1919 Рік: відновлення радянської влади і наступ армії денікіна

На початку 1919 року, після вигнання німецьких оку­пантів і петлюрівців, у Тростянці створено ревком, який почав проводити роботу із відновлення радянської вла­ди. 23 лютого 1919 року відбувся другий з’їзд рад ро­бітничих і селянських депутатів Тростянецької волості, на якому було обрано виконавчий комітет у складі 11 чоловік. До нього ввійшли Залавський, Фоменко, Бонда­ренко, Турченко, Торяник, Матвієнко, Горошко, Василь­ченко і інші. На з’їзді було 68 делегатів від населених пунктів волості.

52

В С. Залавський і Клочко — активні учасники революційних подій на Тростянеччині. Фото 1918 р.

У рішенні, прийнятому з’їздом, говорилось: “Ми, делегати, висловлюємо свою вдячність партії за стійке проведення в життя принципів демократії, посилаємо своє привітання В.І.Леніну як вождю всенародного про­летаріату”.

Поступово налагоджувалося мирне життя, віднов­лювалася робота установ і підприємств. Весною 1919 року здійснена націоналізація цукрових заводів та деревообробного підприємства.

Відновили роботу партійні організації комуністів сіл Тростянця і Боромлі.

У кінці березня 1919 року в Тростянці був створений перший комсомольський осередок на цукровому заводі. Його очолив М.Й.Щербак. Активістами осередку були Іван Головченко та Михайло Пономаренко. Секретарю комсомольського осередку Михайлу Щербаку було п’ятнадцять років, але він виділявся серед своїх това­ришів кмітливістю., завжди був серед молоді, виступав на мітингах, був членом частини особливого призначення.

53

Поряд із цим встигав працювати контролером на цукроварні, Продовжував керувати осередком навіть підчас денікінської окупації. У 1920 році Михайло воює кулеметником на бронепоїзді "Блискавка” проти польських загарбників. Наприкінці 1920 року поверта­ється в Тростянець і знову очолює комсомольський осередок. У двадцять, років стає членом партії біль­шовиків. У 1925 році його переводять інструктором окружкому Спілки Молоді України, через рік - він завідуючий Тростянецьким райсільбудом, кілька років працював на партійній роботі. За цей час виявив себе здібним організатором і керівником. У 1937 році закінчив заочно Центральний інститут харчової про­мисловості і до війни працював Директором цукрових заводів на Сумщині, Полтавщині, в Куйбишеві. Війна застала Михайла Йосиповича на Полтавщині. Із початком Великої вітчизняної війни на фронті у діючій армії. У званні майора був комісаром батальйону. Загинув 25 жовтня 1942 року.

У волостях краю організовуються комітети бідноти. У Боромлянській волості він був створений на початку квітня 1919 року на чолі з бідняком Я. В. Гудзенком.

Селяни сподівалися отримати землю. Більшовики одним із найголовніших своїх завдань на Україні вважали вирішення аграрного питання. Була проведена конфіскація нетрудового землеволодіння - поміщицьких, церковних, монастирських та удільних земель. Але з конфіскованих земель селянство отримало лише третину. Землі заможного селянства у 1919 році розподілити не встигли. Значна частина земель залишалася за державними підприємствами. У нашому краї колишні землі маєтку Кеніга залишилися власністю цукрового заводу. Аграрна політика більшовиків не виправдала сподівань селянства. За визначенням В.І.Леніна, це привело до підтримки армії Денікіна

54

значною частиною селян. Дуже часто на місцях основ­ною умовою наділення землею ставився перехід до її колективного обробітку, організація комун і артілей.

Тростянецький волосний земельний комітет у березні 1919 року звернувся до жителів волості:

“Турбуючись про успішне проведення сільсько­господарської кампанії в поточному році і найбільш вигідне для безземельних і малоземельних селян вкладення їхньої праці, що забезпечує їх існування без голоду і недоїдання, звертається до всіх робітників та селян, які бажають організовуватись у комуни і това­риства із обробітку землі, записуватись у земельному відділі Тростянецького виконкому.

Маючи ці списки, земельний відділ буде організовувати комуни на приватновласницьких землях або з'єднувати землю всіх малоземельних і прирізати до неї невистачаючу за нормою площу для кращого її обробітку і одержання високих урожаїв.

Посівний матеріал, знаряддя та живе тягло також будуть надаватися цим комунам і товариствам на допомогу по веденню господарства.

Всі подробиці із цього питання будуть оголошені при обговоренні спільно з товаришами, які записа­лися”¹³

Однією з перших була створена комуна в Тол оч­ковому (біля с. Люджі), яка мала назву “Заря жизни”. До неї ввійшов 21 селянин.

У 1919 році тростянчани зібрали для голодуючих дітей Росії 500 пудів цукру: 62 пуди картоплі, 45 пудів пшениці та 18 тисяч карбованців грошима.

Весною 1919 року був створений тростянецький комуністичний загін у складі майже ста бійців. Його командиром був призначений секретар військкомату М.Ф. Харченко. Він згадує:

"Наш комуністичний загін відразу повів боротьбу з

55

різними контрреволюціонерами і бандитами. Ми не раз виїздили в урочище Червоне на ліквідацію банд і в інші місця. Поряд із виконанням багаточисленних адміністративних обов’язків я навчав бійців свого загону військовій справі.

На той час, коли з півдня нашої країни посунули білогвардійські банди Денікіна, загін вже був добре навчений і озброєний. У ньому, зокрема, були такі бійці як М. Л. Турченко, що пізніше став командиром Охтирського комуністичного загону, а ще пізніше - командиром полку незаможного селянства, П. С. Торяник (людина трагічної долі: будучи пораненим, потрапив до рук денікінської контррозвідки і після катувань - розстріляний), С. Ф. Матвієнко (в 1935 році загинув під час аварії семимоторного літака "Максим Горький”), П. І. Зубченко, П. Д. Ложечнік і інші”.¹⁴

Весною 1919 року почався наступ армії Денікіна. Денікінські війська швидко просувалися по Україні.

У Тростянці в цей час діяли ліві есери, націо­налістичні організації молоді - КЮС, юнскаути. Ліві есери організували кілька антирадянських виступів.

Тростянчани прийняли найактивнішу участь у формуванні Охтирської комуністичної роти для боротьби з білогвардійцями. Ф. Бондаренко про це розповідає так:

“Білогвардійські полчища загрожували Харкову. Я, в недавньому минулому електрик Тростянецького цук­рового заводу, був у той час, у 1919 році, начальником Охтирської повітової надзвичайної комісії. За рішенням повіткому КП(б)У стала терміново формуватись Охтирська комуністична рота.

19 червня. Ясний сонячний день. На площі в місті зібралося багато народу. Обличчя бійців суворі і зосереджені. Поруч із юнаком, комсомольцем Свердліним - 60-річний столяр Іван Шевцов.

56

Розпочався мітинг. Від імені повітового комітету партії з промовою виступив секретар повіткому тов. Сиротенко. Виступали члени ревкому, повітовий військовий комісар. Всі промовці закликали бійців відстояти Радянську владу, розгромити Денікіна, битися до останнього патрона.

Із словом-відповіддю виступив командир роти - тростянчанин Михайло Лук’янович Турченко. Він поклявся виправдати довір’я партії, воювати до перемоги.

Гримить багатоголосе “ура”. Всі співають “Інтер­націонал".

Під звуки музики рота вирушила на вокзал. Я був командиром першого взводу комуністичної роти Бадьоро крокували в шеренгах тростянецькі робітники Павло Світенко, Микола Тарасенко та інші товариші.

Бійці роти сіли в залізничні вагони і вирушили на захист червоного Харкова. На станцію Харків-Південна прибули надвечір. Душно і безвітряно. Чути близьку артилерійську канонаду. Місто на осадному стані, вулиці пустельні. Рота розміщується в казармах на Сумській. Вночі ніхто не спав, прислухаючись до частої кулеметної стрілянини.

Рано-вранці пролунала команда: “Рота, шикуйсь!" Разом із шостою ротою Мелітопольського полку всту­паємо в бій проти білогвардійців у,районі Південного вокзалу. Незабаром ми потрапили у важке становище під натиском переважаючого противника виявилися відрізаними від інших червоних частин. З боями залишали місто. Нарешті вдалося зв’язатися зі штабом О. Я. Пархоменка, який командував бригадою. Наша рота була підсилена кулеметом "Максим”.

У липні 1919 року В. І. Ленін написав листа: “Всі - на боротьбу з Денікіним”. У цьому ж місяці військово-революційний комітет Тростянецької волості прийняв відозву до жителів:

57

"Товариші робітники і селяни! Кому дорогі завою­вання революції, всі - до зброї!

Іде Денікін. Окремі темні спантеличені люди думають, що цей царський холоп принесе їм білої булочки. То нехай вони спитають у біженців Донецького басейну, які покинули свій останній куток і тікають від Денікіна, вони знають і розкажуть, чим начинені його білі булочки. У середині їх - отрута рабства, під ярмом якого довгі роки стогнали робітники і селяни. Денікінські булочки - це ліхтарні стовпи, на яких по кілька днів висіли трупи повішених непокірних йому робітників. Денікінські булки - це поміщики, їх управителі, які повернуть відібрані в них економії, заберуть у селян новий урожай і створять для них ще більш жорстоку кріпацьку кабалу. Б’є останній і вирішальний час. Революція наказує: швидше за гвинтівку, всі на фронт під червоні радянські знамена!”.

На мітингу громадян с. Бранцівки Жигайлівської волості було ухвалено резолюцію такого змісту:

“Заслухавши доповідь про поточний момент і вра­ховуючи небезпеку, яка загрожує робітникам і селянам від денікінських банд, ми, громадяни с. Бранцівки, клянемося, що будемо допомагати всім необхідним нашим товаришам, які вступили до лав Червоної Робітничо-Селянської Армії для захисту нашої свободи".

На фронт боротьби з Денікіним відправилися тростянецькі комуністи і комсомольці. Повітовий комітет партії звернувся до них зі словами полум’яного заклику: "Привіт вам, хто йде на захист робітничо-селянської республіки, хто високо підняв прапор Комуністичної революції! Сміливо і дружно вперед!".

У липні 1919 року фронт підійшов до р. Ворскли. До Тростянця прибув штаб групи військ, якою командував герой громадянської війни Олександр Якович Пархоменко. Штаб розмістився у приміщенні колишньої

58

бібліотеки Кеніга (нинішнє приміщення Палацу дітей та юнацтва).

До складу військ О. Я. Пархоменка ввійшов Тростянецький комуністичний загін на чолі з М. Ф. Харченком. Він був призначений спершу ад’ютантом штабу, згодом очолив розвідку, а потім став начальником штабу бригади 41-ї стрілецької дивізії. Микола Федорович народився у бідняцькій сім’ї. Батько працював у маєтку Кеніга, мати - пралею. Особисто знав, що таке війна, беручи участь у боях першої світової війни у чині прапорщика, У 1935 році, закінчивши інститут, став архітектором. За його проектами споруджені будинки в Харкові та Донбасі.

Війська О.Я.Пархоменка завдавали відчутних ударів білогвардійцям і на тривалий час затримали. їх наступ. За героїчні бої в липні-серпні 1919 року О. Я. Пархоменко був нагороджений другим орденом Червоного Прапора. Вирішено було будь-що зупинити наступ ворога. У бій ішли все нові й нові підрозділи червоних військ. Але командир однієї з частин, колишній полковник царської армії, в районі Кириківки раптом перейшов на бік Денікіна і відкрив фронт. Денікінці скористалися цим, перейшли б наступ і прорвалися вперед. Війська відступали з боями.

У районі станції Смородине активно діяв бойовий екіпаж бронепоїзда "Молния", очолюваний помічником командира Охтирського радянського полку, членом ревкому і Тростянецького парткому В.Залавським. Бронепоїзд відходив останнім, ведучи з своїх гармат нищівний вогонь по ворогові.

7 серпня 1919 року с. Тростянець і всі населені пункти нашого краю були окуповані армією Денікіна.

Білі встановили тут, як і всюди, режим антинародної буржуазно-поміщицької диктатури. Комуністів, ком­сомольців, передових робітників і селян розстрілювали.

59

Петро Степанович Торяник у 1918 році був парти­заном, а в 1919 воював із денікінцями і біля Охтирки був поранений. Не встиг евакуюватися. Його схопили офіцери білогвардійської контррозвідки, які ще в районі Богодухова одержали від свого агента фотографію: Торяник виступає на мітингу в Тростянці. Після допитів і катувань контррозвідники розстріляли його біля одинокого старого дуба у нинішньому провулку Гаївському. Вночі він прийшов до свідомості і, будучи важко пораненим, поповз. Наступного ранку його виявили на городі жителі вулиці Славгородської. Лише з великими труднощами через кілька днів його вдалося помістити до лікарні. Але врятувати життя Петру Степановичу не вдалося.

Розстріли, знущання, шибениці. Все це принесли з собою денікінці. Ось типова картина тих днів. Дорогою з цукрозаводу на станцію взвод дроздовців веде заарештованих. Вишикували їх біля відкосу шосейної дороги і всіх розстріляли.¹⁶

На станції Смородине, біля поворотного круга, білокозаки убивали людину. Сікли нагайками прямо по обличчю. Швидко воно стало все закривавленим. Вибили око. Людина впала. Потім добивали її на землі шомполами.

На луках було розстріляно трьох матросів.

У с. Боромлі розстріляли селян Глущенка і Мельника.¹⁷

Денікінці стратили члена ревкому, робітника цук­розаводу Я. Г. Півненка. Він народився в 1884 році в сім’ї селянина у с. Кам'янці. З дитинства пізнав непосильну працю у сільських багатіїв, потім працював робітником на Тростянецькому цукровому заводі. Втратив руку. Довелося бути і комірником, і листоношею, і вагарем. У 1909 році став членом РСДРП{6). Проводив за зав­данням більшовиків підпільну революційну роботу,

60

Був залишений разом з іншими для підпільної роботи в окупованому денікінцями Тростянці. Мав завдання залишатися на місці, вивчати настрої людей, готувати сили, здатні вести боротьбу проти інтервентів. Жив, як і раніше, в Кам’янці, трохи змінив свій зовнішній вигляд. Виїжджав звідти в Тростянець, збирав новини, підбадьорював тих, хто втрачав уже віру в повернення наших.

Одного осіннього ранку Яків Григорович крокував коліями станції Смородине, щойно прибувши з села. У руках ніс вузлик із харчами. На станції в цей час стояв ешелон із білокозаками.

- Ей, дядьку, дай хліба, - раптом звернувся до Півненка один із козаків.

- Кидайте гвинтівки, то й хліб буде, - відповів Яків Григорович.

Нагодилося ще кілька солдатів. Гаряче і схвильовано говорив Яків Григорович, що воюють вони даремно, що трудовий люд їх не підтримує.

- Еге, та він, мабуть, із більшовиків, - пролунав рап­том за спиною голос.

Обернувся. Офіцер.

- Взяти його, - скомандував той.

Привезли Півненка на завод. Хтось із прислужників білогвардійців упізнав його. Присуд був короткий, без суду і слідства: розстріл.

Коли Якова Григоровича вели під конвоєм, біля прохідної зібрався гурт робітників. Привітно махнувши їм рукою, вигукнув: “Я знаю, мене сьогодні вб’ють, але народне вбити, революція переможе!”

Останні слова говорив уже під ударами прикладів. А через кілька хвилин тріскучий рушничний залп обірвав життя Півненка.15

Тростянчани пам’ятають життя і діяльність Я.Г.Півненка.

61

Я. Г. Півненко - член Тростянецького волосного ревкому.

Фото 1919 р.

Його ім’ям названі вулиця в місті, професійно-технічне училище, цукровий комбінат і машинобудівний завод. У 1983 році в училищі відкрита меморіальна дошка для увіковічення пам’яті Я.Г. Півненка. Про його життєвий шлях розповідають матеріали експозицій краєзнавчих музеїв цукрового комбінату, м. Тростянця та с. Кам’янки.

62

Біля Тростянецької ЗОШ № 1 ім. Т. Г. Шевченка по­ховані солдати, розстріляні на початку серпня 1919 ро­ку армією Денікіна: комуніст П, С. Торяник, робітник цукрозаводу Я. Г. Півненко та 23 радянських активіста із цивільного населення. На плитах тексти: "Тут поховані активні учасники встановлення Радянської влади в Тростянецькому районі” Нижче — 20 загиблих і текст: “... та з ними 5 безіменних героїв”. Обставини загибелі учасників громадянської війни не встановлено.

Революція і громадянська війна - це величезні випробування для простого народу. Вони розділили не лише державу на фронти, а й безпосередньо сім’ї. Всі білогвардійські армії на окупованій території примусово мобілізували до своїх підрозділів чоловіків. Так було і при денікінській окупації. Радянська влада вважала це. зрадою ідей революції. Всі, хто служив у білогвар­дійських формуваннях, підлягали суду особливих комісій і кари. Тисячі їх були розстріляні без суду і слідства. Це привело до Того, що десятки тисяч людей вимушені були покинути батьківщину, емігрувати за кордон. Відбулася так звана друга хвиля української еміграції.

Типова доля у цьому плані боромлянина В. І. Тіщенка (1900-1981рр.). Його рід веде свій початок із часу заснування Боромлі. Батько його, Іван Іванович, займався торгівлею, мав свої лавки в селі. Син, Василь Іванович, закінчив школу в с. Боромлі. У 1919 році навчався в реальному училищі м. Суми. Та прийшла армія Денікіна, і його» призвали солдатом у так звану добровільну армію. Потім важка доля емігранта. Пробував відкрити власну справу, займався торгівлею у Франції, але з цього нічого не вийшло. Згодом знайшов постійну роботу і, як тисячі російських емігрантів, став водієм таксі в Парижі. Чужа країна стала другою батьківщиною. Та в житті такого не буває — він так і не прийняв грома­дянство Франції. Останні дні свого життя прожив

63

серед своїх — в російському притулку. Одружився на французькій громадянці. Сім’я мала чотирьох дітей, двоє із яких померли. Два сини живуть у Парижі, мають фран­цузьке підданство, отримують пенсії.

Сергій Васильович, син емігранта, закінчив середню школу, ліцей, здобув фах хіміка і 37 років пропрацював інженером у інституті атомної енергії. Він разом із дружиною Анною Марією неодноразово відвідував батьківщину своїх предків, із цікавістю знайомився з життям боромлян.

грудня 1919 року бійці 41-ї стрілецької дивізії під командуванням героя громадянської війни Юрія Воло­димировича Сабліна звільнили с. Тростянець і наш край від денікінців. Ю.В. Саблін закінчив військову академію, вищі академічні курси, працював комендантом укріп­леного району в Україні, нагороджений двома орденами Червоного Прапора. Став жертвою сталінського режиму в 1937 році.

Ось яке було становище села Боромлі після звіль­нення його від денікінських військ.

У зв’язку з проходженням великої кількості військових частин червоноармійців боромлянським селянам приходиться щоденно виділяти до 700 підвід у грудні 1919 р., згодом кількість їх скоротилася до 200. Крім того, із господарств селян реквізувалося багато сіна. Це приводило до незадоволення населення.

Відновив роботу паровий млин Згуровського, який втік разом із білогвардійськими військами. Справами на млині керує створений робітничий комітет. Лікарня знаходиться в “плачевном состоянии”: кошти не виді­ляються, медичні препарати відсутні. Допомога нада­ється у першу чергу продовольством і дровами насе­ленню, яке постраждало від контрреволюції. Прове­дений опис майна і продовольства буржуазії, що втекла разом із денікінськими військами. Сім’ї червоноармійців

64

У центрі села Боромлі. Фото 1919 p.

65

забезпечуються мукою. Відкрита їдальня для безкоштовного харчування безпритульних дітей. У селі поширюється епідемія тифу. Відновилися заняття у школах у дві зміни. Педагоги не отримують заробітну плату три місяці, тому вирішено виплатити кожному по тисячу карбованців і продати муку по твердим цінам.¹⁹

Майно всіх громадян, які втекли разом із відсту­паючими денікінськими військами, було взято на облік місцевою владою і згодом конфісковано. 19 грудня 1919р. при опису продуктів, фуражу і худоби в с. Боромлі виявлено:

- у господарстві І. І. Тіщенка: солі – 30 ф., гороху – 10 ф., борошна житнього — 2 п. 20 ф., соломи різних культур — 210 п., зерна жита - 38 п., курей — 18 шт., свиней — 1 шт.;

- у господарстві Д. В. Кулібабіна: картоплі — 100 п., цукрових буряків - 25 п., жита в снопах - 8 кіп, вівса – 8 кіп., проса - 3 кіп, гречки - 6 кіп, соломи – 24 п.;

- у господарстві В.Ф. Лозового: цукрових буряків - 40п., картоплі - 50п., свиней – 2 шт.;

- у господарстві Д.П. Малікова: соломи – 70 п., сіна – 50 п., картоплі — 60п.²⁰

5 грудня 1919 р. в с. Боромлі був створений воло­сний ревком у складі Прокопа Івановича Шостаки (голо­ви); членів: І. Задесенця, О. Сірокова та М. Коваля.²¹ У 1920 році останки всіх, хто загинув від кривавої руки ворога, звезено до центрального скверу Тростянця і тут поховано в братській могилі. 13 чоловік - жертви білогвардійського терору, спочивають тут.

У 1927 році за пропозицією райпрофради на братській могилі споруджено пам’ятник-монумент. Автор проекту - завідуючий підсобним господарством Півненківського цукрозаводу В.І.Козій.

У 1970 році в дні підготовки до 100-річчя від дня народження В. І. Лені на, з метою впорядкування міського

66

Пам’ятник, встановлений у 1927 р. у сквері в центрі Тростянця з написом:

“Борцям Жовтневої революції до X роковини Жовтня.”

скверу, пам’ятник було знесено, могилу зрівняли із зем­лею, а останки загиблих перепохоронені на центральному цвинтарі.

За ініціативою політвідділу 41 -ї радянської дивізії в повітовому місті було організовано тимчасовий війсь­ково-революційний комітет із п’яти колишніх членів Охтирського повітового виконавчого комітету - Васильченка, Зайденшнера, Бутрима, Харченка і Шестюка. Зайденшнер і Харченко були тростянчанами. Перший із них став секретарем президії повітового ревкому і завідуючим відділом соціального забезпечення, другий - завідуючим відділом народного господарства.

7 грудня 1919 року Бутрим і Харченко виїхали в північну частину повіту, де приступили до організації волосних ревкомів. Такі ревкоми вони створили в Тростянецькій, Жигайлівській, Білчанській, Боромлянській та Дернівській волостях.

Після цього почалося створення сільських ревкомів.

67

12 грудня 1919 року був організований сільський ревком у с. Дернове у складі трьох чоловік: І. Я. Басова (голова), Ф. О. Басова, І. П. Давидова. 14 грудня 1919 року до складу Ницахського сільського ревкому ввійшло 7 чоловік: Л. А. Грицьков (голова), М. І. Красніков, Й. П. Турченко, Т. А. Яковлєв, М. І. БІлокопитов, П. Д. Яковлєв, Н. О. Гробов. 17 грудня 1919 року до Печинського сільського ревкому ввійшло п’ять чоловік: І. В. Давидов (голова), Я. Ф. Мар’єнков, М. Т. Мар’єнков, М. С. Мар’єнков і І. М. Мар’єнков.

24 грудня 1919 року Семереньківський сільський ревком визначений у складі п’яти чоловік: П. Ф. Тка­ченко (голова), В. С. Ворони, С. П. Лушпенка, М. С. Коваленка, Л. П. Опари.²²

На середину грудня 1919 року партійний осередок Тростянецької волості нараховував 35 комуністів.

24 грудня було організовано партосередки в Жигайлівці, де на обліку перебувало 12 чоловік, у Боромлі (7 чоловік), Білці (6) та в інших селах.

28 грудня 1919 року створено тимчасовий Тростянецький партком, секретарем якого обрано Миколу Федоровича Харченка. Партком проводив велику ро­боту із зміцнення Радянської влади на території волості, керував відбудовою господарства, зруйнованого війною, організував боротьбу з бандитизмом.

Для керівництва націоналізованими маєтками і промисловими підприємствами в той же день було ство­рено виконавчу колегію Тростянецьких маєтків і заводів.