Загальна характеристика боїв за остаточне звільнення району

У боях за визволення району в серпні 1943р. взяли участь 100-а, 161-а, 206-а, 209-а, 337-а стрілецькі дивізії, 2-й, 10-й танкові корпуси 40-ї армії, 218-а, 377-а

319

стрілецькі дивізії та 3-й гвардійський механізований корпус 47-і армії Воронезького фронту.

8 серпня 1943 року 100-а, 161-а, 206-а, 209-а, 337-а стрілецькі дивізії, 2-й, 10-й танкові корпуси 40-ї армії, розвиваючи наступ після прориву оборони ворога на Курській дузі, оволоділи селями Жигайлівка (161-а дивізія), Ницаха (100-а), Поляне (10-й танковий корпус). 9 серпня 10-й танковий корпус почав бій за м. Тростянець, куди того ж дня увійшла 100-а стрілецька дивізія. 10 серпня 206-а стрілецька дивізія почала бій за сёла Боромля і Білка, 237-а за Гребениківку. 11 серпня до полку піхоти противника з 40-50-ма танками контратакували 206-у і 100-у стрілецькі дивізії, змусивши їх залишити с. Білку і південно-західну частину м. Тростянець (до р. Боромлі). З 12 по 16 серпня 237-а, 206-а та 100-а стрілецькі дивізії на рубежі сіл Гребениківка - Боромля - м. Тростянець вели важкі безрезультатні наступальні бої.

17 серпня із рубежу сіл Гребениківка - Боромля в напрямку сіл Буймера, Грузького, Чупахівки перейшла в наступ висунута із резерву Воронезького фронту, 47-а армія. Її 377-а, 218-а стрілецькі дивізії» 3-й гвардійський механізований корпус прорвали оборону противника, 18 серпня зайняли с. Новоселівка, північну околицю с. Білки, а 19 - с. Зубівки. Скориставшись успіхом 47-ї армії, відновила наступ 40-а армія. 19 серпня її 206-а стрілецька дивізія оволоділа селами Грузьким, Тучним і Білкою.

19 серпня 100-а стрілецька дивізія і 10-й танковий корпус завершили визволення м. Тростянця і досягли рубежу с. Станової. 20 серпня визволення району було завершено.¹⁹⁶

321

МАРШАЛ РАДЯНСЬКОГО СОЮЗУ

К.С.МОСКАЛЕНКО

ПРО ВАЖЛИВІСТЬ БОЇВ

ЗА ТРОСТЯНЕЦЬКИЙ РАЙОН

Гітлерівці не зуміли зупинити наступ 40-ї армії. їм лише вдалося дещо загальмувати його, але ненадовго.

Для розвитку наступу командуючий фронтом 6 серпня передав нам зі складу 27-ї армії ще один танковий корпус – 10-й під командуванням генерал-майора В. М. Алексєєва. Вночі ми провели часткове перегрупування і вранці 7 серпня поновили наступ у напрямку Тростянця. Наприкінці дня війська 40-ї армії досягли рубежу Краснопілля, Мезенівка, Славгород, Мощене. Перед правим флангом противник розпочав відведення своїх військ на Боромлю. У наступні дні контратаки ворога знову почастішали, і ми у взаємодії з 27-ю армією продовжували вести запеклі бої з танками і мотопіхотою противника.

Німецько-фашистське командування, відчуваючи загрозу, що нависла над лівим крилом військ, прагнуло будь-що зупинити наше подальше просування. Із цією метою воно вирішило ввести в бій моторизовану дивізію "Велика Німеччина" і частину сил 57-ї піхотної дивізії.

Про перекидання мотодивізії в район Боромлі ми довідалися завчасно від німецького офіцера зі штабу 7-ї танкової дивізії, який перейшов на наш бік. Його повідомлення незабаром підтвердив захоплений у полон командир роти важких танків 51-го дивізіону. Він показав, що дивізіон має до 80 танків “тигр”, “пантера” і самохідних гармат "фердинанд".

Таким чином, введення в бій, цієї дивізії, на яку командування противника покладало великі надії, не було для нас несподіваним. Своєчасно вжиті нами заходи, зробили зусилля ворога марними.

322

Однак бій проти кинутих противником 11 серпня в контратаку великих сил був напруженим. Моторизована дивізія “Велика Німеччина” разом із частинами 57-ї піхотної дивізії, діючи на вузькій ділянці, завдала удару по нашій 206-Й стрілецькій дивізії. Внаслідок упертого тригодинного бою переважаючим силам гітлерівців вдалося дещо потіснити її частини.

Одночасно противник чинив лютий опір частинам 10-го танкового корпусу і 100-й стрілецькій дивізії, що як і 206-а, входила до складу 47-го стрілецького корпусу генерала О. С. Грязнова. Ворог намагався не допустити їх переправи на західний берег р. Боромля й утримати в своїх руках м. Тростянець.

Того дня ворог помітно посилив протидію також у смузі 52-го стрілецького корпусу, що вів наступ силами всіх своїх трьох дивізій - 237, 161 і 309-ї.

Наприкінці 11 серпня війська 404 армії зломили опір гітлерівців. Того дня 52-й стрілецький корпус у взаємодії з 2-м танковим досягнув лінії, що проходила на захід від Гребениківки і далі поблизу Шаблиного, північно-західною околицею Боромлі і західною частиною Пархомівки. 47-й стрілецький і 10-й танковий корпуси вийшли на рубіж Первомайськ - східний берег р Боромля - північно-східна околиця м. Тростянця - Кам’янка.

Щоб чіткіше уявити собі подальший розвиток подій у смузі 40-ї армії, варто коротенько торкнутися обста­новки на фронті в цілому.

Становище противника, який боронився, на той час різко ускладнилось. Війська нашого фронту продовжували успішно розвивати наступ. На своєму правому крилі вони наблизилися до Боромлі, Охтирки, Котельви, а на лівому перетнули залізницю Харків-Полтава в районі Богодухова.

Німецько-фашистське командування ке могло не побачити у всьому цьому реальної загрози Харкову й

323

Донбасу. Радянським військам у ті дні, за визнанням командуючого угрупуванням армії "Південь” генерал-фельдмаршала Манштейна, “вдалося здійснити прорив на стику обох армій (маються на увазі 4-а танкова армія і армійська група “Кемпф”) і значно розширити його в глибину і завширшки...4-а танкова армія була відтіснена на захід, група "Кемпф” - на південь... Шлях на Полтаву і далі до Дніпра був для противника, вочевидь, відкритим”.

Намагаючись урятувати становище, вороже коман­дування почало перекидати в район прориву війська з інших напрямків. Манштейну вдалося зосередити на захід від Охтирки і на південь від Богодухова 11 дивізій, у тому числі 7 танкових і моторизованих. Вони мали до 600 танків і призначалися для дій проти лівого крила і центру, тобто головного угрупування військ Воро­незького фронту, що вело наступ на його лівому крилі й у центрі.

Особливо вперті бої розгорнулись у районі насе­лених пунктів Градське і Лісове. Намагаючись утримати їх, противник не зважав на будь-які втрати. Гітлерівці розпочинали одну за одною контратаки. Проте сил для їх розгрому в нас було явно не досить. Унаслідок цього бої на даному напрямку, що весь час переходили, в рукопашні сутички, набули затяжного характеру.

Протягом трьох днів нам вдалося просунутися лише на 4-5 км.

Більш детальне уявлення про оперативний план 40-ї армії можуть дати деякі уривки з нього.

Так, про мету операції в. ньому було зазначено таке: прорвати оборону противника на ділянках від Холо­дового до Гаю за 400 метрів на захід від Гапонівки і від висоти 180,0 до населеного пункту Білки; у взаємодії з військами 47-ї армії знищити супротивні частини 68-ї, 57-ї піхотних, 7-ї і 11-ї танкових дивізій; оволодіти

324

рубежем р. Псла і міцно його утримувати; бути готовими до майбутньої наступальної операції.

Розгром лебединського угрупування противника мав безпосередній вплив на дальший хід боїв у цьому районі.

Зусилля німецько-фашистського командування, яке ще нещодавно самовпевнено розраховувало на пе­ремогу у війні проти Радянського Союзу, тепер були спрямовані на те, щоб будь-що уникнути розгрому, який невідворотно насувався.

На той час, улітку 1943 р., ця риса особливо яскраво виявилась у діях угрупування армій “Південь”, на яке тоді обрушилися найбільш потужні удари радянських військ. “Смисл наших боїв”, - визначав командуючий цим найкрупнішим ворожим угрупуванням генерал-фельдмаршал Манштейн, описуючи пізніше події того періоду, - полягав у тому, щоб утриматися на полі бою..."

Але і цієї мети противник не досягнув. Він не втри­мався на полі бою ні в битвах 3-23 серпня, про які йшлося, ні в наступний період.

Щодо 40-ї армії, то, як ми бачили, вона внесла чималий вклад в успішне виконання завдань контр­наступу військ Воронезького фронту. До сказаного варто додати, що підсумок її рішучих дій був досить вагомим. 40-а армія у дні наступу визволила понад 250 населених пунктів, серед них Краснопілля, Боромлю, Тростянець, Лебедин. Її з’єднання за цей час про­сунулися на 130-160 км.

Саме в глибині просування вперед полягала головна особливість успіху 40-ї армії. До 23 серпня між Сумами і Охтиркою в результаті наступу військ Воронезького фронту утворився своєрідний, мовби загострений виступ у бік противника. Північний його фас зайняла 38-а армія, котра вела наступ на Суми, південний - 47-а. 40-а армія, здійснивши глибокий прорив у південно-західному

325

напрямку; вздовж Псла, що дивовижно звивався тут, вийшла на саме вістря виступу. Так ми опинилися попереду решти армій Воронезького фронту й най­ближче за всіх до мети нашого подальшого наступу - Дніпра.¹⁹⁷