Жигайлівські комунари

18 вересня .1920 року за ініціативою демобілізованого червоноармійця В.І.Пузанова при підтримці партійного осередку, одного із кращих серед волостей; була створена перша комуна Охтирського повіту “Червона зірка”. На час створення В. І. Пузанов був завідуючим волосним земельним відділом. Першими комунарами стали Т. К. Яценко, Ю. П. Білан, А. Ф. Садовий, О. Я. Панкратов, І. П. Самсоненко, С. Є. Бауман. Головою обрали В. І. Пузанова.

Всі вони були бідняками: сім дворів мали один плуг, одного коня, дві корови, четверо свиней. У 1921 році в комуну вступили П. Шульга, Сумцов. і Моїсеєнко. За селом, у полі, в напівзруйнованій поміщицькій садибі і облаштувалися комунари. Більшість із них проживала у своїх будинках і вела господарство. Для комуни було виділено 72 десятини колишньої поміщицької землі. Господарювати було важко. На території повіту діяло багато банд. До того ж 1921 рік був голодним. Не вистачало землі.

Правлінню комуни стало відомо, що в с. Сосонці на Охтирщині пустує садиба колишнього купця Курилова із багатьма господарськими будівлями.

На прохання комунарів повітовий комітет партії та виконком передали їм-цю садибу площею 300 десятин землі. Згодом їм ще виділили 83,9 десятин землі.

У серпні 1922 року частина комунарів переїхала в

79

Сосонку, провела посів озимини, підготовку приміщень і ремонт господарських споруд. На початку жовтня 1922 року в Сосонку переїхала вся комуна. У Жигайлівці залишився лише В.І.Пузанов. Новим керівником обрали

А. Ф. Садового, секретарем партійного осередку - О. Я. Панкратова, завгоспом - І. П. Самсоненка.

Дев’ять сімей комунарів, що переїхали до Сосонки, працювали не покладаючи рук, щоб зробити комуну “Червону зірку” зразковою. Була налагоджена опти­мальна сівозміна, відремонтована електростанція, споруджено дитячі ясла, їдальню, медпункт, початкову школу. На кінець 1923 року комуна мала: 9 робочих

Андрій Садовий — голова комуни “Червона зірка”

в Сосонці (1923-1925рр.).

80

коней, 2 жеребців, 11 корів, 6 телят, 4 пари волів, 2 бички, 50 свиней, 50 поросят, 24 вівці. Сільськогосподарський інвентар складався із 7 плугів і сіялки. У 1924 році комуні був переданий водяний млин на р. Ворсклі в селі Климентовому.

У 1923 році зібраний багатий врожай. Комунари відсвяткували триріччя своєї діяльності. На свято при­їхало багато селян із сіл повіту.

Починаючи із 1922 року комуна почала отримувати премії на сільськогосподарських виставках, про її успіхи писали центральні газети. У1924 р. році премія ста­новила 2 тис. крб.

Із успіхами комуни збільшилася чисельність кому­нарів. У 1924 році в комуну вступили Берест, Кащенко, згодом - Махітько, брати Михайло, Трохим і Павло Попови. У 1925 році у ній було біля 70 членів, а разом із всіма членами родин майже 140 чоловік. Наприкінці 20-х років налічувалося вже 502 члени. На свої прибутки у 1925 році комуна купила перші два трактори. У 1931 році організувала своє відділення в с. Високому. Частина комунарів переїхала туди на постійне місце проживання.⁴⁴

Комунарка П. П. Тарасенко згадує про роботу комуни: “Найбільші успіхи колективного господарства приходяться на тридцяті роки, коли головував у ньому кому­ніст Трохим Попов. Щедрими врожаями радували поля, розвивалося молочне скотарство, бджільництво, рибаль­ство. Не відставала городня бригада, у розпорядженні якої були парники, теплиці.

За перевиконання зобов'язань із хлібоздачі комуна преміювалась автомашиною, сівалками, косарками. Охоче, в міру своїх сил, трудилися в комуні і діти, і люди похилого віку.

Вистачило радості, пісень, активності місцевої комсомольської організації.

81

Обминув комуну і голод 1933 року. Але як це нелегко далося, скільки за цим переживань, суворих іспитів на мужність і людяність. Був уже виконаний план хлібоздачі, а згодом і додатковий. А з району вимагали вивезти все нові й нові тонни зерна. Трохим Попов знав, що виконанням додаткових планів хлібовивезення підпи­сано смертний вирок комуні, що не простять йому люди цього, і власна совість не дасть спокою. Він твердо відмовлявся здавати посівне зерно. Його ув’язнювали, та зламати волю цього справжнього комуніста не змог­ли. Тоді районні керівники вирішили обійтися без Трохима Попова. Але комунари, озброївшись хто чим, виставили охорону біля зерноскладів, не відступили. Повернувся в комуну її голова. Життя продовжувалось.

У трагічний час голодомору, ледве тримаючись на ногах, підійшла до голови комуни Параска Тарасенко (дівоче прізвище Макаренко).

Тоді вже не тільки сила, а й сама віра в життя зали­шала її. А ще ж не так давно в її рідній, сусідній з Жигайлівкою Бранцівці пісні лунали, робота кипіла, не було смутку в людських серцях. Але стали раптом, ходити по селу якісь незнайомі люди і відбирати в селян зерно, пшоно, квасолю...

Мало залишилося зимових запасів. Гречану полову товкли в ступі на борошно, обмішували його з бур’янами, картоплею, листям. Ледве дотягла сім’я з 6 чоловік до весни. Батько десь пішов на заробітки. Параска працю­вала в Мезенівському радгоспі за шматок хліба, який вдома ділила. А одного дня, коли вже й сама ледве ходи­ла, побачила мертвих сестер і опухлу від голоду матір, яка вже не могла говорити. Незабаром і її не стало.

Ось тоді і виручила Параску тітка, відвела її в “Червону зірку”. Тут дівчинка наче вдруге на світ народилася, та й не тільки вона, бо багатьох іще людей врятували комунари від голодної смерті”.⁴⁵

82

Члени комуни “Червона зірка”. Фото 1927 р.

83