Визначення ціни поділки планіметра

На практиці ціну поділки визначають діленням відомої площі фігури на кількість поділок, які пройшло відлікове колесо при обведенні цієї фігури. За фігуру з відомою площею беруть квадрат топографічної карти масштабу 1:10000, або круг, одержаний за допомогою контрольної лінійки. Площа квадрата з стороною 10 см дорівнює 100 га, площа круга з R=56.43 мм дорівнює S=R²=100 га. Число поділок, яке пройшло відлікове колесо, одержують як різницю відліків, взятих після обведення n₂ і до обведення n₁. Тоді ціна поділки планіметра . Для зручності обчислення можна міняти дожину обвідного важеля так, щоб ціна поділки планіметра виражалась цілим числом.

Наприклад: дожила важеля R=250 мм, ціна поділки =7.41 мм². Визначити радіус R₀ планіметра для ₀=10 мм².

мм.

Обчислену довжину обвідного важеля установлюють на його шкалі верньєром 14 (Рис117,а).

Визначення постійного числа “g” планіметра

Для визначення постійного числа “g” планіметра вибирають контур таких розмірів, щоб його площу можна було визначити, обводячи контур з полюсом поза фігурою і з полюсом в середині фігури.

Якщо різниця відліків при обведенні контуру з полюсом поза фігурою дорівнює n₂-n₁, а рівниця відліків з полюсом в середині фігури n'₂-n'₁, тоді площу контуру можна визначити за формулами: S=(n₂-n₁) S=(n₂-n₁)+g

звідки: g=(n₂-n₁)- ( n'₂-n'₁)

§100. Теодолітна зйомка ділянки

Суть теодолітної зйомки полягає в вимірюванні кутів і ліній, необхідних для визначення розташування предметів і контурів місцевості. На підставі цих вимірювань на папері складають план місцевості в заданому масштабів Результати вимірювань ліній і кутів, одержаних при теодолітній зйомці, записують в журнал зйомки, в якому роблять зарисовки, в довільному масштабі всіх предметів і контурів. Ці зарисовки називаються абрисом.

Абрис є основним документом, за допомогою якого складається план. Тому його слід вести чітко і акуратно.

При теодолітній зйомці часто необхідно будувати на місцевості прямі кути. Побудову прямих кутів виконують приладом, який називається екером. Найбільше розповсюджений дводзеркальний екер (Рис.119,а).

Принцип роботи екера побудовано на законі відбиття променів світла від плоских дзеркал. Промінь світла, який падає від віхи А на дзеркало 1, відбивається від нього попадає на дзеркало 2, відбивається повторно і утворює з першим променем кут 90.

Для побудови прямого кута на місцевості, на прямій АВ вибирають точку С (Рис.119,б) і на ній стають з екером. Екер установлюють за виском, тримають його так, щоб в дзеркалі направленому по створу, було видно віху А. Побачивши в другому дзеркалі відбиття віхи А, спостерігач дає команду робітникові, який з віхою К починає переміщуватись до тих пір, поки віха, видима спостерігачеві через віконце над дзеркалом, не суміститься з зображенням віхи А, яку видно в другому дзеркалі.

За допомогою екера можна розв’язувати дві задачі:

З точки С (Рис.119,б), розташованої на прямій АВ, ставити перпендикуляр і з точки К, яка знаходиться поза АВ, опустити перпендикуляр на пряму АВ (знайти основу перпендикуляра – точку С).

Розглянемо існуючі способи зйомки.