття болота поділяють на: мохові, трав’янисті і осокові.

§36. Рельєф місцевості і його форми

Рельєф місцевості утворився внаслідок тисячолітньої діяльності різних фізико-географічних умов і зображає собою сукупність висот і впадин на земній поверхні різної форми. Для характеристики рельєфу необхідно знати абсолютні висоти точок місцевості, різницю висот, стрімкість схилів.

Висоти називають додатними формами рельєфу, а впадини від’ємними.

Додатні форми рельєфу: гора, горб (пагорб) хребет, сідло (Рис.41).

Гора – відокремлена куполоподібна або конусоподібна висота, яка має чітко виражену основу, яку називають підошвою. Найвища точка гори називається вершиною. Бокові поверхні гори називаються схилами.

Горб – невеличка гора з висотою до 200 м від підошви. Конусоподібна гора з гострою вершиною називається піком. Гори з плоскими вершинами і крутими схилами називаються столоподібними, або столовими горами.

Х

Рис.41

ребет – висота витягнута в одному напрямку. Хребет має гребінь, або вододіл – лінію утворену найвищими точками хребта і схилами – бокові поверхні хребта. Сідло або сідловина – знижена частина вододілу розташована між

двома суміжними вершинами хребта. В горах сідловина часто збігається з перевалами.

Від’ємні форми рельєфу: улоговина, лощина, долина (Рис.42).

Улоговина – замкнута впадина у якій виділяють дно, стінки і край. Улоговину з стрімкими стінками часто називають ямою.

Лощина – витягнуте жолобоподібне заглиблення, яке знижується в одному напрямку. В залежності від розмірів і характеру схилів називається долиною, балкою, ущелиною, яром, вимоїною (водорий).

В лощині розрізнюють схили, а на дні лінію якою стікає вода, її називають, лінією водостоку, водозливу або тальвег.

Д

Рис, 42

олина – це лощина з пологими схилами і слабонахиленим (пологим) дном. Глибока і вузька лощина в горах називається ущели-

ною, тісниною (міжгір’я) або каньйоном.

В рівнинній місцевості або на схилах гір, лощини з схилами розсипчастих порід називають яром, а з зарослими схилами балкою (байрак). Невеликий яр з прямовисними схилами з розсипчастих порід називають вимоїною.

В залежності від ступені стрімкості схилу відрізняють – пологий схил, стрімкий і обривистий. Дуже стрімкий схил називають обривом (круча).

Тераса – різкий перехід від стрімкого схилу до пологого, лінію, яка відділяє стрімкий схил від пологого називають брівкою.

В залежності від висоти над рівнем моря, коливання висот і стрімкості схилів, місцевість ділять на рівнинну, горбисту і гірську.

Рівнини характеризуються невеликим коливанням висота

Горбиста місцевість – рівнини з горбами до 200 м від підніжжя.

Гори поділяють на:

високі – 2000-3000 м і більше

середні– 700-2000 м

низькі– 700-800 м