Шимко сергій васильович

(1909- 1995)

Народився в с. Смородине. Тут закінчив початкову школу. У м. Тростянці в одній із шкіл здобув семирічну освіту. Працював будівельником у м. Харкові, а вечора­ми

394

навчався на робітфаці машинобудівного технікуму. У 30-ті роки закінчив два військових училища: броне­танкове і авіаційне.

Війну зустрів у званні старшого лейтенанта на по­саді начальника штабу ескадрильї бомбардувального авіаполку. Вже в перший день війни йому прийшлося вилітати на бойове завдання і бомбардувати фашистську

колону танків. Потім із своїм авіаційним полком пройшов складний бойовий шлях через всю війну: обо­ронні бої під Москвою, Курська дуга, Корсунь-Шевчен­ківська і Ясько-Кишинівська бойові операції, звільнен­ня країн Західної Європи.

Під час війни неодноразово проявляв мужність і героїзм, за що був нагороджений орденами Леніна, “Красного Знамени”, “Отечественной войны II степе­ни”, двома орденами “Красной Звезды” та чотирма ме­далями.

395

Повні кавалери ордена слави дудко федір іванович

Старшина, командир гарматної обслуги. Народився в сім’ї селянина-бідняка в селі Гребениківці Тростянецького району Сумської області 1903 року. До революції

наймитував у панів, після Жовтневої революції - робітник, бригадир у радгоспі Грязнянського цукрокомбінату, голова колгоспу, з червня 1940 року - керую­чий відділком радгоспу в Карелії, де й застала війна. Був начальником ешелону, яким доставив у Киргизьку PCP устаткування промислового підприємства. Звідти мобілізували в армію, воювати почав у липні 1943 року під Бєлгородом. Артобслуга Дудка знищила під час боїв кілька танків і взвод ворожої піхоти. Поблизу Мерефи, на Харківщині Дудко, підпустивши фашистські танки до

396

своєї замаскованої гармати на відстань до трьохсот ме­трів, знищив три танки і 40 автоматників. Успішно від­бивав атаки ворога на плацдармі біля Кам’янки-Дніст­ровської. Коли ліквідовували Корсунь-Шевченківське вороже угрупування, бойовий рахунок обслуги Дудка зріс ще на два підпалених танки і кілька десятків зни­щених автоматників. Під Яссами взяв із бійцями у по­лон 300 гітлерівців, які намагалися вирватися з оточен­ня. Ще понад 10 танків і самохідних гармат обслуга зни­щила в боях за Віслою, Одером. У вуличних боях у Бе­рліні було розтрощено 40 вогневих точок. Так Дудко завершив війну. Усі післявоєнні роки працював на різ­них посадах на Грязнянському цукрозаводі, що в Краснопільському районі Сумської області. Не раз зустрі­чався з бойовими побратимами - ветеранами 671-го артполку 213-ї стрілецької дивізії і мотострілецького батальйону 20-ї танкової бригади. В останні роки жит­тя був персональним пенсіонером союзного значення. Помер у жовтні 1981 року. Ім’ям кавалера ордена Сла­ви трьох ступенів і двох орденів Вітчизняної війни Ф. І. Дудка названо вулицю в селі Чернеччині, де він жив, і де нині живуть його діти й онуки.

Рудь олексій васильович

Народився Олексій Васильович Рудь в с. Буймері у 1925 році.

Ненависть закипала в грудях сімнадцятирічного Олексія Рудя, який став свідком страхітливих злодіянь фашистських варварів. Юнак мріяв помститися ворогу за страждання людей. І коли в лютому 1943 року його рідне село Буймер було звільнене від окупантів, він пішов на фронт.

Олексій Рудь став бійцем 82-го окремого гвардій­ського саперного батальйону 71-ї гвардійської стрілкової дивізії.

397

Ранньою весною 1944 року в районі Лужки - Підбереззя йшли бої місцевого значення. Дивізійна розвід­ка декілька діб готувалася до виконання бойового за­вдання в тилу ворога. Єфрейтор Рудь потрапив у групу забезпечення. На його рахунку на той час уже було багато знешкоджених мін, зроблених проходів у заго­родженнях противника.

У ніч на 11 березня група вийшла на вихідну пози­цію і розмістилася в окопі бойової охорони стрілкової роти. По команді вперед рушили сапери і забезпечи­ли проходи нашим військам.

Через два дні дивізійна розвідка повернулася з цін­ними даними про систему ворожої оборони, розміщен­ня воїнських підрозділів.

За хоробрість і відвагу, проявлені при виконанні бо­йового завдання командування, гвардії єфрейтор Олек­сій Рудь був нагороджений орденом Слави III ступеня.

398

Весь травень сорок четвертого року дивізія готу­валась до наступу. Ворожа лінія оборони проходила по трьох висотах, що дало можливість гітлерівцям створити могутні вузли опору.

Спостереження за ворогом велось безперебійно. Особливо багато здійснювалось нічних пошуків, засідок у нейтральній полосі. Олексій Рудь шість разів ходив на бойові завдання, зробив цілу дюжину проходів у дротяних загородженнях і два на мінному полі.

25 травня сапер вів розвідку в районі висоти з відміткою 173,1. Рано-вранці він крадькома висунувся на нейтральну полосу, замаскувався і уважно став вивчати місцевість. Неподалік від ворожої траншеї Олексій Рудь побачив установлені міни натяжної дії і відразу ж доповів про це командиру, який прийняв рішення захопити "язика” на цій ділянці.

Уночі розвідники направились до переднього краю противника. Попереду йшов Олексій Рудь. Він добре знав цю місцевість. До загородження залишались десятки метрів. Ось і перша міна. Декілька секунд він дав собі віддихатися. Потім ліг на спину і взявся за небезпечну роботу. Від нервового напруження стало жарко. Міна була знешкоджена, і все обійшлося благополучно. За першою прослідувала друга, третя... Прохід був зроблений. Розвідники поповзли до вогневої точки, вслід за ними поповз Рудь. Розвідникам вдалося зняти німецького вартового в той момент, коли він прикурював цигарку.

Тільки на ранок сполошився ворожий передній край. Ракети освітили місцевість, відкрили вогонь кулемети, потім загриміли міномети. Але було вже пізно. Захоплений “язик” розповів про систему оборони противника на цій ділянці. За успішне

399

виконання бойового завдання Олексія Рудя було нагороджено орденом Слави II ступеня.

У другій половині червня 1944 р. частини 710 гвардійської стрілкової дивізії перейшли в наступ у Полоцькому напрямку з метою закріпити правий фланг наших військ, які оточили велике угрупування против­ника в районі Вітебська.

У ході наступальних боїв Олексій Рудь разом із товаришами діяв попереду стрілкових підрозділів. Доводилося під вогнем робити проходи в багаточисленних загородженнях, готувати переправи, знаходити броди через річку, болотисту місцевість.

25 червня наші підрозділи, долаючи опір противника, поступово просувалися до Західної Двіни. Треба було не дати закріпитися гітлерівцям на березі ріки. Сапери 81-го окремого гвардійського саперного батальйону одними з перших вийшли до водного рубежу в районі населеного пункту Дворище Вітебської області. За короткий час збудували із підручних матеріалів невеликі плоти. Олексій Рудь став переправляти бійців на протилежний берег. Долаючи сильну течію, він за декілька годин переправив через Західну Двіну більше півсотні бійців зі зброєю.

За цей подвиг відважний сапер-розвідник Олексій Васильович Рудь був нагороджений орденом Слави I ступеня. У вересні розгорнулися жорстокі бої у Ризь­кому напрямку. Кожний кілометр шляху давався нашим бійцям із великими труднощами. Йшла четверта доба безперервних боїв. 18 вересня 1944 року при виконанні бойового завдання уродженець села Буймера Тростянецького району повний кавалер ордена Слави Олексій Васильович Рудь загинув. Його поховали недалеко від міста Дебеле Латвійської РСР.

400