Обернена засічка

Обернена засічка поступається за точністю визначення місця судна прямій засічці. В цьому випадку все зосереджено на одному місці – на судні. Недоліком; способу є залежність від метеоумов і необхідність в густішій мережі робочої основи, ніж при прямій засічці. Суть способу оберненої засічки полягає в одночасному вимірюванні секстанами з судна двох горизонтальних (суміжних або несуміжних) кутів між опорними пунктами, координати яких відомі. (Рис.186,б,в). Визначення місця судна способом оберненої засічки має не визначене розв’язання в тому випадку, коли вихідні і визначувані пункти розташовані на одному колі, яке називається колом не визначеності. Для того, щоб уникнути попадання судна в положення, близьке до кола невизначеності, його проводять на планшетах. Признаком кола невизначеності (в випадку суміжних кутів) є виконання наступного рівняння: .На практиці уникають користуватися комбінацією опорних пунктів для яких .

Опорні пункти намагаються вибирати так, щоб точка, яка визначається, знаходилась в трикутнику, утвореному вихідними пунктами, щоб вихідні пункти були розташовані на одній прямій і щоб середній опорний пункт був ближче до точки, координати якої визначаються, ніж крайні.

Комбінована засічка

Під комбінованою засічкою розуміють такий спосіб визначення місця судна, коли координати місця судна одержують вимірюванням різних геодезичних параметрів (Рис.187,а).

Рис.187

Найбільш широке розповсюдження в практиці знімальних робіт на шельфі одержав спосіб одночасного вимірювання напряму теодолітом з берегового пункту і кута секстаном з борта судна. Цей спосіб слід виконувати при неможливості вибору комбінації пунктів для оберненої засічки і недостатньої кількості інструментів і спострерігачів для прямої засічки.

Лінійна засічка

При використанні радіотехнічних засобів визначення місця судна застосовують лінійну засічку. В цьому випадку радіотехнічними засобами вимірюють віддалі S₁ і S₂ (Рис.187,б), за допомогою яких визначають координати місця судна.

Полярний спосіб

Полярний спосіб полягає в визначенні місця судна шляхом одночасного вимірювання віддалі і напряму з берегового пункту на судно (Рис.187,в). Цей спосіб є віддалемірно-тодолітною засічкою. Перевага полярного способу полягає в зосередженні вимірювальної апаратури в одному місці, в можливості визначати місце судна з однаковою точністю. Для застосування даного способу потрібна рідша опорна мережа. Недоліком методу є залежність від метеоумов і необхідності радіозв’язку між судном і берегом.

§165. Засоби вимірювання глибин

Вимірювання глибин виконується міркою, ручним лотом, рибалотом і лунолотом. Мірка, ручний лот і рибалот (Рис.188) є найпростішими вимірювальними приладами, але з появою лунолотів вони знаходять обмежене застосування. В деяких випадках використання мірки ручного лота і рибалота при зніманні невеликих за площею і неглибоких акваторій може бути виправданим.

а. Мірка б. Ручний лот в. Рибалот

1 – свинцеве (чавунне) 1 – грузило

грузило

2 – лотлінь 2 – лотлінь

3 – мірні марки 3 – мірні марки

Рис.188

Мірка (Рис.188,а) служить для вимірювання глибин до 5 м. Мірка – це дерев’яна жердина круглого перерізу діаметром біля 5 см, розмічена на дециметрові поділки, які пофарбовані по черзі білою і червоною фарбами. П’ятка мірки має металеву окову.

Ручним лотом (Рис.188,б) вимірюють глибини від 2 до 20 м. Ручний лот – це свинцеве грузило пірамідальної форми, підвішене на металевому тросі діаметром 3-4 мм, конопляному (капроновому) лотліні діаметром 7-10 мм.

Лотлінь розмічений марками: до 10 м – через 10 см; від 10-20м – через 20 см.

Рибалотом (Рис.188,в) вимірюють глибини до 30-40 м. Він аналогічний за будовою ручному лотові і відрізняється більш важким грузилом рибовидної форми. Основним приладом для вимірювання глибин є лунолот.

До складу лунолота (Рис.189) входить центральний прилад (ЦП), вібратор випромінювач (ВВ) і вібратор приймач (ВП). В центральному приладі розташовані основні вузли лунолота, призначенні для формування вихідних імпульсів, перетворення відбитих імпульсів, реєстрації глибин (самописець).

Вимірювання глибин лунолотом полягає в вимірюванні часу “t” проходження імпульсу ультразвукової енергії від вібратора випромінювача лунолота до дна і назад до вібратора приймача. Якщо відома швидкість розповсюдження звуку в воді “V”, а віддаль між вібраторами (база) “L” то виміряна глибина “Z” обчислюється за формулою: .

В момент передачі імпульсу на рухомій стрічці самописця струмопровідним пером, яке обертається, або спіраллю робиться нульова відмітка (Рис.190).

Прийнятий луно-імпульс після перетворення і підсилення поступає на перо самописця, яке за час проходження імпульсу встигає переміститися на кут або віддаль, пропорціонально цьому часові. На стрічці в місці дотику з пером пропалюється мітка, яка відповідає вимірюваній глибині. Віддаль на стрічці між нульовою відміткою і відміткою відбитого імпульсу співвіднесена з масштабом запису, дає вимірювану глибину. При постійній роботі лунолота на стрічці утворюється безперервний запис лінії нуля і лінії профілю дна.

Найбільше застосування під час робіт на шельфі мають мілководні і середньо-глибинні лунолоти: “Кубань”, “ІРЕЛ”, “ПЕЛ-3” і “ПЕЛ-4”.

Лунолот “Кубань” розрахований для вимірювання глибин в діапазоні 0.2-20 м.

Лунолот “ІРЕЛ” (інженерний розвідувальний) розрахований для вимірювання глибин в діапазоні від 0.5-20 м.

Лунолот “ПЕЛ-3” розрахований для вимірювання глибин від 0.4-200 м. при швидкості ходу до 15 вузлів, (1 вузел – одна морська миля 1.852 км/год) бортовій хитивиці до 10 і кілевій до 3.

Лунолот “ПЕЛ-4” розрахований для вимірювання глибин в діапазоні від 0.4-200 м при швидкості ходу до 15 вузлів, бортовій хитавиці до 10 і кілевій до 5.