Гребениківка

Марія Микитівна Чугай згадувала: "Пам’ятаю, як в тридцятому році забирали все в колгосп. Активісти ходили по хатах, не минаючи жодної, забирали в колгосп коней, корів, землю, а в заможніших - і одяг, майно, яке потім продавали в сільському магазині.

Коли активісти прийшли виганяти з хати старого селянина Романа Прокоповича Різниченка, той, пока­зуючи чорні, як земля, порепані руки, сказав: “Який же я куркуль, коли цими руками все сам роблю?”. На те активіст закричав: “Ти куркуль, ти позбавлений права голосу”. “Синок, дай мені з голосом у своїй хаті померти", - мовив Різниченко. “Геть з хати", - визвірився колективіст. Не довелося старому Різниченкові не те, що у своїй хаті, у своєму селі віку доживати. З сім’єю сина Федора виїхав, так більше про них ніхто ніколи і нічого не чув.

Стільки літ із тих пір минуло, а й досі не перестаю себе запитувати: “Чому так сталося?". Адже до 1930 року наше село добре жило, все в нас було в достатку, люди трудилися, не покладаючи рук. Тепер усі винять Сталіна, партію, систему, але ж дітей у вікна з колисками викидали не вони, а наші односельці, які виросли на цій землі і не могли не бачити, чиєю і якою важкою працею наживався достаток сімей. Деякі з виселених сімей збиралися по кілька і жили в напівзруйнованих нічийних хатах, підтримуючи один одного. В березні 1930 року селяни вчинили бунт, стали громити колгосп, щоб забрати своє майно.

Врожай зібрав уже колгосп “Червоний стяг”. Колгосп забрав і насіння гречки, проса та ячменю. Свого хліба

136

нам вистачало до Різдва, весь забрали активісти, а потім їли борщ та картоплю, щоб тривкіше було, їли вприкуску з квасолею. Так дотягнули до літа. Жити стало важче, бо тепер мали продукти лише з городу, Колгосп у 1931 році дав по 16 пудів на колгоспника, а в 1932 - по 200 грамів на трудодень. Пам’ятаю, як пізньою осінню уповноважені їздили підводами по дворах і з словами “віддай незаконно одержане” забирали той хліб у селян. Щупами протикали землю в клунях і сараях, на городі. А я не могла взяти втямки - чому незаконно одержане, якщо людськими кіньми та коровами зоране, їх зерном засіяне, їх руками зібране - і незаконно? Мати кляла колективізацію. Але ми тоді ще не знали, що страшне нас чекало попереду. У кого сім’ї були малі, як у нас, ще так-сяк перебивалися, бо. мали з городу, а великі сім’ї... З такої сім’ї була моя одно­класниця Наталя Тверда, вона і її батько померли в 33-му, голодна смерть забрала і моїх ровесників Івана Лепенка, Івана Грицая, Івана Різниченка, а Микола Заєць помирав у школі на наших очах, сів на лавку і вже більше не встав. Померлих рідко везли на цвинтар, хоронили на городах. Весною пішли чутки про людоїдство. Не минуло це і нас."⁸³

Машкове

У травні 1929 року у с. Машковому, було створено ТСОЗ із кількістю землі 470 га. Спочатку до нього ввійшло 13 дворів. Головою було обрано А. Т. Куца, а рахівником Ф. Кравченка, який так характеризував перші кроки господарства: “На грошові доходи, одержані за здані на завод цукрові буряки, виділили частину коштів на утримання дитячих ясел та інші витрати. У 1929 році видали на кожний людино-день 1 карбованець 65 копійок і по 2 кілограми зерна. По осені до товариства вступило ще 8 бідняцьких господарств. Всю орну землю

137

розподілили на чотирипільну сівозміну: чистий пар, озимі культури, цукрові буряки і ярі.

На зборах товариства вирішили звести в загальну стайню коней і корів. Було виділено конюха і доярок-скотарів. Тут же обрали приймальну комісію, яка почала приймати худобу і реманент.

Правління товариства уклало договір із Півненківською машинно-тракторною станцією на обробіток землі під озимі та цукрові буряки. Незабаром трактор розорював межі індивідуальних наділів. Із місцевого комітету взаємної допомоги отримали жатку-самоскидку, жатку-лобогрійку, сортувалку, плуги і боро­ни. Правління товариства на своєму засіданні при­значило бригадиром рільничої бригади Н. Т. Тесленка, механіком по сільгоспмашинах І. Г. Тарана, ковалем С. П. Сергіенка.

Постало питання про перехід до вищої форми колективного господарювання. Ми вирішили прийняти статут сільгоспартілі і назвати новий колгосп імені Т. Г. Шевченка. Правління колгоспу виконало рішення загальних зборів: приміщення для зимівлі худоби були утеплені, фураж, жом, маляс та інші корми для тваринництва заготовлені. Придбали двигун, збудували млин. За рахунок довгострокових кредитів держави купили 10 корів, 10 свиноматок, 20 вівцематок, племін­них плідників.

У лютому 1930 року розпочалася масова колек­тивізація селянських господарств. Наш актив розгор­нув роз'яснювальну роботу серед населення. Вивчали статут сільгоспартілі, розповідали про перші успіхи колгоспу, агітували вступати в нього.

То був важкий час. У с. Верхолюджі населення вби­ло уповноваженого зі створення колгоспу голову Тростянецької селищної ради С. Р. Бондаренка. Негайно актив з інших сіл було направлено в це село для

138

проведення мітингу. А в цей час у с. Криничному селяни забрали з колгоспу коней, інвентар, зерно, підбурювали розгромити колгосп у Матковому. Ми вирішили організувати охорону громадського майна. Актив чергував на вулицях, біля громадських будівель,

Весняну сівбу в 1930 році провели за всіма правилами агротехніки, в строк. Сходи зійшли дружні. Було вирощено добрий урожай. Ячменю, наприклад, одержали по 42 центнери з гектара, цукрових буряків - по 253 центнери. Для підживлення буряків обладнали рядкову сівалку. На звітних зборах у тому році голова колгоспу О. Д. Турченко розповів про результати господарювання. Колгоспники одержали на кожний трудодень понад 2 карбованці і близько трьох кілограмів зерна. На цих же зборах розглянули 30 заяв наших односельчан про вступ до колгоспу,

Цікаво, що вже тоді загальні збори дали наказ правлінню: збори в школі проводити востаннє. Треба в нашому селі збудувати клуб. Крім того, необхідно спорудити лазню, теслярську майстерню, кузню, зерносховище. О. Д. Турченка було переведено працювати головою колгоспу в с. Боромлю. Нашу артіль очолив І. Д. Косинець.

Незабаром у нас вже була своя теслярська бригада, яка складалася з 10 чоловік. До кінця 1931 року вона збудувала в селі клуб на 150 місць, лазню і всі інші будівлі, як і було заплановано. У той час я був депутатом і головою культсекції сільради. За допомо­гою вчителів організували в школі вечірні заняття для підвищення знань малописьменних і неписьменних. Організували при клубі раду. Гут почали працювати музично-драматичний, хоровий і інші гуртки. Керу­вали ними завідуючий клубом Г. К. Таран і вчителька Є. Л. Таран. У клубі обладнали сцену, придбали радіоприймач. У районному радіовузлі я познайомився

139

з роботою радіоустановки. У полі, де працювали колгоспники, я встановлював антену і вмикав радіоприймач. Ми колективно слухали передачі з Москви і Києва. Потім обов’язково хтось із учителів читав газети. Там же вивішувалися зведення виконаних робіт по ланках. Багато допомагали нам вчителі І. І. Коро­бейник і М. Є. Толочко. Де б колгоспники не працювали, вони туди і йшли. То газети читали, то обговорювали постанови партії і уряду. Багато допомагали в оформ­ленні стінних газет і полівок.

Із року в рік зростало артільне господарство, міцніла трудова дисципліна, ми вирощували високі врожаї всіх культур. Хороші результати мали і в тваринництві. За це колгосп ім. Т. Г. Шевченка, починаючи з 1937 і по 1941 рік включно, був щороку учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки в Москві. За дострокове виконання державних планів колгоспові було вручено Перехідний Червоний прапор Раднаркому УРСР.

У 1929-1941 роках у нашій артілі збудовано клуб, молочнотоварну ферму на 120 голів, свинарник на 200 голів, зерносховище, кузню, теслярську майстерню, млин, олійницю, гараж для автомашини, придбано двигун, автомашину, молотарку, багато різного інвентаря, споруджено контору, дитячі ясла."⁸⁴