Ницахські партизани

Ім’я Зосима Григоровича Протасова добре відоме жителям села Ницахи. Дехто Із старожилів ще міцно тримає у пам'яті зустрічі з ним, їх спогади і розповіді передаються новим поколінням. Адже З.Г.Протасов, очолюючи місцевий колгосп “Красное знамя", проявив

296

неабиякі господарські і організаторські здібності. Перед війною він встиг попрацювати директором Великописарівської МТС.

Коли підступний ворогу червні 1941 року зненацька напав на нашу землю і виникла загроза окупації Сумщини, З. Г. Протасов за рекомендацією райкому партії очолює північну групу Великописарівського парти­занського загону. Разом із комісаром загону І. А. Зиміним і представниками штабу 21-ї армії він розгорнув активну діяльність по збору зброї, організації про­довольчих баз.

У жовтні 1941 року загін налічував уже 18 чоловік, із яких три були комуністами і чотири - членами ВЛКСМ. Підібрали конспіративні квартири, явки. Центром була хата В. М. Гендіна в с. Солдатському. Щоб більше допо­могти партизанам, В. М. Гендін пішов служити у сільську управу і через свою доньку-зв’язківця Мотю часто передавав цінні відомості. Відважна розвідниця разом з комсомольцями Ф. Т. Зозулею і Є. Т. Тютюн розпов­сюджувала листівки; проводила індивідуальну агітаційну роботу серед населення.

Зозуля Євдокія Тихонівна, Зозуля Федір Тихонович - ці імена навіки викарбувані в довгому списку на меморіальному пам’ятнику загиблим у роки Великої Вітчизняної війни воїнам і партизанам у селі Ницасі.

Так звали сестру і брата, життя яких тільки починалось і було обірване жорстокою рукою фашиста в березневу ніч 1942 року.

Вона завжди весела, працьовита, енергійна. Будь-яке діло виконувала легко і вправно. І невипадково за нею залюбки йшла сільська молодь, визнаючи в кмітливій Дусі свого ватажка. Із школи виношувала дівчина мрію стати трактористкою. Згодом досягла мети: разом зі своїми подругами Тетяною Протасовою, сестрами Пелагеєю та

297

Ганною Липовими, Пашею Красніковою, Лукерією Зозулею, Катериною Ханіною підхопили почин знатної трактористки Паші Ангеліної. Комсомолка-трудівниця стала улюбленицею всієї бригади: това­риська, щиросердна, у змаганні завжди попереду.

А ввечері вона поспішала до одного з перших в області Будинку культури, який було побудовано в Ницасі. Надто шанувала драматичний гурток, де пов­сякчас виконувала у виставах головні ролі.

Радісне життя немов розтануло у чорних димах війни. Чоловіки пішли на фронт, роботи дівчатам збільшилось. Коли ворог почав наближатися, Євдокія Зозуля одержала відповідальне завдання - евакуювати в тил країни трак­тори Ницахської МТС. Вести машини доводилося вночі, щоб уникнути бомбардування. Давалось це нелегко, та дівчина виконала складне завдання. А вдома на неї чекало не менш важливе доручення - стати зв’язковою партизанського загону, підпільницею, господаркою конспіративної квартири.

Не раз і не два ходила Дуся на зв’язок із партизанами в село Дернове, Солдатське та інші. Вона приносила і поширювала листівки, допомагала переховуватися тим, кого гнали на каторгу в фашистську Німеччину.

Молодший брат Дусі - Федя Зозуля. Він змалку мріяв стати військовим, але через каліцтво руки його мрія не збулась.

Як і сестра, Федя мав твердий характер. Комсомолець-виробничник у школярів був вожатим, проводив із ними екскурсії, цікаві ігри, захоплююче розповідав про героїв громадянської війни.

Напередодні війни юнак завідував сектором обліку у Великописарівському райкомі комсомолу. У перші ж дні фашистської навали попросився Федя на передову добровольцем. Та йому знову відмовили, і його пере­дова пролягла в тилу ворога. Повернувшись у Ницаху,

298

він став зв’язковим партизанського загону, виконував, найвідповідальніші доручення. Гітлерівці схопили Дусю і Федю Зозуль.

Почалися страшні катування, але ворогам так і не вдалося примусити заговорити народних месників, вивідати в них партизанські таємниці.

Вони загинули в ім’я життя на землі.¹⁷⁹

За завданням З. Г. Протасова комуніст Прокіп Ми­хайлович Гробов з Ницахи пішов служити старостою до німців. Він постійно допомагав партизанам продук­тами, під виглядом біженців ховав бійців, які виходили з оточення, лікував їх і допомагав перейти лінію фронту.

Партизани З. Г. Протасова вчинили немало диверсій фашистам. Так, на перегоні Кириківка - Бакирівка підірвали автодрезину з п’ятьма німецькими офіцера­ми і двома генералами, місток у місті, на станції Кири­ківка спалили склад, разом з партизанами південної групи брали участь у жорстокому бою під лісом в уро­чищі Санич, збирали й передавали у штаб 21 армії цінні відомості. Зі штабу армії неодноразово приходила до З. Г. Протасова відважна зв’язкова - розвідниця Аня Плотникова (A .M. Борщ), яка передавала завдання і забирала потрібні матеріали.

Але в боях із фашистами, сутичках із поліцаями загін втрачав усе більше людей. Загинув Я. П. Яковлєв. Його брата І. П. Яковлєва, П. М. Гробова розстріляли карателі. Зрадники натрапили і на слід командира загону. З. Г. Протасов тимчасово перебрався у штаб південної групи.

Однієї лютневої ночі він пішов до рідних у Ницаху, по дорозі притомився і зайшов в село Солдатське до В. М. Гендіна переночувати. Але його вистежили поліцаї, і пізнього зимового ранку відбулася сутичка. Зосим Григорович був поранений у дві ноги, відстрілювався

299

до останнього і, щоб не потрапити в руки ворога живим, один патрон залишив для себе.

Мертвого З. Г. Протасова поліцаї привезли в Ницаху і повісили. Стратили і інших партизан - Ф. Т. Зозулю І Є. Т. Зозулю, Н. Б. Гробову, П. М. Гробова, І. М. Гробова.

За мужність і відвагу, виявлені в боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками, Президія Верховної Ради СРСР Указом бід 24 липня 1969 року посмертно нагородила З. Г. Протасова і сім партизанів із його загону медаллю "За відвагу".

Їх імена викарбувані на сільському меморіалі, і вдячні земляки свято шанують пам'ять про героїв.¹⁸⁰